Рішення № 81400630, 24.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2019

Справа № 910/1269/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді – Приходько І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Військторг”, м. Дніпро

до відповідача: Міністерства оборони України, м. Київ

про стягнення 26 377,08 грн.,

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Військторг” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 26 377,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором № 286/2/17/4 від 28.03.2017 в частині повної оплати наданих послуг щодо забезпечення харчуванням харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

01.03.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що заборгованість виникла, у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, оскільки вартість поставленого позивачем товару перевищила суму договору та бюджетне призначення на 2018 рік.

Станом на 24.04.2019 від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2017 року між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Військторг» (виконавець) було укладено договір №286/2/17/4 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах у тому числі годування штатних тварин) (далі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, позивач зобов’язується надати Міністерству оборони України послуги, зазначені у специфікації до цього Договору, освіження продовольства, а відповідач - прийняти послуги і оплатити у строк та за цінами згідно з положенням цього Договору.

Згідно пунктом 2.2. Договору виконавець надає послуги Міністерству оборони України щодо організації харчування для особового складу відповідних військових частин.

Пунктом 3.5. Договору визначено, що приймання послуг за якістю та обсягом здійснюють представники замовника відповідно до вимог чинного законодавства у присутності представника виконавця. Якість та обсяг наданих послуг щодо забезпечення харчуванням оформлюється актом приймання наданих послуг з харчування (додаток № 4 до Наказу № 62 від 09 лютого 2016 р.) який складається представником виконавця та представником замовника щоденно у трьох примірниках. Підставою для складання акту приймання наданих послуг з харчування за обсягом є виконання виконана заявка на приготування їжі за основними та додатковими нормами харчування (додаток № 2 до Наказу № 62 від 09 лютого 2016 ), за якісними показниками приготовленої їжі - дані книги обліку контролю за якістю приготування їжі (форма 53).

Згідно розділу V Договору, розрахунки за цим Договором проводяться шляхом оплати фактично наданих виконавцем та прийнятих представником замовника послуг, за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачених на зазначені цілі, протягом 20 банківських діб з дня надходження до Замовника рахунків-фактур, зведеного акту приймання наданих послуг із харчування та/або акту приймання послуг із забезпечення харчовими продуктами, підтвердження відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.12.2016 р. № 757.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до виставлених рахунків-фактур та зведених актів приймання-передачі наданих послуг, сума боргу за отримані відповідачем послуги за Договором становить 26 377,08 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Військторг” підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору № 286/2/17/4 від 28.03.2017 між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи (зокрема, рахунками-фактури № 17095 від 28.12.2018, № 16825 від 22.12.2018, актами приймання наданих послуг (зведеними актами) № 139/2109/СП, № 109/0318) підтверджуються факти надання позивачем відповідачу на виконання умов Договору послуг щодо забезпечення продуктами харчування на загальну суму 26 377,08 грн.

Вищезазначені акти приймання наданих послуг підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їхніми печатками, що також не заперечується сторонами по справі. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Судом також враховано, що 11.01.2019 між позивачем та відповідачем було складено, підписано та скріплено печатками сторін акт звіряння розрахунків за договором № 286/2/17/4 від 28.03.2017 (копія наявна в матеріалах справи), відповідно до якого відповідач визнав власну заборгованість за умовами Договору у загальному розмірі 26 377,08 грн.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та норми Бюджетного кодексу України, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання своїх грошових зобов'язань є безпідставними та не обґрунтованими.

Умовами п. 5.1 договору в частині оплати послуг передбачено, що оплата здійснюється за умов надходження бюджетних коштів передбачених на зазначені цілі.

Однак, суд зауважує, що дана умова не є ні визначенням строку/терміну виконання зобов'язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов'язків відповідача щодо оплати наданих послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України відкладальна обставина має змінювати права та обов'язки сторін.

Крім цього, слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. В силу статті 614 того ж Кодексу, «особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання».

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17).

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 26 377,08 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 – 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЙСЬКТОРГ" (49101, м. Дніпро, вул. В. Антоновича, 6; ідентифікаційний код 39896098) 26 377 (двадцять шість тисяч триста сімдесят сім) грн. 08 коп. основного боргу та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна) грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2019.

Суддя І.В. Приходько