Постанова № 8139869, 18.02.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2010 року Справа № 2а-2270/09/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Григорука О.Б.,

при секретарі Пікович Л.Р.,

за участю представників сторін:

прокурор: не зявився

від позивача: Гуменюк Б.С.,

від відповідача ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»: Полатайко С.С.

представник КБ «ПриватБанк»: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ДПІ в Надвірнянському районі до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ЗАТ «КБ «ПриватБанк» про визнання нечинним договору застави в частині,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Івано-Франківської області звернулася до суду з адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття», Закритого акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання нечинним договору застави майна №252193/6-ДЗ від 08.08.2008 р. в частині передачі в банківську заставу майна, яке перебувало в податковій заставі, а саме: АЗС у с. Микуличин, установка ЕЛОУ-АТ-3, складське господарство, коксова установка.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» в порушення вимог пп. 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» уклав спірний договір застави майна з ЗАТ КБ «ПриватБанк», а саме: позивачем було передано в заставу банку майно, яке перебувало у податковій заставі, без відповідного погодження з податковим органом. Висновок про наявність податкової застави зроблено на підставі акту опису активів, на які поширюється право податкової застави №4 від 24.10.2006 р. та Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави №3949233 від 25.10.2006 р.

23.11.2009 р. першим заступником прокурора Івано-Франківської області на адресу суду було подано заяву про вступ прокурора у розгляд даної справи.

18.02.2010 р. позивачем було надано суду клопотання про зупинення судового розгляду по даній справі до закінчення розгляду справ К-11305/07, К-11275/07, К-15307/09 у Вищому адміністративному суді України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.02.2010 р. по справі №2а-2270/09/0970 в задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено.

Прокурор в судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового розгляду судом був повідомлений.

Представник відповідача ЗАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового розгляду судом був повідомлений.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у поданих суду письмових заперечень. В задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази та інші матеріали справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту перевірки №129/23/120/1/00152230 від 01.04.2003 р. (а.с.29-30), податковим органом було направлено до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» податкові повідомлення-рішення №0000152600/0 та №0000142600/0 від 04.04.2003 р. на загальну суму 8730242,52 грн., які відповідно до Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2005 р. по справі №А-1/81 за позовом ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» до Надвірнянської оДПІ в Івано-Франківській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Надвірнянської оДПІ №0000152600/0 та №0000142600/0 від 04.04.2003 р. (а.с.23-24), є узгодженими та такими, по яких сума в розмірі 8730242,52 грн. підлягає сплаті до бюджету.

У відповідності до акту документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» за період з 01.04.2002 р. по 30.06.2003 р. №766/23/120/1 від 31.12.2003 р., податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000012600/0 та №0000022600/0 від 09.04.2004 р. на загальну суму 75188870,00 грн. (а.с.25-28). Згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі №А-15/115 від 30.03.2005 р. за позовом ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» до Надвірнянської оДПІ в Івано-Франківської області про визнання недійсними зазначених податкових повідомлень-рішень, податковий борг в сумі 75188870,00 грн. підлягає сплаті до бюджету (а.с.20-22).

На виконання п. 6.2 ст. 6 закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ДПІ в Надвірнянському районі направило на адресу ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» першу податкову вимогу від 26.07.2006 р. №1/146 на суму узгодженого податкового зобовязання в розмірі 94806429,36 грн. та другу податкову вимогу від 28.08.2006 р. № 2/156 - на суму 95375972,24 грн., які було підприємством отримано, про що свідчать копії повідомлень про вручення поштової кореспонденції (а.с.31). Не погодившись із надісланими податковими вимогами, ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» звернувся до суду, однак, згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 р. по справі №А-6/259а за позовом ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» до оДПІ в Надвірнянському районі про визнання нечинною першої та другої податкової вимоги, ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» у задоволенні позову було відмовлено (а.с.17-19). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2009 р. по справі №К-11246/06 за вказаним позовом постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 р. була залишена без змін (а.с.32-34).

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 вищезазначеного Закону).

Згідно ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

У відповідності до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Таким чином, податковий борг відповідача станом на 28.08.2006 р. склав 95375972,24 грн.

Як встановлено судом, 24.10.2006 р. податковим органом було складено акт опису активів, на які поширюється право податкової застави від 24.10.2006 р. № 4 (а.с. 35-36), згідно з яким 25.06.2006 р. до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис про реєстрацію податкової застави активів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» згідно з вказаним актом опису майна на загальну суму 121586567,48 грн., що підтверджується витягом з Державного реєстру (а.с. 44-59).

Актом планової перевірки з питань дотримання ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 30.06.2009 р. №519/23/00152230 було зафіксовано порушення вимог податкового законодавства, зокрема: пп. 8.6.3 п.8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого відповідачем було надано у наступну заставу майно, що перебуває у податковій заставі згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.14-16).

Судом встановлено, що 08.08.2008 р. між ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» та ЗАК КБ «ПриватБанк» було укладено договір застави майна №252193/6-ДЗ, яким було забезпечено виконання зобовязань ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» по кредитним договорам від 05.05.2008 р. на суму 40000000,00 дол. США та від 01.08.2008 р. на суму 100000000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечується, що відповідачем у заставу до банку було передано майно, яке належить ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття».

Приписами пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені даним Законом, суми податкового зобовязання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомлені.

У разі, якщо строк дії податкової застави більш ніж десять календарних днів, податковий орган зобовязаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав (п.8.3 ст. 8 даного Закону).

Відповідно пп. 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 вказаного Закону, надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється. Виходячи з аналізу норм п. 8.6 п. 8 Закону, надання майна, що знаходиться у податковій заставі, у наступну заставу третім особам можливе лише за попередньою згодою податкового органу, а у випадку порушення наведеної норми Закону, посадова особа або фізична особа, яка прийняла рішення щодо здійснення операції по наступній заставі у відсутності відповідної згоди, відповідає згідно законодавства України за ухилення від оподаткування.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо суми податкової застави, розмір якої не може бути менш ніж двократний розмір суми податкового боргу платника податків та становить для відповідача станом на 26.07.2006 р. в сумі 187613213,18 грн., оскільки суду не було надано доказів реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна податкової застави активів відповідача на зазначену суму податкового боргу.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державний податковий орган подає до суду позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, державні податкові служби мають право звертатися до суду із позовами про визнання угод недійсними, з таким правовим наслідком як стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами.

Виходячи з наведеного, правові норми, на які посилається податковий орган в обґрунтування своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору застави, укладеного між відповідачами, не передбачають стягнення в дохід держави коштів, одержаних за недійсною угодою.

Також, предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним договору застави відповідача в частині майна, яке перебуває у податковій заставі на підставі ст. 207 Господарського кодексу України, яка встановлює правові засади для визнання господарського зобовязання недійсним, а саме: господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, зокрема, ч. 2 цієї статті встановлено, що у разі визнання недійсним зобовязання з інших підстав кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні все одержане за зобовязанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобовязання не передбачені законом.

Таким чином, є неможливим застосування наслідків у разі визнання господарського зобовязання недійсним відповідно до ст. 208 ГК України, на які посилається позивач, оскільки, позивач просить визнати недійсним господарське зобовязання в частині у відповідності до ст. 207 ГК України, а приписами статті 208 ГК України встановлено наслідки визнання недійсним зобовязання в цілому.

Виходячи з аналізу ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд приходить до висновку, що перелік операцій, що потребують узгодження платниками податків з податковим органом у разі відчуження активів, яке перебуває у податковій заставі, та заборону надання такого майна у наступну заставу без повідомлення податкового органу, не дає позивачу правових підстав для звернення до суду з вимогою про визнання договору надання такого майна у наступну заставу недійсним.

Крім цього, пп.8.6.4 п. 8.6 ст. 8 вказаного Закону прямо зазначено відповідальність осіб, якими порушено вимогу приписів податкової застави, а також спосіб захисту податковим органом порушених прав та законних інтересів держави у разі ухилення від оподаткування.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що у ДПІ в Надвірнянському районі відсутнє право звернення до суду з позовом до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання нечинним договору застави в частині.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: (підпис) Григорук О.Б.

Постанова в повному обсязі складена 23.02.2010року