Рішення № 81396789, 18.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року справа № 580/519/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді – Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Салабай М.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 (згідно з ордером),

представника відповідача – ОСОБА_2 (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ПАТ “Черкасиобленерго” до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

12.02.2019 ПАТ “Черкасиобленерго” (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд.285; код ЄДРПОУ 22800735) (далі – позивач) подало у Черкаський окружний адміністративний суд позов про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі – відповідач):

від 06.12.2018 №Ю-5728-17 про сплату боргу в сумі 215695,65 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-13253-17 про сплату боргу в сумі 260264,67 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5596-17 про сплату боргу в сумі 259313,40 грн.;

від 06.11.2018 №Ю-13251-17 про сплату боргу в сумі 619106,09 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5269-17 про сплату боргу в сумі 362481,70 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-5748-17 про сплату боргу в сумі 364378,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні рішення є протиправними, оскільки прийняті під час мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного рішенням суду у справі про банкрутство позивача, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, у тому числі щодо сплати податків і зборів. З цього приводу просив врахувати постанову Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №823/2240/17. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 13.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п’ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними рекомендованого повідомлення та розписки вказану ухвалу відповідач отримав 19.02.2019, а позивач – 18.02.2019.

01.03.2019 відповідач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Зазначив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником поточних зобов’язань та зобов’язань зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Відповідач вказує, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів, що має бути сплачена незалежно від фінансового стану платника. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

27.03.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.

Заслухавши учасників справи, оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З даних ЄДРПОУ суд встановив, що позивач зареєстрований як юридична особа з 24.03.1999 та має на час судового вирішення спору декілька структурних підрозділів, що не мають статусу юридичної особи. З 06.08.2018 відносно позивача порушено справу про банкрутство згідно з рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №01/1494.

Відповідач прийняв спірні вимоги, якими вимагає вказані відповідно структурні підрозділи позивача, сплатити борг з єдиного внеску (далі – ЄВ):

від 06.12.2018 №Ю-5728-17 про сплату боргу ЄВ у сумі 215695,65 грн. (Катеринопільський район електричних мереж);

від 07.12.2018 №Ю-13253-17 про сплату боргу в сумі 260264,67 грн. (Драбівський район електричних мереж);

від 06.12.2018 №Ю-5596-17 про сплату боргу в сумі 259313,40 грн. (Лисянський район електричних мереж);

від 06.11.2018 №Ю-13251-17 про сплату боргу в сумі 619106,09 грн. (Золотоніський район електричних мереж);

від 06.12.2018 №Ю-5269-17 про сплату боргу в сумі 362481,70 грн. (Тальнівський район електричних мереж);

від 07.12.2018 №Ю-5748-17 про сплату боргу в сумі 364378,93 грн. (Монастирищенський район електричних мереж).

Всупереч вимог ухвал суду відповідач не надав документів на підтвердження підстав і передумов їх прийняття.

Суд врахував, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.10 №2464-VI (далі – Закон №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Перелік платників ЄВ визначений у ч.1 ст. 4 Закону №2464. Зокрема, відповідно до п.1 вказаної норми платниками ЄВ є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 5, 8 ст.9 Закону №2464 платники ЄВ, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати цей внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата ЄВ здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Згідно з п.7 ст.9 Закону №2464 ЄВ сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до п.2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі – Інструкція №449), сплата ЄВ здійснюється за місцем обліку платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується, в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України, та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Згідно з ч.10 ст.9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 недоїмкою є сума ЄВ, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.25 Закону № 2464 суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до п.3 розділу VIІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідач всупереч вимог ухвали суду від 13.02.2019, отриманої уповноваженим його представником 19.02.2019 (про що свідчить розписка в матеріалах справи) та усної ухвали у судовому засіданні 10.04.2019, в якому брав участь уповноважений представник відповідача, не надав доказів (деталізованих розрахунків щодо періоду та сум недоїмок, штрафних санкцій, інтегрованих карток з ЄВ вказаних платників тощо) щодо наявності несплаченого боргу структурними підрозділами позивача, щодо яких виставлені спірні рішення на відповідні дати. Тому зазначена у спірних рішеннях заборгованість не є підтвердженою.

Як зазначено вище, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 відносно позивача порушено провадження у справі про банкрутство. ВАТ “Черкасиобленерго” 15.08.2011 реорганізовано в ПАТ “Черкасиобленерго”. Вказаним судовим рішенням введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. З огляду на це для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду (далі – ВС) у постанові від 11.09.2018 у справі №823/2240/17 між цими ж сторонами у подібних правовідносинах, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає обов’язковому врахуванню.

ВС висловив підхід, що для ПАТ “Черкасиобленерго” при вирішенні спору щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄВ суди повинні застосувати положення ч.4 ст.12 Закону № 2343-XII у редакції на час введення для нього мораторію.

Абз.24 ч.1 ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 № 2343-XII (далі – Закон № 2343-XII) (у редакції на час введення мораторію до позивача) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Ч.4 ст.12 цього Закону (у редакції на час введення мораторію) встановлювала, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Отже, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз.2 ч.4 ст.12 Закону № 2343-XII (у редакції на час введення мораторію до позивача) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

ВС дійшов висновку, що норма цієї статті визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Законом України “Про внесення змін до Закону України від 22 грудня 2011 року №4212-VІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон №4212-VІ) внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, в тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів, які набрали чинності з 19.01.2013.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону № 2343-XII у редакції, чинній з 19 січня 2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (ч.3 ст.19 Закону).

Відповідно до ч.5 ст.19 Закону № 2343-XII дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів.

Вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон №2343-XII до спірних правовідносин, ВС врахував п.1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону №4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення Закону №4212-VІ застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19 січня 2013 року.

Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону № 2343-XII здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону № 2343-XII, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку зі здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону № 2343-XII необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону № 2343-XII у новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

У межах спірних відносин постанова Господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, а справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції. Відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19 січня 2013 року.

З огляду на це ВС дійшов висновку, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Тому у вказаній справі ВС визнав законним судове рішення, яким визнано протиправним і скасовано рішення податкового органу про застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄВ.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірні рішення в частині вимог сплатити штрафні санкції є протиправними з вищевказаних підстав.

Суд звернув увагу, що згідно з частинами 2 і 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

З приводу сум недоїмки в спірних рішеннях суд врахував також таке.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Зважаючи, що наявність недоїмки не визнається позивачем, під час вирішення спору суд неодноразово зобов’язував представника відповідача у визначений термін надати документи, які стали підставою для формування спірних рішень, деталізований розрахунок боргу, який увійшов у спірні рішення, а також зазначити у відзиві конкретні правові підстави, передумови та фактичні обставини прийняття спірних рішень.

Вимоги ухвал суду відповідач виконав частково: надав копії рішення №0003525213, №0096731309, №0005155213 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені з розрахунками до них та роздруковану інтегровану картку щодо обліку сплати ЄВ за 2017-2019 роки щодо Монастерищенського району електричних мереж, яка не містить підпису посадової особи, що його склала, та печатки відповідача.

Зі вказаної роздруківки вбачається, що вказаний структурний підрозділ позивача сплачував ЄВ за 2017 рік у сумі 1257687,44 грн., з початку 2018 року до часу прийняття вимоги від 07.12.2018 №Ю-5748-17 у сумі 1907370,53 грн., що перевищує самостійно нарахований ЄВ за вказаний період. У даних колонки про операції та про нарахування відображено, що сплачені суми зараховувались відповідачем у календарній черговості, у т.ч. у рахунок погашення штрафних санкцій згідно з рішеннями відповідача без урахування судового оскарження позивачем відповідних штрафних санкцій.

Згідно з даними ЄДРСР позивач оскаржує вимоги про сплату ЄВ у справах №2340/4222/18, №2340/4136/18, №580/58/19, №580/251/9, №580/58/19, №2340/4223/18, №580/707/19, №580/484/19, №2340/4468/19 та інші.

У будь-якому випадку, вказана роздруківка не відповідає ознаці достовірності та не відповідає вимогам до документа, оскільки не скріплена печаткою та жодним підписом уповноваженої особи.

Відповідач не довів врахування стану судового оскарження позивачем під час прийняття спірних вимог та не довів достовірності даних обліку основної суми недоїмки з ЄВ кожного з підрозділів позивача.

Положеннями ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI визначено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Відповідач не підтвердив наявності виконавчих проваджень для стягнення коштів, які нараховані ним як штрафні санкції. Подальше зарахування сплачених позивачем коштів у календарній черговості не відповідає вимогам закону, оскільки таке право відповідача передбачене п.131.2. ст.131 Податкового кодексу України, норми якого згідно з п.1.3 ст.3 ПК України не регулюють питання нарахування та сплати ЄВ.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону № 2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Жодних витребуваних судом доказів щодо підстав та обставин нарахування ЄВ стосовно інших структурних підрозділів позивача, яких стосуються спірні вимоги, суду не надано.

Водночас відзив відповідача не містить жодної інформації про передумови та фактичні обставини прийняття спірних рішень. З огляду на це документально не підтверджено наявність несплаченого узгодженого зобов'язання з ЄВ та правомірність прийнятих відповідачем рішень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такого обов'язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин справи. Водночас відповідач не виконав вимоги пункту 5 ч.5 ст.44 КАС України, згідно з яким учасники справи зобов'язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Для забезпечення принципу верховенства права суд для вирішення спору врахував, що відповідач не надав доказів щодо спірних обставин, які би відповідали ознакам достовірності, достатності, належності та допустимості.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи на виконання ч.4 ст.79 КАС України повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Зазначеного обов'язку відповідачем не виконано, проте суд продовжував строк для надання доказів під час судового розгляду справи.

Тому для вирішення спору суд врахував ч.2 ст.211 КАС України, відповідно до якої докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Достатніми згідно зі ст.76 КАС України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи, що матеріали справи не містять достатніх доказів для достовірного висновку про наявність заборгованості у структурних підрозділів позивача, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними, допустимими та достовірними доказами правомірність спірних рішень.

Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на обґрунтованість позовних вимог, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення від 16.01.2019 №405 судовий збір у розмірі 19210,00грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі. Інших клопотань щодо розподілу судових витрат не заявлено.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити повністю позов ПАТ “Черкасиобленерго”.

Визнати протиправними і скасувати вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області:

від 06.12.2018 №Ю-5728-17 про сплату боргу в сумі 215695,65 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-13253-17 про сплату боргу в сумі 260264,67 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5596-17 про сплату боргу в сумі 259313,40 грн.;

від 06.11.2018 №Ю-13251-17 про сплату боргу в сумі 619106,09 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5269-17 про сплату боргу в сумі 362481,70 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-5748-17 про сплату боргу в сумі 364378,93 грн.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) на користь Публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд.285; код ЄДРПОУ 22800735) сплачений судовий збір у сумі 19210,00 грн. (дев’ятнадцять тисяч двісті десять гривень нуль копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 24.04.2019.