Рішення № 81393489, 18.04.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14923/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про визнання недійсним договору та застосування наслідків, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання пункту договору недійсним та застосування наслідків недійсності та нікчемності паровичну.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 вказувала, що 06 грудня 2012 між нею та ПАТ «Дельта Банк» було укладено кредитний договір № 004-01511-060612, за умовами якого відповідач надає позивачу кредит шляхом відкриття останньому відновлюваної відкличної кредитної лінії в загальному розмірі 100 000 грн. та на день укладання цього договору встановлює ліміт кредитної лінії на розрахунки в сумі 50 000 грн. Частка обов'язкового погашення тіла кредиту становить 3.00% від суми використаних коштів станом на день Розрахунку.

Згідно п. 1.4 тарифів на обслуговування платіжних карток тарифний пакет «Готівочка 2012», плата за обслуговування кредитного ліміту, процент в місяць становить 1.5%. Плата нараховується щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, від суми кредитного ліміту та у разі наявності заборгованості за рахунком станом на день нарахування. Сплачується у день поповнення карткового рахунку.

Позивач вважає незаконним встановлення у кредитному договорі, а саме у п.1.4 тарифів до кредитного договору з тарифним пакетом «Готівочка 2012» плати за обслуговування кредитного ліміту, оскільки відповідачем у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказаною комісією надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Обов'язок сплачувати комісію позивач вважає несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач зазначала, що кредитний договір укладено нею під впливом щодо своїх прав, передбачених Конституцією України, Цивільним та цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про судоустрій в Україні» та «Про захист прав споживачів»

Ухвалою суду від 23 червня 2017 року відкрито провадження у даній справі.

14 серпня 2017 року представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив застосувати строки позовної давності до вимог викладених у позові та відмовити у задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що кредитний договір між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено 06 грудня 2012 року, і позивач в той же день була ознайомлена з умовами Тарифів на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Готівочка 2012». Таким чином, відповідно до ст.261 ЦК України, днем коли позивач довідався, або міг довідатись про порушення свої прав є 06.12.2012, а отже строк позовної давності за спірним договором закінчився 06.12.2015 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Цивільний процесуальний кодекс України у редакції Закону України «2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Пунктом 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 жовтня 2017 року представником позивача було подано заяву про зміну підстав та уточнення позовних вимог.

18 січня 2018 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що 03 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта банк». 02 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого до якого розпочато процедуру ліквідації АТ « Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 липня 2017 року № 619, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації до АТ « Дельта банк» на два роки, до 04 жовтня 2019 року.

В кредитному договорі № 004-01511-060612 від 06 грудня 2012 року не зазначено про надання кредиту на придбання певної продукції (товари, роботи, послуги), отже він не має ознак споживчого кредиту та на регулювання даних правовідносин не поширюються норма Закону України «Про захист прав споживачів». Незважаючи на відсутність ознак споживчого кредиту, банком забезпечено надання позичальникові інформації про умови кредитування у повному обсязі.

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору, з підписанням цього договору клієнт засвідчує, що він ознайомлений з правилами, тарифами та погоджується вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору.

Згідно п. 5.20 кредитного договору, підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він отримав повну, достовірну та вичерпну інформацію щодо умов надання кредиту за договором, а саме щодо сукупності вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, переліком та розміром усіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, щодо розміру щомісячних платежів та орієнтовної сукупної вартості подорожчання кредиту, враховуючи розмір комісії (тарифів).

Крім того, позивач своїм підписом у Тарифах на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Готівочка» підтвердив ознайомлення із зазначеними тарифами.

Відповідно до п. 5.15 кредитного договору, підписанням цього договору клієнт підтверджує, що один з оригіналів цього договору, а також по примірнику діючих тарифів та правил були передані останньому.

Таким чином твердження позивача, що при укладенні кредитного договору йому не було надано в повному обсязі інформація про умови кредитування, зокрема щодо розміру комісій, не відповідає дійсності та спростовується наявними в справі доказами.

Адже у разі своєї не згоди з положеннями кредитного договору, у позичальника була можливість скористатися правом відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», за якою споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору на надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочався з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Проте позичальник таким правом не скористався.

Щодо твердження позивача про вчинення кредитного договору під впливом помилки відповідач зазначає, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону тчи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до п.п.5.1. 5.20 Договору чітко вбачається, що підписанням цього договору позивач підтверджує, що до укладення договору він був ознайомлений банком в формі з усіма умовами кредитування.

З огляду на означене у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23 серпня 2018 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. До суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. Зі змісту клопотання убачається, що позивач позов підтримує повністю та просить суд його задовольнити виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. З клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 грудня 2012 року між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 004-01511-060612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки. Відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок з використанням платіжної картки в національній валюті України - гривні, випускає та/або надає в користування клієнту платіжну картку міжнародної платіжної системи Visa International та/або MasterCard Worldwide та/або ВОПС Дельта, пін-код до картки; здійснює обслуговування клієнта згідно переліку послуг та на умовах, викладених у тарифному пакеті «Готівочка 2012», що міститься у додатку № 1 до договору та згідно з умовами цього договору, умовами надання картки та правил

Відповідно до п. 1.3 кредит надається шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії в загальному розмірі 100 000 грн. та на день укладення цього договору встановлюється ліміт кредитної лінії в сумі 50 000 грн. Ліміт кредитної лінії розраховується банком самостійно. Перегляд, зміна ліміту кредитної лінії та загального розміру кредитної лінії здійснюється у відповідності до внутрішніх процедур банку та умов договору. Банк самостійно може змінювати розмір ліміту кредитної лінії в межах кредитної лінії, загальному розмірі кредитної лінії, сторони погодили, що додаткова угода до договору щодо зміни зазначених лімітів не складається.

У разі якщо клієнт не погоджується зі зміною ліміту кредитних лінії або загального розміру кредитної лінії, то у строк не пізніше десяти календарних днів після інформування його про зміну зазначених кредитний ліній, повідомляє про це банк шляхом надання письмової заяви та повернути банку в повному обсязі суму наявної заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитними коштами та інші платежі передбачені договором та тарифами.

Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, підписанням цього договору клієнт засвідчує, що він ознайомлений з правилами, Тарифами, та погоджується вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору. Договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Кожна сторона має право достроково розірвати договір, письмово попередивши про це іншу сторону за п'ять календарних днів.

Пунктом 5.15 передбачено, що підписанням цього договору клієнт підтверджує, отримав один з оригіналів договору, а також по примірнику діючих тарифів та правил.

Відповідно 5.20 договору, своїм підписом клієнт підтверджує, що отримав повну, доступну та вичерпну інформацію щодо умов надання кредиту, а саме: щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, переліком та розміром всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, щодо розміру щомісячних платежів та орієнтовної сукупної вартості подорожчання кредиту, враховуючи розмір комісії (тарифів).

Відповідач своїм підписом підтвердила ознайомлення з умовами надання кредитної картки, пам'яткою по користуванню кредитом Тарифний пакет «Готівочка 2012», тарифами на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Готівочка 2012».

Відмовляючи у позові суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положенням п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Частиною 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як Істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до положень ч. 1. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вважає недійсним кредитний договір, оскільки він містить несправедливі і не зрозумілі умови, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та «Про банки і банківську діяльність». Також позивач посилається на те, що договір, всупереч вимог Закону України «Про захист прав споживачів» містить умови про зміну витрат, зокрема, щодо плати за обслуговування кредитного ліміту.

Як убачається із договору кредиту, позивач отримала повну, достовірну та вичерпну інформацію щодо умов надання кредиту та погодився із ними, підписавши договір без зауважень, отримала платіжну картку з встановленим кредитним лімітом 50 000грн., здійснювала погашення кредиту та відсотків за його користування і лише у 2017 році, тобто через чотири років після отримання кредиту, заявила позовні вимоги про визнання договору кредиту недійсним.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 100 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Чинним законодавством визначено процесуальні обов'язки сторін, які останні повинні сумлінно дотримуватися.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, що підтверджується її особистим підписом. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного позивачем не надано.

Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач, у силу вимог статті 13 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідач, заперечуючи проти позову, просить суд і про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За положеннями ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач почала виконувати умови договору у 2012 році.

Отже, саме з цього періоду розпочинається трирічний строк позовної давності для застосування наслідків нікчемного правочину.

Із позовною вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивач звернувся до суду 22 березня 2017 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

При цьому, звертаючись із такою позовною вимогою, позивач не навела обставин на обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності й питання про поновлення пропущеного строку перед судом не ставила.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, недоведеними, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю, недоведеністю.

Суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

При укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів".

Отже, у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору № 004-01511-060612 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки від 06 грудня 2012 року недійсним, слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 77, 78, 81, 141, 258-259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 253, 256, 261, 267, 627, 629, 638 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позову до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про договору недійсним та застосування наслідків.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. А. Писанець