Рішення № 81397160, 24.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2019 року № 826/655/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів Келеберди В.І. Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа Кабінету Міністрів України ГУ Пенсійного фонду України Міністерство соціальної політики України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі по тексту - відповідач), треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, Міністерства соціальної політики України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно прийняти рішення про встановлення і затвердження Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури;

- стягнути з Державного бюджету понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Кабінет Міністрів України впродовж тривалого періоду безпідставно не визначає порядок та умови перерахунку пенсій пенсіонерам органів прокуратури, чим порушує його та інших осіб право на належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України та статтею 16 Закону України «Про прокуратуру». Додатково позивач стверджував, що фактично виникла ситуація, коли з 01 січня 2015 року скасовано раніше визначений Законами України «Про прокуратуру» досконалий порядок перерахунку пенсій, а новий порядок Кабінетом Міністрів України не встановлено, що суттєво погіршує матеріальне становище багатодітної родини позивача.

При підвищенні державною соціальних стандартів, мінімальних заробітних плат, проведенні індексацій пенсій, пенсійне забезпечення прокурорсько-слідчих працівників протягом останніх років залишається не визначеним, з урахуванням того, що в 2014 році Кабінетом Міністрів України розроблено проект Порядку проведення перерахунку пенсій працівникам прокуратури, який з невідомих причин до даного часу не затверджений.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що на виконання зазначених повноважень Міністерством соціальної політики України відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» було розроблено проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури». За результатами правової експертизи проекту даної постанови Міністерством юстиції України складено висновок від 09 грудня 2016 року, відповідно до якого проект постанови відповідає Конституції України, а також актам законодавства, що мають юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

Крім того, представник відповідача зазначив, що питання відновлення права на виплату пенсії окремим категоріям працюючих пенсіонерів необхідно розглядати комплексно, враховуючи принцип рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виходячи з фінансових можливостей державного бюджету. Тобто, не погодження проекту нормативно-правового акту в даному випадку Міністерством фінансів України та Мінекономрозвитку унеможливлює подання його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Відповідно до вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) суд ухвалив рішення здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 1993 року по 2014 рік працював в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах.

У лютому 2014 року позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі частини 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції закону, чинній на час призначення пенсії в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати. ОСОБА_1 продовжував працювати на посаді старшого прокурора відділу прокуратури області. Наказом прокурора області від 27 березня 2014 року позивача було звільнено за власним бажанням з посади старшого прокурора на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до управління пенсійного фонду України в м. Житомирі з заявою про перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у розмірі 90% від суми місячного заробітку у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати згідно довідки прокуратури Житомирської області від 15 лютого 2016 року №18/93.

Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 18 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено з підстав того, що у зв'язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №296/4511/16-а (провадження №К/9901/16299/18) Верховний Суд констатує, що тривала бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах та ситуації, за якої пенсіонери з числа прокурорів не мають можливості реалізувати своє право на перерахунок пенсії, передбачене статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII. Відтак, відсутність визначених Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій, призвела до того, що Пенсійний фонд України не має правових підстав та законного способу дій для реалізації своїх повноважень, що виключає можливість перерахунку зазначених пенсій відповідачем.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно частини 2 статті 3 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 4 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до пункту 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зазначено, що Кабінету Міністрів України: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Частиною 1 статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 49 Закону №794-VII акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Частина 3 статті 4 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України.

Відповідно до частини 2 статті 50 Закону №794-VII проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями (частина 3 даної статті).

Згідно частини 1 статті 51 Закону №794-VII постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Відповідно до положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423, міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України до основних завдань якого віднесено, зокрема, здійснення контролю за діяльністю Пенсійного фонду України з ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює державне регулювання та нагляд за дотриманням закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених повноважень Міністерством соціальної політики України відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII розроблено проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури».

Відповідно до параграфу 44 Регламенту розробник подає Міністерству юстиції України для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріали погодження.

Міністерством юстиції України 09 грудня 2016 року складено висновок про відповідність проекту постанови Конституції України, а також актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджуються з актами такої ж юридичної сили.

Пунктом 5 параграфу 33 Регламенту встановлено, що проект акту Уряду підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами.

Відповідно до Регламенту, якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акту Кабінет Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органу виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розроблені проекту акті або його погодженні, є заінтересованими органами.

Згідно довідки про погодження проекту постанови, проект погоджено із Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійним фондом України, Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Спільним репрезентативних всеукраїнських об'єднань професійних спілок на національному рівні, Генеральною прокуратурою України.

Як вбачається з матеріалів справи, листами Міністерства фінансів України від 06 жовтня 2017 року №31-09030-12-5/28175, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06 січня 2016 року №3641-03/32095-03, Пенсійного фонду України від 30 вересня 2016 року №30214/07-20 не погоджено даний проект постанови та надано зауваження, зокрема, щодо того, що за розрахунками Міністерства соціальної політики, реалізації проекту постанови потребуватиме додаткових видатків із державного бюджету, які в бюджеті Пенсійного фонду не передбачені.

В порушення вимог параграфу 34 Регламенту Кабінету Міністрів України та Методики проведення фінансово-економічних розрахунків, затверджених наказом Міністерства фінансів України 21 березня 2008 року №428, до даного проекту не подано відповідних обґрунтувань та розрахунків із визначенням джерел покриття додаткових витрат.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних законів, у тому числі до Закону України «Про прокуратуру».

Регламентом Кабінету Міністрів України передбачено, що проект акту останнього підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 21 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Стосовно доводів представника відповідача про неможливість Кабінету Міністрів України прийняти відповідний Порядок у встановлені Законом строки, у зв'язку з не погодженням даного проекту, нормативно-правового акту, з підпорядкованими Кабінету Міністрів України міністерствами - Міністерством фінансів України та Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, суд відхиляє, оскільки вказані обставини навпаки свідчать про неспроможність вищого Центрального органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України належним чином влаштувати та зорганізувати підпорядкованих йому органів.

Також суд звертає увагу, що жодних дій Кабінетом Міністрів України на усунення недоліків, визначених зазначеними органами у листах, які додано до матеріалів справи з 2017 року не вчинялось, суду про них не повідомлялось.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, зазначає, що відповідно до Закону №794-VII Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Відповідно до положення частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, одним із суттєвих елементів якого є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Неодноразово ЄСПЛ зазначав в своїх рішеннях, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Відсутність встановленого порядку унеможливлює реалізацію пункту 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та порушує право на проведення перерахунку пенсій через відсутність механізму його проведення.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд зазначає, що посилання Кабінету Міністрів України на те, що Міністерство соціальної політики України, відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» розробило проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку і призначення пенсій працівникам прокуратури», проте Міністерством фінансів, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійним фондом України не погоджено проект постанови унеможливлює подання його на розгляд Кабінету Міністрів України не заслуговує на увагу суду, оскільки не виправдовує бездіяльність відповідача, та свідчить про недотримання останнім розумності строків та неналежну координаційну роботу серед підвідомчих міністерств.

При цьому, з аналізу відмови у погодженні проекту Порядку перерахунку і призначення пенсій працівникам прокуратури, наданої Міністерством фінансів України, вбачається, що заінтересоване міністерство, як на підставу для відмови у погодженні, вказує відсутність коштів у державному бюджеті.

Зауваження, про те, що за розрахунками Мінсоцполітики реалізація проекту постанови потребуватиме додаткових видатків із державного бюджету, які в бюджеті пенсійного фонду не передбачені, не може бути підставою, яка надає право відповідачу протягом тривалого часу не встановлювати порядок перерахунку і призначення пенсій працівникам прокуратури та не звільняє останнього від відповідальності.

Так, ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що Уряд, як такий, який має право законодавчої ініціативи, має створювати умови щодо належного приведення законодавчої бази в відповідність до стандартів забезпечення соціальних гарантій громадян.

Аналогічна позиція Європейського суду з прав людини викладена зокрема в таких рішеннях: «Суханов та Ільченко проти України», «Будченко проти України», «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України».

Тобто, здійснені дії відповідача з метою прийняття порядку здійснення перерахунку пенсії, визначеної в Законі України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII є недостатніми, а отже, суд прийшов висновку, що в цій частині бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що порушує права позивача.

Порядок підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України визначені статтею 50 Закону №794-VII та Регламентом Кабінету Міністрів України.

Абзац 1 § 38 Регламенту визначає, що розробник визначає строк погодження проекту акту Кабінету Міністрів заінтересованими органами виходячи із складності та обсягу проекту з урахуванням строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем'єр-міністра, узагальнених у планах-графіках, що готуються відповідно до § 4 цього Регламенту.

Відповідно до § 4 Регламенту, проект акту надсилається розробником заінтересованим органам, які зобов'язані його погодити у визначений у супровідному листі строк:

в одноденний строк - проекти актів Кабінету Міністрів з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків (крім проектів актів про утворення урядових комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій), з інших питань, пов'язаних із виникненням загрози життю та/або здоров'ю населення, з невідкладних питань, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції, та з питань обороноздатності держави;

протягом п'яти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 20 робочих днів;

протягом десяти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 30 робочих днів;

у місячний строк - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає більше ніж через 30 робочих днів, або проекти актів, що розробляються в ініціативному порядку.

У разі коли розробник не зазначає у супровідному листі строк погодження проекту акту Кабінету Міністрів, передбачений абзацами третім - шостим цього параграфа, такий проект акту погоджується заінтересованим органом у місячний строк.

Як вже зазначалося вище, відповідачем не надано доказів які б свідчили, що протягом чотирьох років з 2015 по 2019 ним вжито всіх передбачених законом заходів, спрямованих на прийняття, зміну та узгодження порядку перерахунку і призначення пенсій працівникам прокуратури передбаченого пунктом 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII для уникнення порушення прав громадян які перебувають на пенсії і мають право на проведення такого перерахунку. При цьому, відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б що з після березня 2017 року третіми особами та відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на погодження та прийняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», що безумовно свідчить про бездіяльність Кабінету Міністрів України, відсутність правових підстав які б свідчили про її правомірність та відповідно наявність всіх підстав для задоволення позову.

Пункт 2 § 4 Регламенту визначає, що члени Кабінету Міністрів забезпечують Кабінету Міністрів єдність та несуть відповідно до закону солідарну відповідальність за результати діяльності Кабінету Міністрів як колегіального органу виконавчої влади і особисто несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері державного управління.

Кабінет Міністрів України, в даному випадку як орган що наділений контролюючими функціями щодо Міністерства фінансів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійного фонду України, зобов'язаний був вжити всіх заходів щодо сприяння погодженню проекту вказаного вище Порядку.

Таким чином, безпідставним та такими, що не підтверджуються доказами є посилання відповідача на те, що ним вчинялись необхідні дії щодо виконання вимог пункту 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, а причиною невиконання імперативної вимоги Закону є незалежна від відповідача тривала процедуру погодження проекту нормативного акту.

В частині вимог щодо зобов'язання Кабінету Міністрів України невідкладно прийняти рішення про встановлення і затвердження Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону №1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року законодавець делегував Уряду.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №76-VIII Кабінету Міністрів України доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ.

Слід зауважити, що 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом: Закон України «Про прокуратуру»; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року №1642-VII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 462, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Положеннями частини 12 статті 86 Закону №1697-VII також визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (норми статті 86 цього Закону щодо пенсійного забезпечення діяли до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у місячний строк з дня набрання чинності Законом №76-VIII, а саме з 01 січня 2015 року, Кабінет Міністрів України зобов'язаний був, зокрема, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону, у тому числі щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

Натомість Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Разом з тим, положення Закону №76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 501 Закону №1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону №1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України. Понад те, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 цей Суд вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованою позовну вимогу в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України не зменшивши соціальні гарантії, які передбачались статтею 501 Закону України «Про прокуратуру» (в попередній редакції) прийняти нормативно-правовий акт, яким врегулювати питання перерахунку розміру пенсій особам, що отримують пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», поширивши його дію на період з 15 липня 2016 року - дня набрання чинності нової редакції Закону України «Про прокуратуру».

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов'язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

Держави користуються певною свободою розсуду у сфері регулювання права на доступ до суду, яке залежить як від потреб і ресурсів суспільства, так і від конкретних осіб.

Безпосередньо доктрина обмежень на право доступу до суду була сформульована Європейським Судом у справі Ashingdane v. United Kingdom (1985), згідно якої такі обмеження, для того, щоб відповідати вимогам частини 1 статті 6 Конвенції мають: переслідувати правомірну мету, і не порушувати саму сутність права.

Як зазначено у пункті 36 рішення Європейського Суду у справі Golder United Kingdom, стаття 6 Конвенції містить право на суд, у якому право на доступ до суду, тобто право розпочати провадження в суді, становить лише один із його аспектів.

Відповідні принципи викладені таким чином:

а) Право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6, не є абсолютним і може бути обмежене. Це дозволяє сама суть цього права, позаяк право на доступ до суду "за своєю природою вимагає регулювання державою - регулювання, що може різнитися залежно від часу та місця і відповідно до потреб і ресурсів суспільства та особи".

б) При встановленні таких обмежень Договірні держави користуються певною свободою розсуду, однак, остаточне вирішення того, чи було дотримано вимог Конвенції залишається за Судом. Він має впевнитися, що встановлені обмеження не порушують чи зменшують доступ, що залишився особі таким чином, що завдають шкоду самій суті права.

в) Більше того, обмеження не буде сумісним із частиною 1 статті 6, якщо воно не має правомірної мети і коли відсутнє пропорційне співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Ці принципи визначають процес, що є невід'ємною частиною завдання Суду відповідно до Конвенції, визначення справедливої рівноваги між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав особи.

З урахуванням наведеного вище, зважаючи на те, що норми статті 501 Закону України «Про прокуратуру» втратили чинність, беручи до уваги набрання у подальшому чинності Законом №1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 501 Закону №1789-ХІІ не підлягають перерахуванню.

Таким чином, Урядом не може бути прийнято підзаконний нормативний акт на підставі норми Закону, яка втратила чинність та на час його затвердження діють інші норми, які визначають інший порядок, пов'язаний із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в частині.

Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 12/2).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді І.А. Качур

В.І. Келеберда