Рішення № 81394783, 19.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 квітня 2019 р. Справа № 143/111/19

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання протиправними дій, скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Погребищенського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) до головного державного виконавця Погребищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 (далі –головний державний виконавець Погребищенського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області ОСОБА_2, відповідач) із адміністративним позовом, яким просив:

- визнати дії щодо винесення постанови №31146645 від 13.12.2018 р. про накладення штрафу протиправними;

- скасувати постанову №31146645 від 13.12.2018 р. про накладення штрафу;

- визнати кошти сплачені на картковий рахунок доньки ОСОБА_3 як аліменти;

- зобов'язати провести перерахунок заборгованості по аліментах згідно з чинним законодавством та беручи до уваги всі квитанції та свідчення колишньої дружини і доньки;

- скасувати суму заборгованості по аліментах до 30.01.2012 р., як таку, що була сплачена;

- звільнити від штрафних санкцій на заборгованість зі сплати аліментів беручи до уваги сімейне положення та скрутне матеріальне становище;

- здійснити реструктуризацію боргу на два роки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу , у зв’язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів. Проте, як зазначає позивач, в період з 2009 р. по 2012 р. сплачував аліменти. Окрім того, з січня 2015 р. по квітень 2016 р. перебував в зоні АТО, що звільняє його від застосування будь-яких штрафних санкцій.

Відтак, на думку позивача, оскаржувана постанова, якою на нього накладено штраф за невиконання грошових зобов'язань, підлягає скасуванню.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 01.02.2019 р. передано справу до Вінницького окружного адміністративного суду .

27.02.2019 р. ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про :

- визнання коштів сплачених на картковий рахунок доньки ОСОБА_3 як аліменти;

- зобов'язання провести перерахунок заборгованості по аліментах згідно з чинним законодавством та беручи до уваги всі квитанції та свідчення колиньої дружини і доньки;

- скасування суми заборгованості по аліментах до 30.01.2012 р., як таку, що була сплачена;

- звільнення від штрафних санкцій на заборгованість зі сплати аліментів беручи до уваги сімейне положення та скрутне матеріальне становище;

- здійснення реструктуризації боргу на два роки.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року позовну заяву в решті позовних вимог залишено без руху.

Ухвалою суду від 09.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. При цьому, відповідачем у справі, на підставі поданої позивачем заяви на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, - визначено Погребищенський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Погребищенський РВДВС ГТУЮ у Вінницькій області, відділ, відповідач).

Відповідачем надано відзив (вх.№21279 від 17.04.2019 р. ) на адміністративний позов, яким проти задоволення адміністративного позову заперечує. Зазначає, що позивачем на виконання рішення щодо стягнення з нього аліментів на користь доньки ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження. ОСОБА_1 тривалий час не сплачувались аліменти, що підтверджується відсутністю будь –яких квитанцій, розписок стягувача. Відтак, на суму заборгованості нараховано штрафні санкції. Окремо відповідачем зазначено, що позивачем не надавалось жодних документів стосовно перебування в період з січня 2015 р. по квітень 2016 р. в зоні АТО.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

08.02.2012 р. державним виконавцем відділу ДВС Погребищенського РУЮ на виконання дублікату виконавчого листа №2-2888 від 30.01.2012 р., виданого Смілянським міськрайонним судом Черкаської області відкрито виконавче провадження №31146645 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів в розмірі ? частини його доходу.

13.12.2018 р. головним державним виконавцем постановою №31146645 за невиконання даного рішення накладено штраф в сумі 24 729, 64 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині скасування постанови про стягнення штрафу та відкриття провадження, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 1404-19), передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статі 3 Закону № 1404-19, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 5 Закону № 1404-19 визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Положеннями статті 18 Закону № 1404-19 визначено, що виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов’язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Згідно положень статті 71 Закону № 1404-19, виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов’язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов’язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Згідно пункту 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 № 512/5, виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.

Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Із вище процитованих норм слідує, що підставою для застосування штрафу є наявність заборгованості із сплати аліментів.

Визначаючись щодо вимог в частині визнання протиправними дій по винесення постанови про застосування штрафу за періоди з лютого 2009 р. по січень 2012 р. та з 29.01.2015 р. по 28.04.2016 р., то тут суд вказує на таке.

Як цитувалось вище, постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Як видно із розрахунку заборгованості штрафні санкції ОСОБА_1 нараховано з 08.02.2009 р. по травень 2018 р. на суму заборгованості 43 214, 46 грн.

При цьому, як видно із матеріалів виконавчого провадження №31146645, дублікат виконавчого листа №2-2888 виданий 30.01.2012 р. та пред’явлений до примусового виконання 08.02.2012р. А отже, постанова про накладення штрафу, має містити відомості про розмір заборгованості, яка утворилась з лютого 2012 р. Однак, як видно із додатку про розрахунок заборгованості до оскаржуваної постанови, він містить відомості про розмір заборгованості починаючи з лютого 2009 р. Відтак, нарахування штрафних санкцій за період з лютого 2009 р. по січень 2012 р не узгоджується з положеннями пункту 7 розділу І цієї Інструкції, а тому є неправомірним.

Оцінюючи правомірність нарахування штрафу за період з 29.01.2015 р. по травень 2018 р., суд вказує на наступне.

Як видно із військового квитка ОСОБА_1 29.01.2015 р. його мобілізовано на особливий період згідно Указу Президента України №15 від 14.01.2015 р. та 28.04.2016 р. згідно Указу Президента України №115/2016 від 25.03.2016 р. звільнено в запас. Отже, як видно ОСОБА_1 був мобілізований на особливий період з 29.01.2015 р.

Згідно підпункту 3 пункту 4 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , зокрема статтю 14 доповнено пунктом 15 такого змісту: “Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов’язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються".

Отже, резервістам та військовозобов’язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції за невиконання зобов’язань перед фізичними особами не нараховуються.

Окремо суд вказує, що відповідно до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”. Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 “Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15”, не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Отже, у контексті вищевказаного, суд зазначає, що встановлений з 17.03.2014 р. особливий період не скасований та продовжує діяти.

Відповідна правова позиція щодо особливого періоду викладена в постанові ВС від 25.04.2018 р.

Так, ОСОБА_1 призваний під час мобілізації з 29.01.2015 р. на військову службу, а отже з даного періоду і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, в тому числі за аліментними зобов’язаннями йому не можуть нараховуватись.

Отже, починаючи з 29.01.2015 р. по травень 2018 р. відповідачем здійснювалось нарахування штрафних санкцій за аліментними зобов'язаннями за відсутності правових підстав.

Оцінюючи правомірність нарахування штрафу за період з лютого 2012 р. по грудень 2014 р., суд вказує на наступне.

Як вказувалось вище, статтею 71 Закону № 1404-19 визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, в залежності від сукупного розміру такої, визначається штраф , зокрема, якщо :

розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів,

розмір заборгованості перевищує суму, відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів;

розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, в залежності від сукупного розміру заборгованості, визначається розмір штрафу.

Як видно із оскаржуваної постанови, штраф нараховано в розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів.

Однак, як встановлено вище, нарахування штрафних санкцій за періоди з лютого 2009 р. по січень 2012 р. та з 29.01.2015 р. по травень 2018 р. є неправомірним, відтак період несплачених аліментів слід обчислювати з лютого 2012 р. по грудень 2014 р., тобто 2 роки 10 місяців.

А отже, сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за два роки, відтак, на боржника може накладатись штраф у розмірі 30 відсотків, в той час, як відповідачем визначено штраф в розмірі 50 %.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, відповідачем безпідставно нараховано штрафні санкції виходячи із ставки 50% на суму заборгованості.

При вирішені цього спору суд керується частиною другою статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій “прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій “прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку, що прийняте рішення не відповідає всім переліченим вище критеріям, відтак, оскаржувана постанова є не правомірною та підлягає скасуванню. Відповідно, позов в цій частині підлягає до задоволення.

Разом з цим, визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо винесення постанови про накладення штрафу, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, штраф, в разі наявності заборгованості, накладається органом державної виконавчої служби, про що виноситься постанова, яка може бути оскаржена.

Отже, оцінка дій відповідача щодо правомірності накладення штрафу досліджується в межах прийняття самої постанови і саме через такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, права позивача будуть відновлені. У той час, коли самі по собі дії щодо винесення постанови про накладення штрафу не порушують права, свободи та інтереси позивача, адже не мають юридичного наслідку, а відтак не створюють підстав для їх захисту.

За таких обставин позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов – задовольнити частково.

Скасувати постанову Погребищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області № 31146645 від 13.12.2018 року про накладення штрафу на ОСОБА_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (вул. Партизанська,3, с.Старостинці, Погребищенський район, Вінницька область, ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1).

Відповідач: Погребищенський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (вул. Б.Хмельницького, 83а, м.Погребище, Вінницька область, код ЄДРПОУ 34335010).

Повний текст рішення сформовано: 24.04.2019 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна