Рішення № 81384600, 19.04.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/150/2019 Справа № 641/3401/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2019 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді – Фанда О.А.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_5, 3-я особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання шлюбного договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

В травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

В остаточно уточнених позовних вимогах якого просив визнати недійсним шлюбний договір укладений між ним та ОСОБА_5 6 жовтня 2009 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з 1 вересня 2007 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

4 грудня 2007 року за договором купівлі-продажу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1.

6 жовтня 2009 року ОСОБА_7 запропонувала йому укласти шлюбний договір щодо вказаної квартири, з метою уникнення перешкод в оформленні спадкових справ в майбутньому її сином від першого шлюбу. При цьому ОСОБА_7 запевнила, що його, ОСОБА_4, права порушені жодним чином внаслідок укладення договору не будуть.

16 лютого 2017 року рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 повідомила йому про намір продати вказану квартиру. Після повідомлень ОСОБА_7 про намір продати квартиру, яка є єдиним місцем його проживання, йому стало відомо про порушення своїх прав.

Позивач зазначав, що шлюбний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також ч. 4 ст. 93 СК України, за вимогами яких шлюбний договір не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище; на порушення вимог ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором передано у власність одного подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Посилаючись на вказані обставини позивач просив позов задовольнити.

В судове засідання позивач не з’явився, направив до суду свого представника, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач до суду не з’явилася, направила до суду свого представника, який проти задоволення позову заперечував в повному обсязі. При цьому посилався на те, що укладенням шлюбного договору жодним чином не порушені права позивача. Сторони за оспорюваним договором не передавали у власність один одному нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а лише визначили правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за ОСОБА_7 Жодних доказів на підтвердження свого надзвичайно невигідного матеріального становища внаслідок укладення шлюбного договору, позивачем не надано. Крім цього, представник відповідача заявила про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності.

Третя особа – ОСОБА_6 до суду не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином. Подала письмові пояснення на позов, в яких зазначила, що під час нотаріального посвідчення шлюбного договору дотримано вимоги чинного законодавства, жодних підстав для відмови у посвідченні вказаного договору не було.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що є сусідкою сторін у справі. Довгий час підтримувала з ними дружні стосунки. В 2009 році ОСОБА_5 повідомила їй, що вона та ОСОБА_4 уклали шлюбний договір метою якого було уникнення перешкод в оформленні спадкових справ в майбутньому її сином від першого шлюбу. Однак після розлучення, між колишнім подружжям стали виникати сварки з приводу спірної квартири. В 2017 році за оголошеннями про продаж квартири стали приходити ріелтори.

Свідок ОСОБА_9 зазначив, що зі слів колишнього подружжя йому було відомо, що метою укладення шлюбного договору було уникнення перешкод в оформленні спадкових справ в майбутньому сином ОСОБА_5 від першого шлюбу.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання допитаних в судовому засіданні свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 1 вересня 2007 року сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2017 року шлюб між ними розірвано (а.с. 16).

Під час перебування у шлюбі 4 грудня 2007 року за договором купівлі-продажу подружжям придбано квартиру АДРЕСА_1.

6 жовтня 2009 року між подружжям укладено шлюбний договір, за умовами якого сторони домовилися, що із майна, яке належить їм на праві власності та придбане за час шлюбу – квартира АДРЕСА_1, яка придбана на ім‘я ОСОБА_5 буде належати ОСОБА_5 на праві приватної особистої власності, та вона володіє, користується та розпоряджається нею за власним розсудом, без будь-якої згоди на те, ОСОБА_4 (а.с. 15).

У частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Договір, у тому числі шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі – продажу від 4 грудня 2007 року. Враховуючи, що чинним законодавством не заборонено встановлювати правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за кожною із сторін, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що за шлюбним договором від 6 жовтня 2009 року передано у власність нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації. З цих підстав шлюбний договір не може бути визнаний недійсним.

Щодо інших заявлених позивачем підстав для визнання позову недійсним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

З врахуванням вимог чинного законодавства в шлюбному договорі мають бути закріплені лише умови щодо обох з подружжя в рівних частках, що мають відповідати загальним принципам співжиття.

Проте зі змісту шлюбного договору вбачається, що шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав одного з подружжя – ОСОБА_5 При цьому умовами шлюбного договору не передбачено жодних майнових прав позивача, натомість останній позбавлений права на житло, придбане за час шлюбу, іншого житла у власності позивач не має, вказані обставини відповідачем не спростовані. Крім цього, представник позивача пояснив, що ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про його виселення зі спірної квартири. Зазначене обставини не заперечувалися представником відповідача. Відповідне застереження щодо того, що умови договору не ставить кожного з них чи окремо у надзвичайно невигідне матеріальне становище договір також не містить.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що оспорюваним договором порушено вимоги ч. 4 ст. 93 СК України, що є підставою для визнання шлюбного договору недійсним.

Враховуючи, що позивач постійно проживав в спірній квартирі, в тому числі й після розірвання шлюбу, а про порушення своїх прав йому стало відомо в 2017 році того як ОСОБА_5 повідомила йому про свій намір продати квартиру, що підтверджується й показаннями свідків, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання шлюбного договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним шлюбний договір укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 6 жовтня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 р.№ 4288.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_4, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач – ОСОБА_5, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2.

Третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, м. Харків пр-т Льва Ландау, 8.

Повний текст рішення виготовлений 24 квітня 2019 року.

Текст судового рішення доступний для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://wwwreyestr.gov.ua.

Суддя: ОСОБА_10