Рішення № 81385561, 15.04.2019, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/519/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого: судді Каліберди В.А.,

при секретарі В'юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання права на спадок,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Краснокутської селищної ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання права на спадок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_3.

Після його смерті відкрилася спадщина, до якої ввійшло право безстрокового користування земельною ділянкою, яку спадкодавець отримав на підставі рішення виконкому Краснокутської селищної ради №239 від 09.07.1991 року для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності про провулку Дачному площею 1300 кв.м.

На даний час позивач виявила намір успадкувати майно, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_3, оскільки являється спадкоємцем за законом першої черги, в зв'язку з чим за захистом та визнанням своїх законних прав та інтересів ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просить: поновити їй строк звернення до суду з позовом та визнати за нею право в порядку спадкування на земельну ділянку площею 1300 кв.м. право на безстрокове користування яке належало ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Краснокутської селищної ради №239 від 09.07.1991 року.

В судове засідання позивач не з'явилася, однак надала суду заяву про підтримання позовних вимог та слухання справи у її відсутність.

Представник відповідача - Краснокутської селищної ради Харківської області судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про слухання справи у відсутність представника та не заперечував проти задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.

Суд, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 257 ЦК України, який набув чинності 01 січня 2004 року (ст.71 ЦК України в ред.1963 року) встановлений трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права.

Початок перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналась про порушення свого права.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, з позовом до суду позивач звернулася лише у травні 2018 року, пропустивши, при цьому, строк позовної давності.

Порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності.

Через те, що на момент смерті спадкодавця позивач була малолітньою, а також в зв'язку з намаганням отримати спадщину в нотаріальному порядку, позивач своєчасно не звернулася до суду з позовом про захист свого порушеного права, а тому причину пропуску нею строку позовної давності суд визнає поважною та поновлює цей строк.

Визначаючи якими правовими нормами слід керуватися при вирішенні зазначеного спору (зокрема, нормами ЦК Української РСР в ред.1963 року чи ЦК України в ред.2004 року), суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року. Правила Книги 6 цього кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання цим кодексом чинності.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.1 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах по спадкування» роз'яснив, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз.14 п.1 Інформаційного листа №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року, вказав, що у відповідності з п.5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила книги шостої ЦК можуть застосовуватись лише до спадщини, яка відкрилась після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст.529-531 ЦК УРСР.

Таким чином, строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 закінчився 18 листопада 1999 року, тобто до набуття чинності Цивільним кодексом України, а тому застосуванню для вирішення заявленого позову підлягають норми Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, але був чинним на момент виникнення та існування спірних правових відносин.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого Краснокутським відділом реєстрації актів громадянського стану 25.05.1999 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Як вбачається зі ст.ст.525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Згідно ст.529 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Факт, що позивач являється донькою спадкодавця ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про її народження та про укладення шлюбу, копії яких маються в матеріалах справи.

Статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діяла в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, подала до Краснокутської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька дитини ОСОБА_3, вказавши, що після смерті залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку, що знаходиться у смт. Краснокутськ по провулку Дачному.

Окрім цього матеріали спадкової справи містять заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, вказавши, що після смерті залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку, що знаходиться у смт. Краснокутськ по провулку Дачному.

Однак позивач на даний час бажає успадкувати право на земельну ділянку площею 1300 кв.м. право на безстрокове користування, якою належало ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Краснокутської селищної ради №239 від 09.07.1991 року

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Краснокутської селищної Ради народних депутатів №239 від 09 липня 1991 року про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, то дійсно ОСОБА_3 даним рішенням було відведено в безстрокове користування земельну ділянку та надано право індивідуального будівництва житлового будинку по провулку Дачному селища Краснокутськ площею 1300 кв. метрів.

Зобов'язано ОСОБА_3 виготовити всю необхідну технічну документацію на право будівництва будинку на вищезазначеній земельній ділянці та засвідчити договір в нотаріальній конторі. Також у вказаному рішенні зазначено, що в випадку пропуску строку без поважних причин одержання та засвідчення в нотаріальній конторі технічної документації гр. ОСОБА_3 втрачає право користування земельною ділянкою та виконання на ній будь - яких будівельних робіт.

Однак, як вбачається з тексту позовної заяви, то позивач стверджує, що на ділянці розпочато будівництво будинку, однак державний акт на землю не виготовлявся.

Натомість, ст.17 Земельного кодексу Української РСР (чинної на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання земельних ділянок у володіння або користування зазначається мета, для якої вони відводяться.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу Української РСР сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва і традиційних народних промислів.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу Української РСР право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Також, ст. 22 Земельного кодексу Української РСР встановлено, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Відповідно до ст. 28 Земельного кодексу Української РСР при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право володіння або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. В разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у володіння або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок та господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку, в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне володіння або користування власників будинку і споруд.

При передачі державними підприємствами або державними установами (організаціями) у встановленому порядку будівель і споруд іншим державним підприємствам, установам (організаціям) разом з цими будівлями і спорудами переходить право володіння або право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель і споруд, що передаються.

Право володіння або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується відповідними Радами народних депутатів на загальних підставах відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі рішення про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Згідно із ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі Петриченко проти України (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі Бендерський проти України(№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29; справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було доведено сукупності вказаних обставин та не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені ним вимоги, а саме, доказів щодо належності на праві користування спадкодавцю земельної ділянки (державний акт на право користування на землю, технічну документацію щодо земельної ділянки, докази визначення меж земельної ділянки, погодження меж із суміжними землевласниками, тощо), в зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,265 ЦПК України, ст.ст.19, 22,23 ЗК України (в ред. 1990 року), ст. ст. 524, 525,526, 529, 549 ЦК Української РСР, постановою Пленумом Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах по спадкування» суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання права на спадок.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання права на спадок - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1).

Краснокутська селищна рада Харківської області (місцезнаходження: вул. Миру №127, смт. Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ:04397359).

ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2).

СУДДЯ В.А. Каліберда