Рішення № 81396486, 24.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.04.2019 р. справа №520/3203/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України проскасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 01.04.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 02.04.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.04.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 оформлене п. 45 протоколу №32 від 15.13.2019 р.; 3) зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності другої групи, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; 4) зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України; 5) зобов’язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності

Підставами позову є доводи про те, що громадянин має право на призначення та виплату одноразової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Однак відповідач, Міністерство оборони України, протиправно відмовив заявнику у виплаті вказаної допомоги з вигаданих міркувань.

Відповідачі, Міністерство оборони України та Харківський обласний військовий комісаріат, з поданим позовом не погодились.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що до звернення зацікавленої особи не було долучено документа про причини та обставини поранення.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено такі обставини спору.

Заявник з 03.05.1979 р. по 01.06.1981 р. проходив дійсну строкову військову службу за призовом, у складі військової частини польова пошта 71176 брав участь у бойових діях Збройних Сил СРСР на території Демократичної республіки Афганістан.

Згідно з витягом з протоколу №2522 від 18.10.2013 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв заявник у 1980 р. одержав контузію головного мозку.

Відповідно до довідки обласної медико-соціальної комісії серії 10 ААБ №201314 від 20.01.2014 р., заявникові вперше підтверджена інвалідність третьої групи, а довідкою серії 12 ААА №118798 заявнику з 01.02.2017 р. підтверджена інвалідність третьої групи безстроково.

Заявник через Харківський обласний військовий комісаріат звернувся до Міністерства оброни України з приводу призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у порядку ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим п. 45 протоколу №32 від 15.13.2019 р. у задоволенні заяви позивача було відмовлено.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб’єкта, суд відзначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Визначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - Допомога, Виплата) надано законодавцем у ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 ст. 16 цього ж закону визначений перелік одержувачів Виплати у співвідношенні (залежності) до категорій військовослужбовців згідно з Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст.164 - застереження стосовно призначення Виплати, а умови набуття особою права на Виплату у різний час визначались: 1) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006 р. №328-V (діяла у період 01.01.2007 р. - 31.12.2013 р.), 2) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VI (діяла у період 01.01.2014 р. - 31.12.2016 р.), 3) відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII (з 01.01.2017 р. і по теперішній час).

Так, до 01.01.2007 р. питання соціального захисту військовослужбовців у випадку загибелі, смерті, порання, захворювання було унормовано ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де указувалось, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 14 п. 2 розділу І Закону України від 03.11.2006 р. №328-V ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена у новій редакції, ч. 2 якої стосувалась військовослужбовців під час виконання обов’язків військової служби, а ч. 5 - військовослужбовців строкової служби, але при цьому передбачали як однакові підстави для одержання виплат (а саме: 1) подія поранення, 2) подія настання інвалідності під час служби, 3) подія настання інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби), так і окрему підставу для випадку виконання обов’язків військової служби (подія настання інвалідності по минуванню 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби).

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006 р. №328-V діяла у період 01.01.2007 р. - 31.12.2013 р.

З 01.01.2014 р. ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набула чинності у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI.

При цьому, законодавцем було залишено розмежування підстав для призначення виплат у разі настання інвалідності за критерієм виконання особою обов’язків військової служби (п. 4 ч. 2 ст. 16) чи проходження особою військової служби (п. 5 ч. 2 ст. 16).

Так, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI виплата призначається у разі (стосовно особи, котра виконувала обов’язки військової служби): 1) настання події інвалідності від поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби; 2) настання події інвалідності від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI виплата призначається у разі (відносно особи, котра проходила службу): 1) настання події інвалідності в період служби, 2) настання події інвалідності по захворюванню, пов'язаному з проходженням служби, 3) настання події інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби, 4) настання події інвалідності по минуванню 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VI діяла у період 01.01.2014 р. - 31.12.2016 р.

З 01.01.2017 р. п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули чинності у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII виплата призначається військовослужбовцю строкової військової служби у разі: 1) настання події інвалідності від поранення при виконанні обов’язків військової служби, 2) настання події інвалідності до минування 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

За правилами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

У силу ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Постановою КМУ від 08.02.1994 р. №63 затверджено перелік, у якому зазначено, що Афганістан є державою, де протягом періоду квітень 1978 р. - грудень 1989 р. велись бойові дії за участю військовослужбовців ОСОБА_2 колишнього СРСР.

Таким чином, участь особи у бойових діях визнається судом фактом виконання обов’язків військової служби.

Визначаючись з приводу дати набуття особою права на одержання Допомоги та строку реалізації такого права, суд зазначає, що з 01.01.2014 р. відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» (у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р.) право на отримання Допомоги може бути реалізоване особою протягом трьох років з дня виникнення.

І хоча положення названого закону не визначають події, котра може бути кваліфікована як дата виникнення права особи, суд зауважує, що таке положення міститься у п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом - Порядок №975) і визначає, що датою виникнення права особи на Допомогу є дата встановлення інвалідності.

Окрім того, п. 2 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975 було введено у дію правило, згідно з яким особам, які до набрання чинності Порядком №975, мають право на отримання Допомоги: 1) вже призначена допомога виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (затверджено постановою КМУ від 28.05.2008 р. №499); Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (затверджено постановою КМУ від 21.02.2007 р. №284); Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (затверджено постановою КМУ від 21.11.2007 р. №1331); 2) а ще не призначена Допомога - призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином, днем виникнення права особи на Допомогу слід вважати день встановлення особі інвалідності згідно з довідкою МСЕК (медико-соціальної експертної комісії).

Проте, оцінивши аргументи учасників справи, суд зазначає, що подія настання інвалідності вперше мала місце 20.01.2014 р., тобто у той час, коли за п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п.1 п.2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI Допомога призначалась у разі настання події інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби.

Між тим, інвалідність позивача ІІІ групи вперше настала вже поза межами цього періоду часу (20.01.2014 р.).

Повторно 04.01.2017 р. заявнику було лише підтверджено раніше встановлену інвалідність ІІІ групи. Тому обставина підтвердження раніше встановленої групи інвалідності не призводить до виникнення у особи нового права на Допомогу.

З огляду на викладене суд доходить до переконання, що заявник не має суб’єктивного права на призначення Допомоги, оскільки інвалідність вперше настала після закінчення строку у три місяці від дати звільнення з військової служби.

При цьому, суд зауважує, що усупереч положенням силу ч. 8 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» (у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р.) спроба заявника реалізувати право на отримання Допомоги була здійснена поза межами трьох років від події настання інвалідності вперше (20.01.2014 р.), що визнано і самим заявником у тексті позову.

Окремо суд бере до уваги, що згідно з п. 64 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.

Відповідно до п. 72 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.

У п. 73 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18), зазначено, що «Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п. 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання».

У силу п. 78 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

Згідно з п. 82 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

За висновком п. 83 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.

Матеріали справи не містять доказів подання заявником до Міністерства оборони України документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва).

Таким чином, суд не знаходить доказів неправомірності оскарженого рішення владного суб’єкта, котре було прийнято на підставі наявних матеріалів звернення зацікавленої особи.

Вирішуючи спір у частині вимоги про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки закон не передбачає саме такого порядку дій органу державної влади – Харківського обласного військового комісаріату – у спірних правовідносинах, то у позові в цій частині належить відмовити.

Вирішуючи спір у частині вимоги про зобов’язання надіслати рішення Міністерства оборони України про призначення Допомоги Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги, суд зазначає, що Допомога згідно з ч. 6 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» призначається і виплачується саме Міністерством, а тому в частині даної вимоги відсутні ознаки юридичного спору взагалі, у зв’язку із чим провадження в адміністративній справі належить закрити.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт – Міністерство в особі Комісії забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, вирішив питання про призначення Допомоги на підставі наявних матеріалів звернення, обов’язку витребовувати інші документи не мав.

Факт порушення прав та інтересів заявника не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Закрити провадження в адміністративній справі за вимогою про зобов’язання надіслати рішення Міністерства оборони України про призначення допомоги Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.