Рішення № 81401645, 11.04.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2019 Справа № 917/306/19

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", вул. Л. Толстого, 87, Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500

до Приватного підприємства "Хазар-2007", 37052, Полтавська область, с.Велика Круча,вул.Леніна,10

про стягнення 35 078,34 грн.,

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Дяченко Д.Б.

Представники сторін:

представник позивача: ОСОБА_1, дов. в справі

представник відповідача: не з"явився

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Хазар-2007 про стягнення 35 078,34 грн. заборгованості за договором розподілу природного газу № 4-Т-Е від 14.01.16р., у тому числі 32 196,48 грн. основного боргу, 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. %3% річних, 481,56 грн. інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у порушення вказаних умов Договору та норм закону, оплату за спожитий природний газ Відповідач в повному обсязі та вчасно не здійснив.

Ухвалою від 25.02.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні, призначити справу для розгляду по суті у судовому засіданні на 19.03.19, викликати учасників справи у судове засідання, зобов'язати відповідача надати докази сплати заборгованості за договором розподілу природного газу № 4-Т-Е від 14.01.16р., запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

13.03.19 від відповідача надійшли докази сплати 32 196,48 грн. основного боргу за договором розподілу природного газу № 4-Т-Е від 14.01.16р. (вх. № 13.03.19).

Ухвалою від 19.03.2019 суд постановив відкласти розгляд справи на 11.04.19, викликати учасників справи в судове засідання.

10.04.19 від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника. При цьому, в заяві відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки не надано доказів несвоєчасного розрахунку за договором (вх. № 3705).

11.04.2019 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Зокрема, у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач врахував здійснену відповідачем оплату суму основного боргу та просить стягнути 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних та 481,56 грн. інфляційних за період з 10.12.2018 р. по 18.02.2019 року.

Відповідно п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд приймає до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв"язку з чим розглядає вимоги про стягнення 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних та 481,56 грн. інфляційних за період з 10.12.2018 р. по 18.02.2019 року.

В судовому засіданні 11.04.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та просив суд їх задовольнити.

В судове засідання 11.04.19 представник відповідача не з»явився.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, оскільки містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

В судовому засіданні 11.04.2019 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Відповідно до пунктів 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або у друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

14 січня 2016 року між ПАТ «Лубнигаз» (далі - позивач), як оператором ГРМ та ПП «Хазар-2007» (далі - відповідач), як споживачем укладено типовий Договір розподілу природного газу, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498, шляхом підписання заяви-приєднання № 4-Т-Е (далі - договір).

Пунктом 1.1 Типового договору передбачено, що цей типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Згідно з пунктом 1.2 Типового договору умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу ГРС.

Відповідно до пункту 1.3 Типового договору цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до п.2.3. договору при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ.

В пункті 6.2. договору встановлено, що тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов’язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

Згідно п. 6.3. договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановлених Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Факт виконання Позивачем договірних зобов’язань з розподілу природного газу Відповідачу та факт його отримання останнім у листопаді, грудні 2018 року та січні 2019 року підтверджується актами надання послуг розподілу природного газу № 929 від 30.11.2018 року на суму 25 392,71 грн., № 985 від 31.12.2018 року на суму 31 842,41 грн. та №б/н від 31.01.2019 року на суму 32 196,48 грн.

Позивач стверджує, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував свої грошові зобов'язання по оплаті розподілено у листопаді, грудні 2018 року та січні 2019 року природного газу.

За даними позивача, на момент звернення з позовом розподілений у листопаді та грудні 2018 року природний газ відповідач оплатив, але з порушенням визначених договорів строків, розподілений у січні 2019 року природного газу оплачений не був.

У зв’язку з тим, що Відповідач після пред"явлення позову повністю розрахувався за надані послуги по акту б/н від 31.01.2019 року (сплачено 28.02.2019 року - 32 196,48 грн. позивач зменшив суму позовних вимог зі стягнення основного боргу в сумі 32 196,48 грн, та просить стягнути 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних та 481,56 грн. інфляційних за період з 10.12.2018 р. по 18.02.2019 року.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Матеріали справи свідчать, що за договором у сторін виникли взаємні зобов'язання за договором розподілу природного газу.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що за договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт виконання Позивачем договірних зобов’язань з розподілу природного газу Відповідачу та факт його отримання останнім у листопаді, грудні 2018 року та січні 2019 року підтверджується актами надання послуг розподілу природного газу № 929 від 30.11.2018 року на суму 25 392,71 грн., № 985 від 31.12.2018 року на суму 31 842,41 грн. та№б/н від 31.01.2019 року на суму 32 196,48 грн.

Остаточний розрахунок за фактично надані послуги розподілу природного газу, згідно умов договору, здійснюється до 10-ого числа місяця, наступного за звітним:

акт № 929 від 30.11.2018 року на суму 25 392,71 грн., термін сплати до 10.12.2018року, але Відповідач розрахувався повністю лише 24.01.2019 року;

акт № 985 від 31.12.2018 року на суму 31 842,41 грн., термін сплати до 10.01.2019 року, по даному акту Відповідач розрахувався повністю лише 12.02.2018 року.

акт № б/н від 31.01.2019 року на суму 32 196,48 гри., термін сплати до 10.02.2019 року, по даному акту Відповідач розрахувався повністю лише 28.02.2018 року.

Факт здійснення оплати у зазначених позивачем обсягах та строки відповідач не спростовував.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на домовленості сторін щодо того, що остаточний розрахунок за фактично надані послуги розподілу природного газу, згідно умов договору, здійснюється до 10-ого числа місяця, та дати здійснених відповідачем проплат, суд вважає необгрунтованим твердження відповідача про ненадання позивачем доказів несвоєчасного розрахунку за договором.

Таким чином, судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховані 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних та 481,56 грн. інфляційних.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 6 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано відповідачеві 2 215,66 грн. пені (925,21 грн. пені нараховано за зобов'язаннями листопада 2018 року за період з 10.12.2018 р. по 24.01.2019 р., 1036,41 грн. пені нараховано за зобов'язаннями грудня 2018 року за період з 10.01.2019 р. по 12.02.2019 р., 254,04 грн. пені нараховано за зобов'язаннями січня 2019 року за період з 10.02.2019 р. по 18.02.2019 р.).

Перевіривши розрахунок позивача в частині вимог про стягнення пені суд дійшов висновку, що він є правильним, заявлений розмір пені відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", вимоги про його стягнення є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано відповідачеві 184,64 грн. 3% річних (77,10 грн. 3% річних нараховано за зобов'язаннями листопада 2018 року за період з 10.12.2018 р. по 24.01.2019 р., 86,37 грн. 3% річних нараховано за зобов'язаннями грудня 2018 року за період з 10.01.2019 р. по 12.02.2019 р., 21,17 грн. 3% річних нараховано за зобов'язаннями січня 2019 року за період з 10.02.2019 р. по 18.02.2019 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою «Юридичної інформаційно пошукової системи Законодавство», зазначає, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 184,64 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем нараховано відповідачеві 481,56 грн. інфляційних (163,14 грн. інфляційних нараховано за зобов'язаннями листопада 2018 року за період грудня 2018 р., 318,42 грн. інфляційних нараховано за зобов'язаннями грудня 2018 року за період січня 2019 р.)

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано визначений Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» порядок розрахунку, згідно якого:

інфляційні нарахування за зобов'язаннями листопада 2018 року (термін сплати до 10.12.2018року, але Відповідач розрахувався повністю лише 24.01.2019 року) можуть нарахувуватися починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з січня 2019, в той час як позивачем на дану заборгованість здійсненні нарахування за грудень 2018;

інфляційні нарахування за зобов'язаннями грудня 2019 року (термін сплати до 10.01.2019 року, по даному акту Відповідач розрахувався повністю лише 12.02.2018 року) можуть нарахувуватися починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з лютого 2019, в той час як позивачем на дану заборгованість здійсненні нарахування за січень 2019.

У зв'язку з наведеним вище, вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних, в іншій частині у позові відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 130, 231, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Хазар-2007" (37052, Полтавська область, с.Велика Круча,вул.Леніна,10, ідентифікаційний код: 34699111) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (вул. Л. Толстого, 87, Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 05524713) 2 215,66 грн. пені, 184,64 грн. 3% річних, 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.04.2019р.

Суддя Киричук О.А.