Рішення № 81396867, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 826/12352/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105),

про визнання протиправною бездіяльності протиправною, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105 Міністерства оборони України) (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ (військової частини А0105 Міністерства оборони України) ідентифікаційний код 22991037 щодо не виплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, індексації грошового забезпечення;

- стягнути з Командування Сухопутних військ (військової частини А0105 Міністерства оборони України), ідентифікаційний код 22991037, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.10.2017 року у сумі 5687,96 грн. (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 96 копійок).

Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України.

Наказом Міністра оборони України від 12.10.2017 року №718 позивача звільнено у запас у зв'язку із закінчення строку контракту та з 23.10.2017 року виключено зі списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Святошинського РВК м. Києва.

25.07.2018 року позивач звернувся до відповідача з проханням здійснити виплату суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.10.2017 року, проте, у такій виплати позивачу відмовлено з причини недостатнього фінансування та відсутності роз'яснень Міністерства соціальної політики України.

Враховуючи відмову, позивач вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, у зв'язку з чим просить стягнути належну йому суму індексації у розмірі 5687,96 грн. (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 96 копійок) в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

Через канцелярію суду 06.09.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує. Так, право позивача на отримання нарахованої суми індексації відповідач заперечує, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на день його виключення зі списків особового складу військової частини повністю виплачено грошове, продовольче і речове забезпечення, водночас невиплату вже нарахованої суми індексації грошового забезпечення пояснює недостатнім фінансуванням та відсутністю роз'яснень Міністерства соціальної політики України. При цьому, відповідачем зазначено, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, через що, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, Департаментом фінансів Міністерства оборони України доведено до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, згідно з якими, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги, на думку відповідача, задоволенню не підлягають.

Крім іншого, відповідачем разом із відзивом подано клопотання про застосування процесуального строку звернення до суду, під яким відповідачем розуміється, що позивачем порушено шестимісячний строк звернення до суду із позовними вимогами, з огляду на що, просить залишити позов без розгляду. Так, відповідачем зазначено, що позивач дізнався про порушення свого права 23.10.2017 року, коли отримав довідку про виплачені види грошового забезпечення, в той час, як звернувся до суду лише 06.08.2018 року, тобто, з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду 14.09.2018 року позивачем подано відповідь на відзив що, відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, не є у даному порядку розгляду справи заявою по суті справи, проте береться судом до уваги.

Щодо пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду ОСОБА_1 зазначено, що не погоджується із таким твердженням відповідача, оскільки у зазначеній довідці не міститься інформація про нарахування та виплату позивачу індексації взагалі. Про порушення свого права позивачу стало відомо 27.07.2018 року, коли останнім отримано довідку від відповідача із розрахунком індексації та лист про відмову в її виплаті. До вказаної дати відповідачем не надавалося позивачу жодної інформації про належну йому до виплати індексацію.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Сухопутних військ ЗСУ, отримував грошове забезпечення до 23.10.2017 року.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 23.10.2017 року № 201 позивача виключено зі списків особового складу частини А0105 та направлено для зарахування на військовий облік до Святошинського районного військового комісаріату м. Києва.

Позивач 25.07.2018 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просить здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення по 23.10.2017 року, надати довідку із помісячним розрахунком індексації та базового місяця за період по 23.10.2017 року.

Листом військової частини А0105 від 27.07.208 року вх.№116/2/12/10612 позивача повідомлено, що індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення Міністерства соціальної політики України.

Вважаючи бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Предметом спірних правовідносин у справі №826/12352/18 є бездіяльність суб'єкта владних повноважень - роботодавця, щодо невиплати позивачу - колишньому працівнику, індексації грошового забезпечення.

Відповідно до положень статті 1 Закону України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (із змінами і доповненнями) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Отже, слід дійти висновку, що індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності. Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 року у справі № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що до правовідносин, які є предметом спору у цій справі, шестимісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом 2 частини четвертої, частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон України «Про індексацію грошових доходів населення») індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Підстави для проведення індексації передбачені статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», зокрема, індексація доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Згідно з статтею 18 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (із змінами) (далі також - Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» ) індексацію доходів населення , яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що відповідно до положень статті 19 цього ж Закону є обов'язковим для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі також - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розмір оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи, організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розмір оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги проводяться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела, пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, виходячи з наведених законодавчих норм, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій оплати праці (грошового забезпечення). Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Законодавством також визначено Порядок індексації грошового забезпечення, отже, посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів є безпідставним, оскільки обмежене фінансування не впливає на наявність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Аналогічні позиції висловлено Європейським судом з прав людини у рішеннях по справам «Кечко проти України», «Сук проти України»: «… реалізація особою права, пов'язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.».

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. При цьому суд зазначає, що сума індексації у розмірі 5 687 96 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, підтверджується довідкою-розрахунком відповідача від 27.07.2018 року № 116/114.

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії», Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, «законні очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань».

При цьому, в своєму рішенні у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування, не виконано.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до матеріалів справи, встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) щодо не виплати ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) суми індексації грошового забезпечення.

3. Стягнути з Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 19, код ЄДРПОУ 22991037) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нараховану індексацію грошового забезпечення у сумі 5 687,96 грн. (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім грн. 96 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);

Відповідач: Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 19, код ЄДРПОУ 22991037).

Повне судове рішення складено 23.04.2019 року.

Суддя Л.О. Маруліна