Рішення № 81395867, 16.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 квітня 2019 року Справа № 280/5620/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

представника третьої особи – не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (69002, м. Запоріжжя, вул.Олександрівська, 84, ІПН НОМЕР_1)

до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12, код ЄДРПОУ 39477764),

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 Державної казначейської служби України в місті Києві (01601, м. Київ, вул.Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 37993783)

про визнання протиправним і скасування рішення та картки відмови, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Запорізької митниці ДФС (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати Рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.12.2018 №UA112080/2018/00792, зобов’язати відповідача повернути позивачу через відповідний рахунок, відкритий в ОСОБА_4 ДКСУ в м. Києві безпідставно стягнуті кошти за митне оформлення товару у сумі 87830 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні транспортного засобу, який увозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.. Беручи до уваги вищезазначене, вважає, що відповідачем неправомірно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.12.2018 №UA112080/2018/00792, а тому просить скасувати спірні рішення відповідача та повернути безпідставно стягнуті кошти за митне оформлення товару у сумі 87830 грн.

Ухвалою від 03.01.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.01.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 19.02.2019.

08 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи не містять всіх відомостей, що підтверджують задекларовані числові значення складових митної вартості. Зокрема, відповідач звертає увагу суду на те, що надані до митного оформлення документи мають розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: відповідно до рахунку № 383729 від 07.12.2018 відсутні відомості яким чином здійснено сплату за товар та не надавались платіжні документи, що підтверджують вартість товару. Крім того, наявна інформація щодо вищої митної вартості товару на рівні 20550 євро/шт. Що стосується позовної вимоги про повернення безпідставно стягнутих коштів, то подання позовної заяви про скасування рішення не свідчить, що сплачені митні платежі є безпідставно стягнуті за митне оформлення товару. Крім того, позивач не звертався до відповідача із заявою про повернення помилково або надміру сплачених сум митних платежів.

У звязку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте органом доходів і зборів з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Ухвалою від 19.02.2019 підготовче судове засідання було відкладено 12.03.2019.

В судовому засіданні 12.03.2019 було оголошено перерву до 21.03.2019.

Ухвалою суду від 21.03.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 16.04.2019.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 16.04.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові та у запереченнях на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, надіслав до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що орган казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових коштів на підставі отриманих висновків. Якщо суд визнає рішення і дії митних органів протиправними та зобовяже вчинити певні дії, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, визначених законодавством, з дотриманням встановленої процедури. Просить справу розглядати за відсутності представника третьої особи.

Вислухавши пояснення позивача та представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що 18.12.2018 позивачем до митного контролю та митного оформлення було подано митну декларацію в режимі ІМ 40, якій присвоєно номер № UA112080/2018/031283 на товар.

До митного оформлення позивачем надано документи зазначені в МД № UA112080/2018/031283 від 18.12.2018, а саме: уніфікована митна квитанція МД-1 від 10.12.2018 серії 20501М №0258294; митна декларація; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 10.12.2018 № UA205010/2018/217940; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 26.08.2015 № 577850908 та від 07.12.2018 № К03025927; висновок від 12.12.2018 № 08/2342/119424 рахунок фактура від 07.12.2018 № 383729; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 12.12.2018 № UA.009.64235-18; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України.

При перевірці правильності визначення митної вартості товару відповідач дійшов висновку, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: відповідно до рахунку № 383729 від 07.12.2018 відсутні відомості яким чином здійснено сплату за товар та всупереч вимогам ч. 1 ст. 368 МК України платіжні документи, що підтверджують вартість товару (касові або товарні чеки, ярлики, інші документи роздрібної торгівлі) до митного оформлення не надавались; наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару на рівні 20550 євро/шт., що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару. Відповідно до положень статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на “дійсній вартості” імпортованого товару. Під “дійсною вартістю” слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується для продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Відповідно до Пункту 2 Приміток та Додаткових положень до статті VII ГАТТ сумісним зі статтею VII було б припущення, що “дійсна вартість” може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими “дійсної вартості”, а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.

У зв'язку зі встановленням розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, декларанту повідомлено про необхідність надати наступні додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення з зазначенням вартісної інформації по товару; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов’язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

20.12.2018 року надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, а саме: експортну декларацію країни відправлення від 07.12.2018, у якій вартість товару складає 11950 євро/шт.

Митним органом здійснено коригування заявленої митної вартості товару з урахуванням інформації, наявної в органі доходів і зборів та було прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 із застосуванням резервного методу та складено картку відмови в митному оформлені №UA 12080/2018/00792 від 20.12.2018.

Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: відповідно до рахунку № 383729 від 07.12.2018 відсутні відомості яким чином здійснено сплату за товар та всупереч вимогам ч. 1 ст. 368 МК України платіжні документи, що підтверджують вартість товару (касові або товарні чеки, ярлики, інші документи роздрібної торгівлі) до митного оформлення не надавались.

Скоригована відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації системи оцінки транспортних засобів SCHWACKENET з розрахунку 20550 євро/шт.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина пята статті 58 МК).

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другої статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини пятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон повязує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення банківські або інші платіжні документи, що підтверджують оплату товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження митної вартості імпортованого транспортного засобу позивач надав виставлений йому продавцем рахунок-фактура від 07.12.2018 № 383729, відповідно до якого ціна продажу склала 11900 євро.

У судовому засіданні судом зясовано, що розрахунок між продавцем та позивачем відбувався готівкою.

Оскільки розрахунок через фінансову установу не здійснювався, позивач був позбавлений обєктивної можливості надати митному органу банківські чи інші платіжні документи.

Таким чином, за умови подання позивачем при митному оформленні транспортного засобу рахунку від 07.12.2018 №383729 відповідно до якого позивач сплатив вартість імпортованого транспортного засобу у розмірі 11900 євро готівкою, а продавець дану готівку отримав, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товару, у тому числі невірне визначення митної вартості такого товару.

При цьому суд зазначає, що задекларована позивачем митна вартість автомобіля відповідає митній вартості, вказаній в митній декларації країни відправлення від 18.12.2018 № UA112080/2018/031283.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача платіжних документів, суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

Суд також бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17: «з приводу посилання відповідача на ненадання [декларантом] банківських платіжних документів, суд касаційної інстанції з огляду на встановлені в судових рішеннях обставини зазначає, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об'єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.».

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, зазначена у рахунку-фактури від 07.12.2018 № 383729 є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у звязку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у рахунку від 07.12.2018 № 383729, відповідач під час розгляду справи не надав.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозвязку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого транспортного засобу, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за транспортний засіб.

Зі змісту спірного рішення відповідача від 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного засобу за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість транспортного засобу базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого транспортного засобу, суд зазначає наступне.

Зміст відзиву на позов і мотивувальна частина спірного рішення свідчить, що за основу визначення митної вартості транспортного засобу взято інформацію з програмного продукту Schwacke Net.

Оглядом у вільній мережі Інтернет встановлено веб-сайт Schwacke Net за адресою пошуку https://www.schwackenet.de/awonline/de/index.php.

Суд критично ставиться до інформації з ресурсу Schwacke Net, яка, як свідчить матеріали справи, визначила митну вартість імпортованого транспортного засобу на рівні 20550,00 євро виходячи із наступних мотивів.

По-перше, відповідач не обґрунтував підставність і правомірність використання у спірному випадку відомостей оціночної діяльності програмного продукту Schwacke.

Зокрема, за змістом пункту 5 «Джерела довідкової інформації, які можуть бути використані під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків"» Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДФС України від 11.09.2015 №689, визначено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації:

- спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС;

- спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку;

- інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів;

- інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару;

- інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи;

- інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС;

- цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством;

- інформація отримана з мережі Інтернет.

У спірних відносинах інформація із програмного продукту Schwacke від 19.12.2018 є висновком про якісні та вартісні характеристики товару. Однак, відповідач жодним чином не аргументував наявність у Schwacke відповідної ліцензії на право здійснення будь-якої оціночної діяльності із визначення вартості транспортних засобів, в т.ч. тих, які продаються чи придбаваються. Не послався відповідач й на нормативно-правовий акт, відомчий наказ, міжурядову угоду чи міжнародний договір тощо, які б надавали права митним органам Державної фіскальної служби України замовляти та використовувати відповідну оцінку автомобілів.

Відповідач здійснив коригування митної вартості транспортного засобу за допомогою програмного комплексу Schwaсke від 19.12.2018 з врахуванням ПДВ. Однак, безпосередній переклад із німецької на українську мови витягу з програмного комплексу Schwaсke від 19.12.2018 свідчить про наявність у ньому інформацію про два види вартості: "Verkaufswert (Schwacke) inkl. Mehrwertsteuer 20550 EUR" - "вартість продажу (Schwacke) з ПДВ 20550,00 EUR " та "Еinkaufswert (Schwacke) inkl. Mehrwertsteuer 17300,00 EUR"- "вартість покупки (Schwacke) з ПДВ 17300,0 EUR". При цьому будь-якого обґрунтування щодо застосування під час коригування митної вартості товару саме вартості на рівні 20550,00 EUR, а не 17300,00 EUR, відповідач не зазначив.

Тобто, в будь-якому випадку оцінка Schwacke Net від 19.12.2018 здійснена без безпосереднього технічного огляду (експертизи) щодо реального стану імпортованого транспортного засобу. Відповідач у свою чергу не довів, що інформація про реальний стан транспортного засобу була передана для оцінки за допомогою програмного продукту Schwacke Net.

Отже, висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості транспортного засобу є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару з програмного продукту Schwacke Net є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаних рішень не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв спорюване рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.12.2018 №UA112080/2018/00792 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу через відповідний рахунок, відкритий в ОСОБА_4 ДКСУ в м. Києві безпідставно стягнуті кошти за митне оформлення товару у сумі 87830 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 301 МКУ помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

За змістом п. 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п. 43.3 ст. 43 ПКУ).

Відповідно до п. 1 розділу І Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року № 643 (далі - Порядок № 643) цей Порядок визначає послідовність та порядок виконання дій посадовими особами митниць Державної фіскальної служби (далі - ДФС) при поверненні суб'єктам господарювання та/або фізичним особам (далі - платники податків) коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митницями ДФС, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев'ятій, десятій статті 55, частині п'ятій статті 299, частинах третій, п'ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка A до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 р.), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.

Повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення (п. 1 розділу ІІІ Порядку № 643).

Після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до Підрозділу (п. 4 розділу ІІІ Порядку № 643).

Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Порядку № 643 підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету за допомогою автоматизованої системи митного оформлення та відсутність у нього податкового боргу. За результатами опрацювання готує висновок або лист про відмову в поверненні коштів з відповідним обґрунтуванням (пункт 11 цього розділу).

За змістом пунктів 6-9 розділу ІІІ Порядку № 643 заява платника податку, висновок, завізований керівником (заступником керівника) Підрозділу, реєстри висновків за відповідними платежами, підготовлені за формами згідно з додатками 1, 2 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N 1146, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за N 1679/28124, та акт звірки (у разі складання) подаються керівнику (заступнику керівника) митниці ДФС для прийняття рішення та підписання висновку і реєстрів за відповідними платежами.

Висновок реєструється в журналі реєстрації висновків про повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені (далі - Журнал реєстрації висновків про повернення платежів з державного бюджету), який ведеться Підрозділом за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.

Митниця ДФС у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України (далі - орган Казначейства).

Після повернення платнику податків коштів до Журналу реєстрації висновків про повернення платежів з державного бюджету посадовою особою Підрозділу вносяться дані електронного реєстру, що формується органом Казначейства, який повертає кошти, а також зазначається назва органу Казначейства, що здійснив повернення.

Враховуючи, що позивач не звертався до відповідача з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченої суми коштів, то відповідно у відповідача були відсутні підстави для складання висновку про повернення цих коштів з бюджету, а тому відсутні підстави для висновку про допущення митним органом порушення права позивача на повернення коштів.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 12 листопада 2014 року (справа № 21-491а14) та 12 травня 2015 року і Верховного Суду - у постанові від 21 серпня 2018 року (справа № 804/15327/13-а).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов’язання відповідача повернути позивачу через відповідний рахунок, відкритий в ОСОБА_4 ДКСУ в м. Києві безпідставно стягнуті кошти за митне оформлення товару у сумі 87830 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що повязані із прибуттям до суду;

3) повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) повязані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) повязані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн., що підтверджується квитанціями від 12.03.2019, від 21.03.2019, від 16.04.2019, актами про надання правової допомоги до договору про надання послуг адвоката від 22.12.2018.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом ОСОБА_2 Договір про надання послуг адвоката від 22.12.2018 (копія знаходиться в матеріалах справи).

За умовами п. 3.1 цього Договору клієнт зобов’язаний сплатити адвокату гонорар у розмірі та у строки, зазначені у Додатку №1 до Договору від 22.12.2018, винагорода (гонорар) за надання правової допомоги по Договору від 22.12.2018 визначена Сторонами наступним чином:

- підготовка позовної заяви, відзиву на позовну заяву, інших заяв (клопотань, заперечень) по справі – від 1000,00 до 4000,00 грн.;

- участь у судових засіданнях (незалежно від тривалості) – від 1500,00 до 4000,00 грн. за 1 засідання;

- підготовка клопотань, письмових пояснень, відповідей, та інших заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань - 1000,00 грн. за один документ;

Цим договором (п. 1.1) передбачено, що представництво інтересів позивача здійснює адвокат ОСОБА_2

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору суду надано акт про надання правової допомоги з описом фактично наданих послуг від 12.03.2019 за яким вартість юридичної послуги складає 8900,00 грн., квитанцію прибуткового касового ордеру від 12.03.2019, акт про надання правової допомоги з описом фактично наданих послуг від 21.03.2019 за яким вартість юридичної послуги складає 3600,00 грн., квитанцію прибуткового касового ордеру від 21.03.2019, квитанцію прибуткового касового ордеру від 16.04.2019, відповідно до якої вартість юридичної послуги складає 4500,00 грн.

Згідно з ч.5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7ст. 134 КАС України).

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на корить позивача судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 14100,00 грн.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA112080/2018/000069/1 від 20.12.2018 , винесене Запорізькою митницею ДФС.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2018/00792, винесену Запорізькою митницею ДФС.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84, ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12, код ЄДРПОУ 39477764) сплачену суму судового збору в розмірі 1751,60 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14100,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2019.

Суддя А.В. Сіпака