Рішення № 81396446, 23.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 квітня 2019 р. № 520/1007/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Суан до ОСОБА_2 міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 Суан звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 Державної Міграційної служби України в Київський області № 181 від 05.12.2018 року про скасування громадянки ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що в рамках надання правничої допомоги стало відомо, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року, прийняте стосовно позивача скасовано рішенням ОСОБА_3 Державної Міграційної служби України в Київський області № 181 від 05.12.2018 року. Також було надано копію такого рішення і копію висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу. Позивач вважає рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, прийняте ОСОБА_3 Державної міграційної служби України у Київській області, протиправним, незаконним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 06.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено розгляд справи.

Протокольною ухвалою суду проголошеною без видалення до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 28.03.2019 року, замінено відповідача ОСОБА_3 Державної міграційної служби України в Київській області на правонаступника Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Представником відповідача через канцелярію суду подано заяву на виконання ухвали суду про витребування доказів із дорученням копії матеріалів справи стосовно позивача.

Представник позивача в судове засідання прибув, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представник третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка ОСОБА_5, НОМЕР_1 від 11.02.2010 року.

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 27.04.2005 року на підставі Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою па постійне проживання в Україні №9674/52515 терміном дії безстроково.

Як вбачається зі змісту позову позивач переїхав на постійне проживання до м. Харкова та 09.06.2011 року Московським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області було зареєстровано місце проживання позивача за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців буд.33-а, гурт.

Судовим розглядом справи встановлено, що 04.01.2019 року адвокатом позивача в рамках надання правничої допомоги направлено до ОСОБА_3 Державної міграційної служби України в Київській області адвокатський запит № АЗ-2/19 з проханням надати копію рішення про надання гр. ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року; надати копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан ІНФОРМАЦІЯ_1; надати копію висновку на підставі якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_5 Гхі Суан ІНФОРМАЦІЯ_1; надати копію рішення (наказу) про скасування, визнання недійсної посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року гр. ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 міжрегіонального ОСОБА_3 Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 8101.6.1- 819/81.1-19 від 17.01.2019 року у відповідь на адвокатський запит №АЗ-2/19 від 04.01.2019 року надано копію рішення ОСОБА_3 Державної міграційної служби України у Київській області № 181 від 05.12.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1, та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року. Також, надано копію висновку УДМС України в Київський області перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан від 05.12.2018 року.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що позивач 01.04.2004 року звернувся до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київський області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є матір'ю іммігрантки та її неповнолітній син ОСОБА_6 Хунг, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини п. 3 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

Отже, на підставі вказаної заяви позивача 27.04.2005 року керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київський області прийнято рішення про надання громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні КВ № 9674/52515.

Як встановлено судом у червні 2018 року до УДМС України в Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У ході перевірки УДМСУ в Київській області встановлено, що рішення ВГІРФО ГУМВС в Київській області від 27.04.2005 про надання дозволу на імміграцію позивачу, як матері іммігранта на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", суперечить вимогам міграційного законодавства, оскільки неповнолітній ОСОБА_6 Хунг, ІНФОРМАЦІЯ_2, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України. Також вказано, що відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Отже, на думку відповідача, громадянка ОСОБА_1 Суан не могла бути визнана як мати іммігранта.

Також представником відповідача вказано, що відповідно до пункту шостого частини 7 статті 9 Закону для осіб зазначених п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції родичів та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. А відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, вимога п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України “Про імміграцію” при наданні дозволу на імміграцію взагалі не може бути виконана.

Враховуючи встановлене, відповідач дійшов висновку, що оскільки, перевіркою, проведеною ОСОБА_3 Державної міграційної служби України в Київській області, було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу без дотримання вимог законодавства встановлених Законом України “Про імміграцію”, а саме надано неправдиві відомості, зазначений дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню.

На підставі вказаного рішенням УДМСУ в Київській області від 05.12.2018 року № 181 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину СРВ ОСОБА_1 Суан, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", оскільки встановлено наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Під час розгляду справи встановлено, що у 2004 році громадянка СРВ ОСОБА_1 Суан звернулася до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка уклала договір найму житла за адресою: с. Забуяння, вул. 70 років Жовтня, 12, де має намір зареєструватися разом з чоловіком на постійне проживання, а також є матір’ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_6 Хунг, ІНФОРМАЦІЯ_4 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаної заяви позивача, 27.04.2005 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання КВ № 9674/52515.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та, керуючись Законом України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 ДМС України в Київській області вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 Суан відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення прийняте на підставі висновку УДМС України в Київській області від 05.12.2018 року, яким скасовано рішення відділу ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про надання дозволу на імміграцію в Україну від 27.04.2005 року громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, скасовано, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року.

При цьому, такий висновок відповідачем обґрунтовано тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання не на підставах передбачених Законом України "Про імміграцію", оскільки неповнолітня дитина позивача ОСОБА_6 Хунг, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено їй належність до громадянства України. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. А тому, відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Також відповідачем вказано, що в даному випадку не можуть бути виконані вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України “Про імміграцію”, відповідно до яких для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 цього Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні.

З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію прийнято всупереч законодавства, та підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України “Про імміграцію”, у зв'язку з тим, що позивач подав неправдиві відомості.

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було погоджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан із Державною міграційною службою України, проте пояснень від позивача запитано не було, що свідчить про порушення встановленого законодавством порядку.

При цьому, судовим розглядом справи встановлено, що дитина позивача набула статусу іммігранта лише разом із позивачем. Отже, станом на час подання позивачем заяви про надання йому дозволу на імміграцію, проведення стосовно нього перевірки, складання висновку щодо можливості надання йому такого дозволу та саме видачі дозволу на імміграцію її дитини не мала статусу іммігранта, що свідчить про те, що позивач не була матір’ю іммігранта в розумінні Закону України “Про імміграцію” та не належала до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону України “Про імміграцію”.

Однак, заслуговує уваги той факт, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та не виявило підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що і стало підставою для прийняття 27.04.2005 року рішення про надання громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та задокументовано його посвідкою на постійне проживання КВ 9674/52515 від 27.04.2005 року.

При цьому, посадова особа відповідача за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, дійшла висновку про наявність підстав для скасування такого дозволу.

З огляду на вище викладене суд прийшов до висновку, що навіть якщо в 2005 році дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, неможливим є покладення повної відповідальності на позивача, оскільки неправдивих відомостей під час звернення за отриманням дозволу на імміграцію позивачем не повідомлялось.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

З огляду на вище викладене суд зазначає, що під час судового розгляду справи не підтверджено обставин правомірності прийняття відповідачем спірного у даній справі рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Суан.

Разом із позовними вимогами позивачем також заявлено клопотання про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також представником позивача через канцелярію суду подано заяву з питань відшкодування судових витрат в загальній сумі 6000,00 грн.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат протягом розгляду справи до суду надано: копії договору про надання правничої допомоги №Д-108/18 від 16.11.2018 р. із адвокатом ОСОБА_7, додаткової угоди № 2 від 16.11.2018 року до договору про надання правничої допомоги №Д-108/18 від 16.11.2018 р., копію довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_7, копії квитанцій ПАТ КБ “ПриватБанк” про сплату послуг адвоката за договором №Д-108/18 від 16.11.2018 р. в загальній сумі 6000,00 грн., копію акту виконаних робіт № 1 від 23.04.2019 р. до договору про надання правничої допомоги №Д-108/18 від 16.11.2018 р., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката ОСОБА_7 № 26201052201976 за лютий 2019 року.

Відповідно до акту виконаних робіт (надання послуг) №1 від 23.04.2019 року до договору про надання правової допомоги №Д-108/18 від 16.11.2018 року позивачу було надано послуги на загальну суму 6000,00 грн., а саме: адвокатський запит від 04.01.2019 року- 400,00 грн., надання усної юридичної консультації 25.01.2019 року (1 година) – 400,00 грн., складання позовної заяви 28.01.2019 року - 2500,00 грн., клопотання про витребування доказів 28.01.2019 року - 300,00 грн., представництво інтересів у судовому засіданні 12.03.2019 року, 28.03.2019 року, 18.04.2019 року, 23.04.2019 року, що в загальному становить 1600,00 грн. (400,00 грн. х 4), заява на ознайомлення із матеріалами справи 18.04.2019 року – 300,00 грн., ознайомлення із матеріалами справи 22.04.2019 року – 500,00 грн.

Суд зазначає, що положеннями ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В той же час, положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані до матеріалів справи представником позивача докази, якими підтверджено обставин понесення позивачем вказаних судових витрат, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення такої заяви представника позивача.

Водночас, з огляду на висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, на його користь підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Суан (просп. Гагаріна, буд. 41/2, 2 пов., офіс 16, м. Харків, 61001) до ОСОБА_2 міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 Державної Міграційної служби України в Київський області № 181 від 05.12.2018 року про скасування громадянки ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_1 Суан, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 9674/52515 від 27.04.2005 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 Суан (просп. Гагаріна, буд. 41/2, 2 пов., офіс 16, м. Харків, 61001, ІПН – НОМЕР_2) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та 6000 (шість тисяч) грн.. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ – 42552598).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.