Рішення № 81396243, 24.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1220/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Селімової О.В.,

представника позивача - Середа В.Ю.

представника відповідача - Литвинчук Т.В.,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГЕСТ" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2019 року №0000161202,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГЕСТ" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення- рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ТОРГЕСТ" з питань правильності визначення податку на додану вартість на рахунок платника у банку, який визначений у рядку 20.2.1 по декларації з ПДВ за серпень 2018 року.

За наслідками проведеної перевірки 12.02.2019 року був складений акт № 232/15-32-12-02/40680082, при цьому позивач не згоден з висновками даного акту перевірки та з винесеним на його підставі податковим повідомленням-рішенням, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Позивач посилаючись ст., ст.6, 17, 49,51,87, 94, 104, 105-106 КАС України вважав, що їх позов підлягає задоволенню.

У судове засідання з'явилася представник позивача позовні вимоги підтримала у повному у обсязі з підстав викладених у позові.

У судове засідання з'явився представник відповідача, щодо задоволення позову заперечувала з підстав викладених у запереченні.

В судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ТОВ "ТОРГЕСТ" має статус юридичної особи, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію.

Позивач є платником податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, платником ЄСВ.

30.01.2019 року Наказом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 612 було призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТОРГЕСТ" з питань правильності визначення податку на додану вартість на рахунок платника у банку, який визначений у рядку 20.2.1 по декларації з ПДВ за серпень 2018 року.

За наслідками проведеної перевірки був складений акт № № 232/15-32-12-02/40680082 від 12.02.2019 року, за висновками якого позивачем було порушено вимоги Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку по податковій декларації з ПДВ за серпень 2018 року та встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого на рахунок платника у банку у розмірі - 14920438 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване повідомлення-рішення № 0000161202 року від 26.02.2019 року про заниження позивачу суми бюджетного відшкодування на суму - 14920438 грн., а також було застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі - 3730110 грн.

У судовому засіданні представник позивача пояснила суду, що висновки відповідача про наявність порушень ведення ними господарської діяльності є загальними та необґрунтованим, які ґрунтуються на викривленні фактичних обставин перевірки, на припущеннях, що не підтверджені необхідними первинними документами та не вірному тлумаченні норм діючого законодавства, оскільки акт перевірки містить суперечливі висновку про те, що подальше проведення перевірки у строки визначені наказом не можливі, у зв'язку з тим, що на момент проведення перевірки відсутні первинні документи, про те перевірка все ж таки була проведена, а не перенесена до дати відновлення втрачених нами документів, що є неприпустимим та незаконним, а тому на її думку винесене повідомлення- рішення підлягає скасуванню.

У свою чергу, як зазначила у судовому засіданні представник відповідача, вони правомірно дійшли висновків про порушення позивачем діючого податкового законодавства, оскільки позивачем не було надано на запит податкової первинні документи, які підтверджують реальність здійснення ними господарської діяльності та зокрема вони не є адміністратором Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, оскільки формування реєстру здійснюється автоматично, а тому на думку представника відповідача вони правомірно зменшили останнім суми бюджетного відшкодування та застосували до них штрафні (фінансові) санкції, при цьому вони діяли в межах повноважень та у спосіб передбачений Законами України.

Встановлені обставини підтверджуються доказами, які містять матеріали справи.

Враховуючи вищевикладене, а також з урахуванням матеріалів справи за даними обставинами суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного:

Так відповідно до п.54.3.5. ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджети відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агенту, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів подати зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

У судовому засіданні було встановлено, що підставою для призначення перевірки став Наказ про проведення перевірки господарської діяльності позивача від 30.01.2019 року.

Перевірка проводилась з 05.02.2019 року по 11.02.2019 року.

Також як вбачається з матеріалів справи в ході перевірки були складені акти від 05.02.2019 року №95/15-32-12-02 та від 08.02.2019 року №109/15-32-12-02 про відмову посадовими особами позивача надати документи, які підтверджують законність декларування позивачем заявленого до бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, який визначений у рядку 20.2.1 по декларації з ПДВ за серпень 2018 року.

Крім того у акті перевірки відповідачем було наведено причини, у зв'язку з якими проведення перевірки є неможливим, оскільки позивачем не було надано первинні документи та зроблено відповідний висновок про те, що проведення перевірки буде можливим у разі усунення причин, які призвели до неможливості її проведення.

Також було встановлено, що 08.02.2019 року позивачем було надано відповідь на запит відповідача від 05.02.2019 року, де зокрема було зазначено про втрату позивачем первинних документів за період з 2017 року по день проведення перевірки.

Так відповідно до п. 44.5 ст. 44 ПК України орган державної фіскальної служби, яким було призначено перевірку, видає наказ про перенесення термінів перевірки на строк передбачений податковим законодавством та копія даного наказу вручається платнику податків.

Однак як було встановлено у судовому засіданні відповідачем не було вжито заходів передбачених чинним законодавством та не було перенесено терміну проведення перевірки до дати відновлення та надання документів позивачем, тобто посадові особи відповідача своїми діями перевищили повноваження та самовільно продовжили проведення перевірки господарської діяльності позивача, що на думку суду порушує процедуру призначення та проведення документальної перевірки та як наслідок ставить під сумнів законність прийнятого відносно позивача податкового повідомлення-рішення, а тому суд враховуючи вищевикладені обставини змушений вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав позивача та визнати податкове-повідомлення рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод , інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Подібна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 року у справі №21-425а14, де визначено, що нормами Податкового Кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. З наказом про проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п.79.2 ст.79 призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Також як вбачається з матеріалів справи відповідачем у акті перевірки було встановлено, що згідно бази Єдиного реєстру податкових накладних, на адресу підприємства з серпня 2016 року по серпень 2018 року не було складено та не було зареєстровано жодної податкової декларації, які б свідчили, що підприємство несе витрати по перевезенню придбаного товару.

Разом з тим суд не може погодитися з вищезазначеною думкою відповідача, оскільки як було встановлено у судовому засіданні підставою для декларування бюджетного відшкодування ПДВ по декларації з ПДВ за серпень 2018 року є імпорт товарів, що не заперечується податковою та підтверджуються наданими до суду доказами.

Так у відповідності до ч. 1 ст. 248 Митного Кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів та зборів декларантом або у повноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів та зборів від декларанта або у повноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Крім того з датою виникнення податкових зобов'язань імпортера та оформлення митної декларації пов'язане його право на податковий кредит за імпортними товарами.

Згідно до відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ПК України, для операцій з імпорту товарів (супутніх послуг) є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так у разі ввезення товарів на митну територію України, відповідно до п.201.12 ПК України, документом, що посвідчує право віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

З аналізу вищевказаних норм випливає, що право на податковий кредит при імпорті товарів виникає за наявності митної декларації оформленої відповідно до законодавства та сплати податкових зобов'язань з ПДВ за такою митною декларацією, саме митна декларація підтверджує як суму податку так і факт її сплати, а тому вказана у митній декларації сума податку може бути включена до податкового кредиту.

Також у судовому засіданні було встановлено, що відповідач не заперечує, що позивач сплатив податкові зобов'язання на підставі митних декларацій, які містяться у матеріалах справи.

При цьому як вбачається з матеріалів справи відповідачу відомо, що позивач за звітний період у своєї господарської діяльності використовував товар, який він імпортував в Україну.

Разом з тим, під час здійснення перевірки відповідач у акті перевірки робить висновок про не підтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми ПДВ, посилаючись на той факт, що у позивача відсутній договір оренди складу, в якому зберігаються залишки товару, а тому відсутність у позивача складський приміщень ставить під сумнів правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Однак, як було встановлено у судовому засіданні факт відсутності у позивача складських приміщень, спростовується укладеним 20.09.2016 року між позивачем та ТОВ «ЛІМО» договором оренди складського приміщення, яке розташовано за адресою: м.Одеса, вул. Новомосковська дорога, 1/3 і який дійсний і на теперішній час.

Крім того суд також вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування у розмірі - 14920438 грн., також підлягає задоволенню, оскільки відповідно до п.,п. «г» п. 200.12 ст. 200 ПК України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня визнання протиправним або скасування податкового повідомлення-рішення.

При цьому у випадках передбачених п.,п. «а», «г» п. 200.12 ст. 200 ПК України, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його сума відображається в Реєстрі контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Згідно ч. 3 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ формування Реєстру здійснюється на підставі бази даних ДФС та Казначейства, тобто орган ДФС вносить до Реєстру такі дані як суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування за кожною заявою на дату її узгодження.

Також п. 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, закріплено, що орган ДФС, серед іншого вносить до реєстру дані про суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування.

Таким чином суд критично ставиться до пояснень представника відповідача, стосовно того, що орган ДФС не має можливості самостійно вносити такі дані як сума узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Згідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

У відповідності до п. 110.1 ст. 110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Крім того п. 28 рішення по справі «Інтерсплав» проти України» ЄСПЛ зазначав про недопустимість покладення відповідальності на заявника «за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань». Практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню судами України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно до ч.1 ст.5 Господарського Кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У відповідності до п., п.4,6 ч. 1 ст. 6 Господарського Кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

При цьому згідно до п.8 ч. 1 Господарського Кодексу України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того в рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.

В ході розгляду справи представник відповідача, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Таким чином суд вважає, що відповідач не довів суду обґрунтованість продовження проведення перевірки за наявності причин, які її унеможливлювали, та наявність встановлених законом підстав для донарахування позивачу спірних сум на підставі прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

А тому можна зробити висновок, що відповідач передчасно дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, оскільки призначена та проведена відповідачем документальна виїзна позапланова перевірка позивача була проведена із порушенням вимог діючого законодавства не може породжувати для позивача будь-які правові наслідки.

Також у відповідності до п. 1 ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись: ст.,ст. 2, 7, 9, 77-78, 94, 244-246, 295 КАС України суд,-

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГЕСТ" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2019 року №0000161202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.02.2019 року №0000161202.

Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані узгодження суми бюджетного відшкодування ТОВ «ТОРГЕСТ» у розмірі 14 920 438.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГЕСТ" (код ЄДРПОУ 40680082, адреса: вул.Пантелеймонівська, будинок 25, м.Одеса, 65009) судовий збір у розмірі 19210, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст Рішення складений та підписаний суддею 24.04.2019 року.

Суддя О.Г.Гусев

.