Постанова № 81389349, 23.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/492/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 304020000 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Фетісової Т.Л.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року ухваленого у складі судді Токової С.Є. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування будинку недійсним, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2018 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування будинку недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 04 квітня 2008 року вона уклала договір дарування будинку, згідно якого подарувала своєму похреснику ОСОБА_6 належний їй на підставі договору дарування, житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач стверджує, що укладала договір дарування під впливом складних життєвих обставин, оскільки на той час її чоловік, з яким вона проживала, перебував при смерті, дітей у них не було і вона боялася залишитися сама без стороннього догляду та допомоги. Відповідач часто приходив провідувати її з чоловіком і вони спілкувалися з ним найбільше серед інших. А тому, ще коли чоловік був живий, вона запропонувала ОСОБА_6 щоб він доглядав її та піклувався, а взамін вона передасть йому свій будинок, на що останній погодився. Оформленням всіх документів займався відповідач, оскільки вона є особою похилого віку та не розбирається в юридичних тонкощах. Коли ознайомилася з договором, то попросила відповідача щоб він вніс пункт про те, що власність на будинок перейде до нього лише після її смерті, однак він запевнив її, що буде і так доглядати за нею та піклуватися, на що вона погодилася та підписала договір.

Спочатку ОСОБА_6 дійсно виконував свої обов'язки та піклувався про неї, навідував її, проте останнім часом його відношення до неї змінилося. Відповідач поселився в її будинку зі своєю дружиною, часто ображають її, обливають холодною водою та постійно погрожують, ставалися випадки побиття.

Вказує, що договір дарування вона уклала добровільно, без застосування до неї насилля, але під впливом тяжких життєвих обставин, а тому вважає, що відповідно до положень частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Вказує також, що відповідно до частини 2 статті 233 ЦК України при визнанні такого правочину недійсним, сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов»язана відшкодувати іншій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв»язку з вчиненням цього правочину.

Просила суд визнати недійсним договір дарування будинку, який було укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Застосувати до договору дарування наслідки недійсності, а саме зобов'язати відповідача повернути жилий будинок з надвірними спорудами.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не доведено, що на момент вчинення оспорюваного правочину існували тяжкі обставини, за відсутності яких правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Просила суд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що правочин був вчинений позивачкою саме для зменшення тяжких обставин, оскільки вона сама похилого віку, чоловік був тяжко хворим, а власних дітей немає. ОСОБА_5 потребувала допомоги сторонніх людей, а відповідач погодився їй таку допомогу надати в обмін на перехід права власності на будинок до нього шляхом оформлення договору дарування.

Суд не врахував, що однією з вимог статті 233 ЦПК України являється добровільність укладеного договору. Тобто сама свідомо бачила, що укладає договір на невигідних для неї умовах, але змушена це зробити для зменшення тяжких обставин.

Крім того скаржник зазначає, що відповідач хоче позбавити її житла, оскільки будинок та земельну ділянку виставив на продаж.

По суті позивачка безкорисно подарувала свій будинок, який був її єдиним житлом.

11 квітня 2019 року ОСОБА_6 надіслав на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду відповідають фактичним обставинам справи. Викладені в апеляційній скарзі обставини є аналогічними викладеним у позовній заяві, які в свою чергу досліджувались судом першої інстанції та яким було надано відповідну оцінку.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування будинку, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала відповідачу будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належав їй на підставі договору дарування, посвідченого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою 16 травня 1994 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П., зареєстрований в реєстрі за № 2575.

15 квітня 2008 року ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на будинок.

Згідно з частини 3 статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, згідно яких правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 23 постанови визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Невигідні умови безпосередньо мають бути пов»язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змісила її це зробити, а умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що матеріали цивільної справи не містять будь-яких доводів стосовно того, як саме хворобливий стан чоловіка міг бути усунений або покращений в результаті укладення позивачкою (добровільно та за відсутності помилки або обману) договору дарування.

Крім того, звертаючись в суд з даним позовом позивачка не вказала у чому конкретно для неї полягають вкрай невигідні умови договору дарування укладеного з відповідачем.

Доводи скаржника в своїй апеляційній скарзі про те, що відповідач останнім часом її ображає та знущається, є безпідставним, оскільки не підтверджується жодними доказами. Допитані свідки в суді першої інстанції не підтвердили таку інформацію.

В матеріалах справи також відсутні докази щодо продажу будинку відповідачем, а проведення капітального ремонту не свідчить, що відповідач має намір його продати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування будинку недійсним - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

В.В. Пономаренко

Т.Л. Фетісова

Повний текст постанови складений 24 квітня 2019 року.