Постанова № 81391203, 24.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/171/19Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 304090100 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Карпенко О.В., Пономаренка В.В.

за участю секретаря Винник І.М.

учасники справи:

позивач – Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра»;

відповідач – ОСОБА_3; ОСОБА_4;

особа, яка подає апеляційну скаргу – представник ОСОБА_3 – ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року, ухваленого в залі Уманського міськрайонного суду Черкаської області 15 травня 2018 року о 13 год. 50 хв. під головуванням судді Мазуренко Ю.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -:

в с т а н о в и в :

03 жовтня 2016 року ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається, що 09 листопада 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 04 лютого 2011 року є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 08/2005/840к515, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 15 000 доларів США під 12,00% річних на строк до 09.11. 2025 року включно.

Згідно до п 1.4, п. 3.3.4., п. 3.3.2. кредитного договору позичальник взяв на себе зобов’язання повернути кредит до 09 листопада 2025 року включно, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу в розмірі 280,51 доларів США. Кредитним договором визначено плату за управління кредитом, яка сплачується відповідачем щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у п. п. 1.1. кредитного договору. В позові також вказано, що плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого відповідач користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом (п. п. 1.3.2 кредитного договору).

В свою чергу банком своє договірне зобов’язання виконано в повному обсязі. Сторони кредитного договору окремо домовилися, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню тіла кредиту, а також у випадку прострочення виконання зобов’язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.3.5. кредитного договору, останній сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення згідно до п .п. 5.2. кредитного договору.

09 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно до умов якого остання поручилася перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, що витікають із кредитного договору, в тому числі: повернути до 09 листопада 2025 року кредит у сумі 15 000 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 12,00% річних, сплатити інші платежі та можливі штрафні санкції, передбачені кредитним договором та договором поруки.

В зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором, станом на 14 липня 2016 року заборгованість перед банком складає 26 037,40 доларів США, з них: 12 670,45 доларів США, що еквівалентно 314 496,86 грн. – заборгованість по кредиту; 2 378,81 доларів США ,що еквівалентно 59 045,12 грн. – заборгованість по відсоткам; 706,46 доларів США - 17 535,25 грн. – плата за управління кредитом; 8 781,68 доларів США - 217 972,59 грн. – пеня; 1 500,00 доларів США - 37 231,93 грн. – штраф.

Позивач вказує, що, враховуючи, що позичальником порушено умови кредитного договору, а поручителем добровільно не виконано взяті на себе зобов’язання, то ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є солідарними боржниками, тому з цих підстав банк змушений звернутися до суду з позовом та просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором розраховану станом на 14 липня 2016 року.

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 задоволено та скасовано заочне рішення від 28 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року позов ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 08/2005/840к515 від 09.11.2005 року, а саме: заборгованість по кредиту в розмірі 12 670,45 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в розмірі 2 378,81 доларів США, заборгованість по платі за управління кредитом в розмірі 706,46 доларів США, а всього 15 755,72 доларів США, що становить 391077 грн. 23 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрати по оплаті судового збору в розмірі 5 816 грн. 54 коп.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення суду, ухваленого 15.05. 2018 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , діючи через свого законного представника, адвоката ОСОБА_5, оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі скаржник просив повністю скасувати судове рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року з підстав порушення при його ухваленні норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що, за його переконанням, ухвалюючи заочне рішення суду першої інстанції, судом не враховано норми чинного законодавства та обставини, які є важливими для правильного вирішення справи по суті. Він вказує, що між ОСОБА_3 та Черкаським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» 21 грудня 2005 року укладено договір № 23-527 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків. Відповідно до умов зазначеного договору Фонд взяв на себе зобов’язання здійснювати часткову компенсацію, нарахованих ПАТ «КБ «Надра» відсотків за користування кредитом в розмірі 1,5% облікової ставки НБУ, що на день укладення кредитного договору складало 12%. Однак, в порушення умов договору Фонд з 2015 року перестав проводити компенсацію нарахованих відсотків за кредитом, що стало причиною виникнення простроченої заборгованості за кредитом. Він вважає, що вказаний договір суттєво впливає на зобов’язання сторін у вказаній цивільній справі. ОСОБА_3 переконаний, що Черкаське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» повинно бути залучено як співвідповідач. Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції.

26 березня 2019 року на адресу апеляційного суду Черкаської області надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача від представника ПАТ КБ »Надра» ОСОБА_8 У відзиві представник банку заперечує проти змісту та вимог апеляційної скарги, вказуючи, що відповідач ОСОБА_3 посилається лише на одну обставину, яку вважає достатньою підставою для скасування заочного рішення суду, а саме, що договір був ним укладений із Черкаським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву « від 21.12. 2015 року № 23-527 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків. Однак, банк

вважає таке твердження відповідача помилковим, яке не аргументовано жодними нормами законодавства та спрямоване на ухилення від виконання своїх зобов‘язань за кредитним договором. У відзиві вказується, що згідно до умов договору відповідач ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, який визначений сторонами кредитного договору. Оскільки відповідач свої зобов’язання не виконав належним чином за вказаним договором, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші платежі, то утворилася заборгованість. Також посилається, що між банком та відповідачем ОСОБА_4, було укладено договір поруки 09.11. 2005 року, згідно до умов якого поручитель поручалася повернути до 09.11. 2015 року кредит у сумі 15000 доларів США, сплачувати відсотки та інші платежі та штрафні санкції. У відзиві вказується, що доводи відповідача є безпідставними, які не підтверджені доказами, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, так як дії відповідачів свідчать лише про бажання уникнути цивільно - правової відповідальності за неналежне виконання умов кредитного договору.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Дана справа підлягає розгляду апеляційному суду Черкаської області в загальному порядку з повідомленням та викликом сторін в суд апеляційної інстанції.

Справа неодноразово призначалась до розгляду судом апеляційної інстанції, але представник відповідача подавав заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв’язку із його зайнятістю в суді м. Києва, а відповідачі не отримували судових повісток, які повертались по закінченню терміну зберігання. Судом апеляційної інстанції на сайті суду було розміщено оголошення про розгляд справи та виклик відповідачів, а також відповідачу та його представнику направлено «смс «повідомлення про дату та час розгляду справи, яке ними отримано. Відповідачі та представник відповідача не з’явилися в суд апеляційної інстанції, хоча були вчасно повідомлені про дату та час розгляду справи повторно, причини неявки не повідомили, відсутні заяви про перенесення розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі вказаним вимогам закону, оскільки підлягає зміні в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, так як суд першої інстанції стягнув всю суму судового збору лише з відповідача ОСОБА_3

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивачем в частині вимог щодо стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам та плати за управління кредитом, посилаючись, що між сторонами існують зобов’язання, які витікають з кредитного договору, забезпеченого порукою. Солідарно стягуючи з боржника та поручителя заборгованість по кредиту, заборгованість за користування кредитними коштами, заборгованість по платі за управління кредитом, суд першої інстанції виходив з положень ст. 554 ЦК України, якою, зокрема, регламентовано солідарну відповідальність боржника та поручителя у разі порушення боржником зобов’язань, забезпеченого порукою.

Відмовляючи у задоволенні стягнення пені та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені, який встановлений в один рік, а оскільки прострочення платежів мало місце в лютому 2015 року, а банк направив позов до суду 28.09. 2016 року, який надійшов 03.10. 2016 року ( а. с. 2-6 ), то суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає у зв’язку із пропуском позивачем строку спеціальної позовної давності до вказаних вимог. Суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині щодо стягнення штрафу, посилаючись, що позивачем не зазначено підстав, за порушення яких саме пунктів кредитного договору він просить стягнути штраф, тому суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення штрафу.

Банк погодився із рішенням суду першої інстанції, оскільки не оскаржував рішення в апеляційному порядку, так як апеляційна скарга подана лише відповідачем ОСОБА_3

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом невірно вирішено питання щодо стягнення судових витрат, проте в іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи, тому в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов’язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 09 листопада 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 04 лютого 2011 року є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 08/2005/840к515, згідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 15 000 доларів США під 12.00% річних. (а.с.12-13).

Згідно з умовами договору кредиту, зокрема його п. 1.4, п.3.3.4., п.3.3.2. позичальник взяв на себе зобов’язання повернути кредит до 09 листопада 2025 року включно, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу в розмірі 205,72 доларів США.

Договором визначено плату за управління кредитом, яка сплачується відповідачем щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у п.1.1. кредитного договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого відповідач користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом згідно до п. п. 1.3.2 кредитного договору.

Сторони кредитного договору окремо домовилися, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню тіла кредиту, а також у випадку прострочення виконання зобов’язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п.4.3.5. кредитного договору, останній сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (пп. 5.2. кредитного договору).

Банком своє договірне зобов'язання було виконано в повному обсязі, а відповідачем ОСОБА_3 зобов'язання по кредитному договору не виконується згідно до умов кредитного договору, а тому утворилась заборгованість за кредитним договором, яка відповідно до розрахунку заборгованості проведеної банком на час звернення до суду з відповідним позовом, вказана в сумі 26 037 доларів США 40 центів, що станом на 14 липня 2016 року за офіційним курсом НБУ 1 долар США = 24,821286 грн. еквівалентно – 646 281 грн. 75 коп., з яких: загальна заборгованість по кредиту становить 12 670 доларів США 45 центів, що становить 314 496 грн. 86 коп., за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 14.07.2016 року 1 долар США = 24,821286 грн., ; заборгованість по відсоткам, в тому числі прострочена, становить 2 378 долари США 81 центів, що становить 59 045 грн. 12 коп.; плата за управління кредитом складає 706 доларів США 46 центів, що становить 17 535 грн. 25 коп.; пеня становить 8 781 долар США 68 центів, що становить 217 972 грн. 59 коп.; штраф становить 1 500 доларів США 00 центів, що становить 37 231 грн. 93 коп.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків згідно до ч.1 ст.626 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України регламентовано обов’язковість його виконання сторонами.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

09 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно до умов якого остання поручилася перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, що витікають із кредитного договору, в тому числі: повернути до 09 листопада 2025 року кредит у сумі 15 000 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 12,00% річних, сплатити інші платежі та можливі штрафні санкції, передбачені кредитним договором та договором поруки (а.с.14-15).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником згідно до ч. 1 статті 553 ЦК України.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України)

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.

Відповідно до п.п.1.2 п. 1 договору поруки від 09 листопада 2005 року передбачено, що відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

12 вересня 2016 року на адресу відповідачів було направлено вимогу про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, однак дана вимоги виконана не була ( а. с. 21). Таким чином, враховуючи, що погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. В свою чергу, пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися в суд з позовом до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Як вбачається із матеріалів справи з лютого 2015 року, протягом часу дії договору позичальником ОСОБА_3 були допущені порушення його умов.

У зв'язку з невиконанням умов укладеного кредитного договору позичальником банк звернувся в суд з відповідним позовом 03 жовтня 2016 року.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Щодо пені застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік, який позивач пропустив. Відповідно до розрахунку заборгованості прострочення платежів боржником ОСОБА_3 мало місце в лютому 2015 року (а.с. 18-20), а позовну заяву банк направив до суду 28.09.2016 року, яка надійшла на адресу суду 03.10.2016 року, що підтверджується вх. № 23649 від 03.10.2016 року (а. с. 2-6).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовна вимога ПАТ «КБ «Надра» про стягнення пені за порушення умов кредитного договору в розмірі 217 972 грн. 59 коп. задоволенню не підлягає, в зв’язку з пропуском позивачем строку спеціальної позовної давності до вказаних вище вимог.

Щодо задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу суд першої інстанції свою обґрунтовану відмову мотивував тим, що позивачем не зазначено підстав, за порушення яких саме пунктів кредитного договору, він просив суд його стягнути.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вмотивованого висновку про те, що в зв’язку з невиконанням належним чином зобов’язань по кредитному договору забезпеченого порукою, позовні вимоги що до стягнення заборгованості, відсотків та плати за управління кредитом підлягають до часткового задоволення з виключенням із загальної суми заборгованості розмірів пені та штрафу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог банку.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі з посиланням на невиплату часткової компенсації відсоткової ставки по кредиту Черкаським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву», що стало однією з причин виникнення простроченої заборгованості, є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню, оскільки договір був укладений між банком та відповідачами, а посилання, що спеціалізована установа перестала сплачувати кошти згідно до умов договору, укладеного з відповідачем, не дає суду підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду. Суд не приймає до уваги, з яких причин відповідач допустив порушення умов кредитного договору, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі доказами, що відповідач перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту та інші платежі банку, тому має місце заборгованість по кредиту, яка підлягає стягненню з відповідачів , як передбачено умовами кредитного договору.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором та її розмір відповідачем не оскаржуються, оскільки апеляційна скарга не містить таких доводів скаржника.

Щодо грошового еквіваленту зобов’язання то відповідно до норм ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно до частини третьої ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті, та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, то суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Інших доводів, які б слугували підставою для скасування рішення суду, та задоволення вимог апеляційної скарги, апеляційна скарга не містить. Однак, апеляційний суд погоджується із скаржником, що судом допущено порушення вимог процесуального права, але лише в частині щодо вирішення питання про стягнення судових витрат з відповідача, оскільки суд стягнув судові витрати лише із одного відповідача, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а в іншій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції невірно вирішено питання щодо розподілу та стягнення судових витрат, а саме, судового збору лише з відповідача ОСОБА_3, тому рішення в цій частині підлягає зміні, оскільки у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір входить до складу судових витрат по справі і покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що відповідачі відповідають по зобов’язаннях як солідарні боржники, то судовий збір має бути покладено на обох відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з кожного відповідача на користь позивача в розмірі по 2908 грн. 27 коп.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом його скасування в частині розподілу судових витрат, зокрема їх стягнення з відповідача, та з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення судових витрат пропорційно з кожного відповідача окремо.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги підлягають залишенню без змін, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду щодо часткового задоволення позовних вимог позивача і рішення суду не змінювалось.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376,381,382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - змінити, скасувавши в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрат по оплаті судового збору в розмірі 5816 грн. 54 коп., прийнявши нову постанову.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2908 грн. 27 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрати по оплаті судового збору в розмірі 2908 грн. 27 грн.

В решті заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений 24 квітня 2019 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді О.В. Карпенко

ОСОБА_9