Рішення № 81383515, 23.04.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 23.04.2019 Справа № 554/2075/19

Провадження № 2о/554/84/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2019 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі - Гаврись В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтава цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, заінтересовані особа Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

Заявник ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, визначивши заінтересованими особами Міністерство соціальної політики України, Російську Федерацію.

У заяві прохав встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жовтні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

В обґрунтування заяви зазначив, що у жовтні 2015 року разом з синами та дружиною був вимушений переміститися з АДРЕСА_3 до АДРЕСА_1 ним було змінено місце проживання та на даний час фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 28.04.2017 року за НОМЕР_1. На тимчасово окупованій території Донецької області у нього залишилася земельна ділянка, розташований на ній будинок за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується Державним актом та Витягом про державну реєстрацію прав. Як загальновідомо, у кінці лютого на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. У зв»язку з такими подіями Верховною Радою України прийнято постанову Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року № 337-VІІІ. Також Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207- VІІ. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємства, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початком тимчасової окупації 20.02.2014. На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2004 року у зв»язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна-НАТО, скликаного 29.08.2014 на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил РФ через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України». Також Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складається із регулярних з»єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та регулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російської Федерацією. Встановлення вказаного факту обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2019 року відкрите провадження по справі.

У судове засідання заявник не з»явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі,заяву підтримав у повному обсязі.

Заінтересовані особі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, свої представників у судове засідання не надіслали, про причини неявки суд не повідомили (а.с.248-249).

Суд, заслухавши думку сторін, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, прийшов до висновку про задоволення заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами глави 6 розділу IV ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та його малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на даний час проживають за адресою АДРЕСА_2.

16.10.2015 року заявнику видана довідка НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_1 та його малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на облік як внутрішньо переміщених осіб із зазначенням фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.32)

28.04.2017 року заявнику видана довідка НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_1 та його малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на облік як внутрішньо переміщених осіб із зазначенням фактичного місця проживання за адресою:АДРЕСА_2. (а.с.31)

Згідно статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Цілями державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (стаття 4 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

Таким чином, вказаний Закон визначає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник та гарантії держави щодо захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 , який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 з с.Водяне Яснуватьського району Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Зазначений юридичний факт заявником доведено та підтверджується наявними матеріалами справи в їх сукупності.

Від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, при цьому відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.

Незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено. У даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

Підставою подання заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у Постанові від 12.09.2018 (справа № 755/14659/16-ц), у Постановах від 21.08.2018 року (справа № 752/6366/16-ц та № 428/8076/16-ц), у Постанові від 06.06.2018 ( справа № 428/13977/16-ц).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 , який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 в повному обсязі та встановлення заявленого ним юридичного факту.

Керуючись ст.ст.81, 258, 259, 263, 265, 293,315ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3- задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жовтні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заявник - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_2.

Особи, в інтересах яких діє заявник: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: АДРЕСА_2, свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міського управління юстиції у Донецькій області.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: АДРЕСА_2, свідоцтво про народження Серія НОМЕР_4 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міського управління юстиції у Донецькій області.

Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, місце знаходження : вул.Еспланадна, 8/10, м.Київ, код ЄДРПОУ 37567866.

Заінтересована особа - Російська Федерація, місце знаходження Посольства Російської Федерації в Україні: Повітрофлотський проспект, 27, м.Київ.

Суддя Л.І.Савченко