Рішення № 81402010, 24.04.2019, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року Справа № 926/268/19

Господарський суд Чернівецької області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервіс”, смт. Глибока Чернівецької області

до Відкритого акціонерного товариства “Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство”, смт. Глибока Чернівецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Чернівецької обласної державної адміністрації, м. Чернівці

про визнання частково припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою

Суддя О.В. Гончарук

Секретар судового засідання – Боштан У.Г.

Представники:

від позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи – ОСОБА_3

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервіс” звернулося до Господарського суду Чернівецької області до Відкритого акціонерного товариства “Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство” з позовом, в якому просить: визнати припиненим право користування Відкритого акціонерного товариства “Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство” земельною ділянкою згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії I-ЧВ №000285 від 10.08.1995 року - в частині земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервiс”, а саме: лiт. “Б” площа земельної ділянки 0,3789 га та для обслуговування лiт. “В”, лiт. “Д”, лiт. “Е”, лiт. “Ж”, лiт. “З”, лiт. “І”, лiт. “Л”, лiт. “М”, лiт. “Т” площею 4,2915 га за адресою: Чернiвецька область, Глибоцький район, смт. Глибока, вул. Першотравнева, буд. №47Б-І; визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервiс” право користування земельною ділянкою, розташованою під об'єктами нерухомості та для їх обслуговування, а саме лiт. “Б” площа земельної ділянки 0,3789 га та для обслуговування лiт. “В”, лiт. “Д”, лiт. “Е”, лiт. “Ж”, лiт. “З”, лiт. “І”, лiт. “Л”, лiт. “М”, лiт. “Т” площею 4,2915 га за адресою: Чернiвецька область, Глибоцький район, смт. Глибока, вул. Першотравнева, буд. №47Б-І.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач всупереч вимог чинного земельного законодавства відмовляється вирішити питання щодо користування земельною ділянкою, не зважаючи на передачу ним позивачу, згідно з актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу (в подальшому – нерухомого майна) вiд 04.01.2002 до статутного фонду ТОВ “Агроремтехсервiс”

У своєму позові позивач посилається на пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України, якою передбачено як підставу припинення права користування земельною ділянкою набуття іншою особою права власності на будівлю, яка розташована на цій земельній ділянці, а також на вимоги статей 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України та інші норми законодавства України.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.02.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервіс” залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі.

15 лютого 2019 року через службу діловодства Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшла заява (вх.№633) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2019 відкрито провадження у справі з призначенням її до розгляду у підготовчому засіданні на 14.03.2019 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Чернівецьку обласну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 14.03.2019, за клопотанням представника позивача, відкладено підготовче засідання на 21.03.2019.

У підготовчому засіданні 21.03.2019 відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом Чернівецької області справи №926/1425/18.

Ухвалою від 21.03.2019 підготовче засідання відкладено на 26.03.2019.

У своєму відзиві від 14.03.2019 відповідач не заперечує обставин, пов’язаних з необхідністю користування позивачем частиною земельної ділянки площею 4,2915 га, проте вважає, що підстави визнання припиненим права користування земельною ділянкою відсутні.

У зв’язку з чим, вважає, що порушене право позивача може бути поновлено шляхом визнання за позивачем права користування у такому вигляді, як це зазначено у другій позовній вимозі.

26 березня 2019 року від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви, в яких зазначається, що з матеріалів справи не є можливим визначити необхідну для позивача площу земельної ділянки, а щодо визнання за позивачем права постійного користування, то, на думку третьої особи, це суперечить вимогам статті 92 ЗК України.

Ухвалою від 26.03.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10.04.2019.

Ухвалою від 10.04.2019 відкладено розгляд справи на 22.04.2019.

На день розгляду справи, 22.04.2019, відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надіславши при цьому заяву (вх.№1515), в якій просить розглянути справу без участі його представника.

Присутній у засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві, а представник третьої особи проти позову заперечував, посилаючись на обставини на вимоги законодавства, зазначені у письмових поясненнях.

У судовому засіданні 22.04.2019 оголошено перерву до 24.04.2019.

На день продовження вирішення спору, 24.04.2019, учасники справи підтримують свої правові позиції щодо позову.

Заслухавши представників позивача та третьої особи, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.04.2002 (у матеріалах справи дублікат свідоцтва від 23.11.2006), позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Агроремтехсервіс» є власником будівель та споруд за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, смт. Глибока, вул. Першотравнева. буд. №47Б-І загальною площею 5774,4 кв.м., а саме: будівлі їдальні літера «Б», ЛМРД літ. «Д», майстерня (в т.ч. котельня) літ. «Е», кузня, зварювальна дільниця літ. «Ж», столярний цех літ. «З», пилорама літ. «І», ливарний цех літ. «Л», столова літ. «М». трансформаторна підстанція літ. «Т».

Вищезазначене нерухоме майно набуто позивачем шляхом передачі йому з боку відповідача за актом приймання-передачі майна від 04.01.2002 до статутного фонду ТОВ «Агроремтехсервіс», як цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані корпоративні права та розміщені на земельній ділянці площею 7,85 га, яка знаходиться в постійному користуванні відповідача – ВАТ «Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000285 від 10 серпня 1995 року.

Згідно з довідкою спеціаліста – фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (сертифікат інженера-проектувальника від 23.07.2012) №2614 від 14.01.2019, позивачем для обслуговування вищезазначених будівель, а саме літ. «Б» використовується площа земельної ділянки 0,3789 га. для літ. В, літ. Д, літ. Е, літ. Ж, літ. З, літ. І, літ. Л, літ. М, літ. Т використовується площа 4,2915 га.

Відповідно до частини 1 статті 2 та частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

До відносин, пов’язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю споруду.

Відповідно частини 1 статті 128 Цивільного кодексу УРСР (діючого на час набуття відповідачем права власності на нерухоме майно) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У зв’язку з цим, з 04.01.2002, тобто з моменту передачі нерухомого майна за актом, позивач набув права власності на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці площею 7,85 га, постійним землекористувачем якої є ВАТ «Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство», а відтак, суд, встановлюючи наявність чи відсутність правових підстав припинення у відповідача права постійного користування частиною земельної ділянки та можливого набуття права користування цією частиною земельної ділянки позивачем, застосовує чинне на час переходу права власності на нерухоме майно до позивача, законодавство.

Згідно з частинами 1, 5 статті 120 Земельного кодексу Україні (чинної на час набуття відповідачем права власності на нерухоме майно) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

У постанові ОСОБА_5 Верховного Суду у справі №910/18560/16, зазначено, що за приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ( у межах досліджуваних обставин справи – прийнятого пізніше набуття позивачем права власності на нерухоме майно) ЦК України.

Тобто, чинна на час набуття права власності на нерухоме майно стаття 120 ЗК не містила імперативного правила про автоматичне припинення права землекористування у попереднього власника нерухомості.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (чинної на час набуття відповідачем права власності на нерухоме майно) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, зі змісту статті 141 ЗК також не вбачалось що набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При цьому відповідні цивільно-правові угоди щодо набуття у власність або в користування земельної ділянки, розташованої під нерухомим майном, повинні були укладатися саме з власником земельної ділянки.

Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

В силу вимог частини 2 статті 90 Земельного кодексу Україні (чинної на час набуття відповідачем права власності на нерухоме майно), яка передбачала, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, позивач не міг бути постійним землекористувачем чистини земельної ділянки будь якої площі, оскільки до вищезазначених підприємств державної власності позивач не відносився.

Отже, передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об'єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, як це є у межах даної судової справи, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Суд звертає увагу на той факт, що предметом спору у даній справі не є законність рішень державного органу, який в силу закону уповноважений розпоряджатися землями державної власності чи скасування документів, що посвідчують права на землю – як все це має місце у судових справах, які для прикладу та для застосування судом першої інстанції наводить позивач. Правова природа предмету цього позову пов’язана з примусовим припиненням прав відповідача на земельну ділянку у судовому порядку.

Відповідно до статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, необхідною умовою для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку, є наявність підстав, передбачених положеннями статті 143 ЗК, перелік яких є вичерпним і не містить такої підстави, як примусове припинення права на земельну ділянку у судовому порядку у зв'язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці.

Крім цього, відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодоксу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до п. "а" частини 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Визнання права у судовому порядку можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право. Вимога про визнання права може бути пред'явлена до особи, яка не визнає чи порушує таке право.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що позивач звертався, а відповідач у добровільному порядку відмовився припинити у встановленому земельним законодавством порядку право користування частиною земельної ділянки, належної йому на підставі Державного акту серії І-ЧВ №000285 від 10 серпня 1995 року.

Отже, судом не встановлено, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо того, кому з них належить право постійного користування спірною земельною ділянкою, що б стало причиною для звернення до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті79 Земельного кодексу України земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Верховний Суд в своїй постанові від 09 лютого 2018 року у справі №910/4528/15-г дійшов висновку, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть

предметом судового розгляду.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з тим, позивач у межах підготовчого провадження не звертався до суду з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, а суд, беручи до уваги, що питання розміру земельної ділянки входить до предмету спору, з метою недопущення порушення принципу змагальності сторін, за власною ініціативою таку судову експертизу не призначав.

При цьому, наявна в матеріалах справи довідка №2614 від 14.01.2019, не є висновком експерта у розумінні статті 98 Господарського процесуального кодексу України, а тому не підтверджує обставин на які посилається позивач, визначаючи площу земельної ділянки щодо якої, на думку позивача, у відповідача припинилось право користування.

За таких обставин, не встановивши правових підстав для визнання прав, що входять до предмету позову та беручи до уваги недоведеність наявності між сторонами спору, який би міг слугувати підставою для захисту можливих порушених прав у судовому порядку, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Інші доводи позивача не спростовують висновку суду про безпідставність позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроремтехсервіс”, смт. Глибока Чернівецької області до Відкритого акціонерного товариства “Глибоцьке ремонтно-транспортне підприємство”, смт. Глибока Чернівецької області про визнання частково припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Львівського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне судове рішення складено 25.04.2018.

Суддя О.В. Гончарук