Рішення № 81395542, 23.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/3556/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи на стороні відповідача - Житомирського обласного військового комісаріату, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи на стороні відповідача - Житомирського обласного військового комісаріату, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 09.10.2017 внаслідок захворювань, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 08.02.2018 №13;

- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок захворювань, що пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2017, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22.03.2013 під час первинного огляду органами МСЕК йому з 22.01.2013 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а 23.10.2017 під час повторного огляду органами МСЕК йому з 09.10.2017 встановлено інвалідність ІІ групу внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Вказує, що звертався до відповідача через Житомирський обласний військовий комісаріат із заявою про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, однак позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі ч. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) та пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі Порядок №499). На думку позивача, вказана відмова є протиправною, оскільки позивач має право на одержання одноразової грошової допомоги.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

Копію ухвали позивач отримав 30.03.2019, відповідач - 01.04.2019, а третя особа - 27.03.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Від Міністерства оборони України надійшов до суду відзив на позов (а.с. 33-38), в якому відповідач зазначає, що ч. 6 ст. 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній до 01.01.2014 - на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) та п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній з 01.01.2017 - на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби у разі встановлення інвалідності в період дії зазначених редакцій Закону після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання одноразової грошової допомоги не виникає. Вказує, що відповідно до абзацу 3 підпункту 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975) для військовослужбовців строкової служби одноразова грошова допомога призначається у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи, а не у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, як зазначає позивач. Вважає, що відповідно до п. 11 Порядку №975 подання документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) до уповноваженого органу, є також обов'язковою умовою. Проте, в матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача. У зв'язку з цим вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Житомирський обласний військовий комісаріат у поясненнях щодо позову (а.с. 24-26) просить позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування поданих пояснень третя особа зазначає, що оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-XII у позивача відсутнє.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у період з 14.08.1986 по 04.06.1988 проходив військову службу на території Республіки Афганістан.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 11.09.2012 №1786 встановлено, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с. 18).

Згідно із довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 22.03.2013 серії 10ААА №732947 позивачу встановлена третя група інвалідності з 22.01.2013, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.19).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 23.10.2017 серії 12 ААА №861688 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 09.10.2017, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.4).

У зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, позивач звернувся до відповідача через Житомирський обласний військовий комісаріат із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.

За результатами розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення від 08.02.2019 №13, оформлене протоколом засідання комісії, відповідно до п. 31 якого позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що інвалідність ОСОБА_1 встановлено понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби, у зв'язку із чим позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону №2011-XII та підпункту 4 пункту 2 Порядку №499. Крім цього, зміна групи інвалідності встановлена понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, що суперечить нормам п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII та п. 8 Порядку №975 (а.с.20).

Позивач, вважаючи, що він має право на отримання та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.

Приписами статті 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, законодавством визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу групи інвалідності, причина якої пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а саме Закон №2011-ХІІ у редакції станом на 22.01.2013 та 09.10.2017 - встановлення позивачу відповідно третьої і другої групи інвалідності.

Пунктом 6 статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, яка діяла як на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме: з 09.12.2012 до 01.01.2014) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Аналогічне правове регулювання закріплене й у редакції п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ (станом на 07.05.2017, тобто після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), відповідно до якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов’язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов’язаному або резервісту при виконанні обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Отже, законодавцем визначено спеціальний порядок правового регулювання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби при виконанні обов’язків військової служби, тобто процитована норма є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги. Зокрема, визначено час настання інвалідності - або при виконанні обов'язків військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

У разі сплину цього строку військовослужбовець строкової військової служби не набуває права на отримання допомоги, оскільки це не передбачено Законом №2011-XII.

Таким чином, суд дійшов висновку, що пунктом 6 статті 16 (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) та пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачено, що для військовослужбовців строкової військової у разі встановлення інвалідності в період дії зазначених редакцій Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги не виникає.

Зважаючи на те, що позивачу вперше інвалідність встановлена більше ніж через 24 роки після звільнення зі строкової військової служби, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2019 у справі №806/1989/18.

Щодо посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на пропуск дворічного строку зміни групи інвалідності позивача, як на одну із підстав відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, то суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Дане правило підлягає застосуванню після 01.01.2017, коли набули чинності такі зміни, і не має зворотної сили згідно із положенням ст. 58 Конституції України.

Однак, незважаючи на те, що в оскаржуваному рішенні однією із підстав відмови у виплаті одноразової грошової допомоги вказується сплив двох років між встановленням груп інвалідності позивачу, в цілому, з урахуванням зазначення іншої підстави - відсутності права на отримання такої допомоги, відповідач діяв правомірно.

З приводу позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок захворювань, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2017, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку від 25.12.2013 №975, суд зазначає, що вони є похідними від першої позовної вимоги.

Оскільки судом було встановлено відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, підстави для зобов'язання відповідача вирішити це питання ще раз також відсутні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо доводів позивача в частині врахування постанов Верховного Суду від 15.03.2018 №816/4195/15, від 22.03.2018 у справі №288/349/17, від 13.12.2018 у справі №623/1711/17, від 19.12.2018 у справі №333/2180/17, суд зазначає, що викладені у них висновки не впливають на правильність вирішення спору. Крім того, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, якій і відповідає рішення у даній справі.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи те, що відповідачем прийнято рішення у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом ІІ групи, а тому відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору при розгляді справи в усіх судових інстанціях, зважаючи на що питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. Набережна, 6, смт. Городниця, Новоград-Волинський район, Житомирська область) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, РНОКПП/ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи на стороні відповідача - Житомирського обласного військового комісаріату (вул. Сергія Параджанова, 4, Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 23.04.2019.

Суддя Н.М. Майстренко