Рішення № 81396265, 24.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року м. Одеса Справа № 420/1086/19

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-4594-53 від 12.11.2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-4594-53 від 12.11.2018 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.12.2018 року шляхом поштового зв'язку отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-4594-53, винесену Головним управлінням ДФС в Одеській області. Також позивач вказує на те, що з 2009 року він не здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, а лише зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у якості фізичної особи-підприємця, а тому не повинен нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Позивачем було подано скаргу на вимогу до ДФС України, однак, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 21.01.2019 року, скаргу платника податків було залишено без задоволення. Таким чином позивач вважає, що Головне управління ДФС в Одеській області під час винесення вимоги діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

02.04.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого представник відповідача не погоджується з доводами позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Так, представник відповідача зазначає, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, загальна сума заборгованості, станом на 31.10.2018 року становила 15 819,54 грн. на підставі вказаних даних що Головним управлінням ДФС в Одеській області сформовано вимогу № Ф-4594-53 від 12.11.2018 року, яка була направлена на адресу позивача, відповідно до вимог чинного законодавства. З урахуванням зазначеного ГУ ДФС в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.03.2019 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що згідно відомостей з єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (на далі - ЄДРПОУ) 05.05.2009 року проведена державна реєстрація фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про що свідчить запис № 25430000000035073.

Так, відповідно до інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 за платежем 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб та які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка сформована за період 2018 року на загальну суму 15 819,54 грн.

12.11.2018 ГУ ДФС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4594-53 в сумі 15 819,54 грн.

Не погоджуючись з вимогою ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-4594-53 ОСОБА_1 подав скаргу до ДФС України, в якій просив скасувати вищевказану вимогу, як таку, що сформована з порушенням чинного законодавства, яку рішенням про результати розгляду скарг від 21.01.2019 року - залишено без задоволення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ) платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з нормами ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників зазначених у ст. 4 цього Закону встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як встановлено судом, згідно відомостей з ЄДРПОУ позивач припинив свою підприємницьку діяльність 22.12.2018 року про що свідчить запис № 25430060002035073 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, позивач в розумінні норм Закону № 2464-VІ до 22.12.2018 був платником єдиного соціального внеску, як фізична особа-підприємець.

На обліку у контролюючому органі фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває, як платник податків з 06.05.2009 року (витяг з ЄДРПОУ).

Згідно до п. 65.10.3 ст. 65 Податкового кодексу України (далі ПК України), внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Так, відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ , платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, за 2018 рік позивач повинен був сплачувати єдиний соціальний внесок щоквартально до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 за платежем 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб та які проводять незалежну професійну діяльність» за останнім обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка сформована за період 2018 року на загальну суму 15 819,54 грн.

Отже, позивачем належним чином не виконувались вимоги ст. 9 Закону № 2464-VІ, а саме єдиний внесок не сплачувався (до моменту припинення підприємницької діяльності) у зв'язку з чим ГУ ДФС в Одеській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмку) з єдиного соціального внеску від 12.11.2018 року № Ф-4594-53 в сумі 15 819,54 грн.

Згідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до розділу ч. 2.3 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Згідно з пунктами 3, 4. розділу VI Інструкції, у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій, такому платнику надсилається (вручається) вимога про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до п. 4. розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).

Таким чином, при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки), контролюючим органом дотримано вимоги передбачені Інструкцією, зокрема додатку 7.

Відповідно до ст. 25 Закону № 2464-VІ сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску була визначена на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу, що відповідає положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове соціальне страхування».

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-4594-53 в сумі 15 819,54 грн., прийнята правомірно, обґрунтовано та в межах повноважень відповідача, відтак у суду відсутні підстави для її скасування. Враховуючи зазначене, позовні вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4594-53 від 12.11.2018 року не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-4594-53 від 12.11.2018 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII КАС України.

Суддя Е. А. Іванов

.