Рішення № 81397010, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 826/15007/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - ОСОБА_2, про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, ГУ НГУ), третя особа - ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_2.), у якому просить:

- визнати безпідставним та незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки та протидії тероризму штабу Головного управління Національної гвардії України та визнати незаконним позбавлення позивача статусу державного службовця;

- скасувати наказ про звільнення з державної служби ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки та протидії тероризму штабу Головного управління Національної гвардії України від 20.03.2018 №61 та скасувати наказ про припинення державної служби позивача від 16.03.2018 №35 о/с;

- зобов'язати відповідача поновити на посаді головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки та протидії тероризму штабу Головного управління Національної гвардії України ОСОБА_1 та зобов'язати поновити йому статус державного службовця;

- зобов'язати відповідача відшкодувати на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №760/26174/17, яка вказана підставою для припинення державної служби, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, вказаним судовим рішенням на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 грн., а не з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що звільнення позивача із державної служби відбулося відповідно та на виконання вимог законодавства України, оскільки, ураховуючи факт наявності постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №760/26174/17, що набрала законної сили, згідно пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Представник відповідача у судовому засідання заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Третя особа письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала, в судове засідання не з'явилась.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Представники сторін заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Так, на підставі положень ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки та протидії тероризму штабу Головного управління Національної гвардії України з 07.10.2015 та мав присвоєний 11-й ранг державного службовця відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 01.10.2015 року за №163.

22.11.2017 відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення у зв'язку з поданням із запізненням у три дні декларацію про доходи у 2017 році.

Надалі ОСОБА_1 визнано винним у адміністративному правопорушенні щодо несвоєчасного подання декларації про доходи за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення і відповідно до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №760/26174/17, що набрала законної сили, призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 грн.

16.03.2018 Головним управлінням Національної гвардії України видано наказ №35 о/с, яким відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу ОСОБА_1 з 21.03.2018, на підставі постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №760/26174/17, листа Національного агентства України з питань державної служби від 19.02.2018 №1324/10-18, доповідної записки заступника командувача Національної гвардії України (по роботі з особовим складом) від 07.03.2018.

20.03.2018 наказом командувача Національної гвардії України головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки штабу ОСОБА_1 звільнено з державної служби на підставі витягу з наказу командувача Національної гвардії України від 16.03.2018 №35 о/с, довідки управління кадрової роботи, рапорту полковника ОСОБА_3

Незгода позивача із вказаними вище наказами зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту - Закон України №889-VIII, в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного наказу).

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 83 Закону України №889-VIII державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 даного Закону).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 84 Закону України №889-VIII підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

За приписами частини 2 статті 84 Закону України №889-VIII у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4, 6 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі по тексту - Закон України №1700-VІІ) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині 1 статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено перелік адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, до яких належить порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (частина 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно із частиною 2 статті 65 Закону України №1700-VІІ особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави суду дійти висновку про те, що набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення (в т. ч. за порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення) із застосуванням покарання є підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу, а суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня встановлення такого факту.

Відтак, оскільки постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №760/26174/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, тому відповідач правомірно у визначений строк з дня встановлення такого факту видав наказ від 16.03.2018 №35 о/с «Про припинення державної служби», згідно із яким припинено державну службу та звільнено з 20.03.2018 ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста (з безпілотних авіаційних комплексів) відділу розвідки та протидії тероризму штабу Головного управління Національної гвардії України, у зв'язку із втратою права на державну службу, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України № 889-VІІІ.

Разом з тим, суд також зауважує, що частиною 1 статті 83 Закону України №889-VІІІ визначено самостійні підстави для припинення державної служби, та відповідно до пунктів 1, 4 державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відтак, оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб'єкта призначення, а у зв'язку із втратою права на державну службу, тому передбачені Кодексом законів про працю України гарантії на позивача не поширюються та відповідачем не порушені.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані накази від 20.03.2018 №61 про звільнення позивача та про припинення державної служби позивача від 16.03.2018 №35 о/с прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, відтак взаємопов'язані позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вказаних наказів, поновлення на посаді з підстав, викладених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди за завдану протиправними діями та рішеннями в розмірі 10000,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки судом не встановлено вчинення відповідачем у відношенні позивача протиправних дій/бездіяльності або прийняття протиправних рішень, що стосуються саме позивача та які б могли завдати шкоди позивачу, суд, відповідно, не вбачає підстав для висновку про завдання Головним управлінням Національної гвардії України позивачу моральної шкоди та, як наслідок, для задоволення позову в частині стягнення такої шкоди.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а тому відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 241 - 247, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - ОСОБА_2, про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко