Ухвала суду № 81381953, 09.04.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/110/2019

Справа № 243/7968/18

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2019 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

22 серпня 2018 року ОСОБА_1 вернулась до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 12 листопада 1994 року вони із відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2017 року їх шлюб був розірваний. Свої вимоги мотивує тим, що в даному шлюбі ними було придбано житловий будинок з господарськими будівлями № 11 по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області. Враховуючи, що придбаний ними будинок був фактично не придатний для проживання, вони знесли його і побудували новий будинок загальною площею 187,9 кв. м., житловою площею 48,4 кв. м. Житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0544 га., цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Право власності на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за відповідачем по справі – ОСОБА_4 Крім того, 28 серпня 2012 року вони придбали автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на ОСОБА_4 З огляду на викладене позивачка просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступне майно: автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та житловий будинок № 11 який розташований по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області, розташований на приватизованій ділянці площею 0,0544 га. Визнати за кожним із подружжя Ѕ частку житлового будинку та Ѕ частку земельної ділянки. Визнати за відповідачем ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868. Стягнути з відповідача грошову компенсацію за Ѕ частку вартості автомобіля в розмірі 67 500,00 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали свої вимоги, надали пояснення аналогічні зазначеним у позові, просили його задовольнити.

В судове засіданні відповідач не з’явився, проте у попередніх судових засіданнях просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення позивача, її представника, відповідача та його представника, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної власності подружжя.

Як вбачається із положень СК України та узгоджується із правовим висновком ВСУ у справі 6-539цс16 до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд, в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 12 листопада 1994 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі (а.с. 4).

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 5).

Судом встановлено із відповіді Територіального сервісного центру 1443 РСЦ МВС в Донецькій області від 11 липня 2018 року та не оспорюється відповідачем, що за час шлюбу сторонами за спільні кошти був придбаний транспортний засіб автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на підставі довідки-рахунку ДПІ 614924 за ОСОБА_4 (а.с. 8).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 129649118 від 04 липня 2018 року власником будинку № 11 розташованого по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 174, виданий 21.01.2002 року (а.с. 6-7).

Як вбачається із відповіді Міськрайонного управління у Слов’янському районі та м. Слов’янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 15 серпня 2018 року станом на 01.01.2013 року право власності на земельну ділянку: м. Слов’янськ, вул. Вільна, буд. 11, згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку дерії ДН № 064805, зареєстрованого 13 травня 2004 року за № 13478 зареєстровано за ОСОБА_4. Площа земельної ділянки – 0,0544 га. Цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить – 249 498,13 грн. (а.с. 9).

Шлюбного договору, яким би були визначені частки майна подружжя при розірванні шлюбу сторони не укладали.

Відповідно до звіту № 2587228_23012018_79 про оцінку майна, складеним ПП «Центр Економічного Аналізу та Експертизи» оціночна вартість житлового будинку А-2, загальною площею 187,6 кв.м., житловою площею 99,3 кв. м., та такі дворові споруди: Б- гараж, В- туалет-душ, №1 – забор, №2-водопровод, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Вольна, буд. 11 станом на 25 січня 2019 року становить 180 000,00 грн.

Відповідно до звіту № 2587228_23012018_80 про оцінку земельної ділянки, складеним ПП «Центр Економічного Аналізу та Експертизи» оціночна вартість земельної ділянки загальною площею 0,0544 га., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Вольна, буд. 11 станом на 23 січня 2019 року становить 19 040,00 грн.

Сторони в судовому засіданні погодили, що вартість автомобіля марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на підставі довідки-рахунку ДПІ 614924 за ОСОБА_4 на час розгляду справи складає 79 966,00 грн., вартість житлового будинку та земельної ділянки розташованих за адресою Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Вольна, буд. 11 сторони погодили з урахуванням звіту про оцінку майна та звіту про оцінку земельної ділянки, а саме вартість житлового будинку на момент розгляду справи складає 180 000,00 грн., а вартість земельної ділянки складає 19 040,00 грн. відповідно.

Сторонами не заявлялось будь-яких клопотань щодо призначення будь-яких експертиз (по визначенню вартості спірного майна).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім’ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 Кодексу встановлено, що сім’я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім’єю.

Рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного Кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. (стаття 60 Сімейного Кодексу України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно із якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст. 68 СК України зазначається, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.15, 19постанови«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті106,107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2ст. 72 СК). Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст.71 СК, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК). При цьому відповідно до ч. 3 ст.71 СК, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. (Постанова Верховного суду України від 11 березня 2015 року по справі № 6-21 цс15).

Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України ( Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 Сімейного Кодексу України)

Відповідно до частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені статтею 71 Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до цієї статті, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11: «22. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями69-72СКта ст.372ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. 23. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69СК, ч. 3 ст.368ЦК),відповідно до частин 2,3ст.325ЦК можуть бути будь-які види майна,за винятком тих,які згідно із законом не можуть їм належати(виключені з цивільного обороту),незалежно від того,на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами,якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох».

Відповідно до п.25 цієї ж постанови, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365ЦК , за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо неподільна річ не може бути реально поділений між подружжям, а інший з подружжя не згодний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію, та відповідно, попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Сімейного Кодексу України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із вимогами ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За змістом п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК ( 2947-14 ) та ст. 372 ЦК ( 435-15 ). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбані грошові кошти у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (частина 4 статті 65 СК України).

З огляду на викладене, суд вважає доведеним те, що автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, житловий будинок № 11 який розташований по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області та земельна ділянка загальною площею 0,0544 га., цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані сторонами за спільні кошти, в період спільного проживання.

Оскільки судом встановлено, що вказане вище майно придбано сторонами в період перебування в шлюбі та за спільні кошти подружжя, то і право спільної сумісної власності, на дане майно, мають обидві сторони в рівних частках.

Враховуючи встановлені обставини, розподілу підлягає наступне спільне майно сторін: автомобіль, житловий будинок та земельна ділянка. Доказів про існування іншого спільного майна подружжя суду не надано.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.

Згідно із частиною п’ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз’яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п’ятої статті 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ОСОБА_1 у судовому засіданні просила суд стягнути на її користь частину компенсації вартості автомобіля, тому суд вважає, що це буде відповідати як інтересам ОСОБА_1 так і ОСОБА_4

Щодо вартості автомобіля, варто зазначити, що сторони у судовому засіданні дійшли згоди щодо його вартості.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, ґрунтуються на законі та зібраних у справі доказах, тому позов слід задовольнити в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Судом встановлено, що позивачкою було заявлено вимогу майнового характеру (про поділ спільного майна подружжя).

Відповідно до ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що ціна позову становить 278 972,00 грн., отже з відповідача відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом в розмірі 2 789,72 грн.

Враховуючи вище викладене, норми діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки є правомірними та підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись, ст.ст. 60, 63, 69, 70,71, 74 СК України, ст.ст. 15, 16, 25, 328, 364, 372, 368, 392, ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 259, 263 – 265, 273, ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя – задовольнити.

Визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, наступне майно:

-автомобіль марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-житловий будинок № 11 по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області, розташований на приватизованій ділянці площею 0,0544 га., що на праві власності належить ОСОБА_4.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, наступним чином:

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на Ѕ частку житлового будинку № 11 який розташований по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області та на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 0,0544 га., цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6 право власності на Ѕ частку житлового будинку № 11 який розташований по вул. Вільна у м. Слов’янську Донецької області та на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 0,0544 га., цільове призначення земельної ділянки – обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6 на транспортний засіб марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, 1/2 частку вартості автомобіля марки CITROEN Berlingo, номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2006, об’єм двигуна 1868, зареєстрований 28.08.2012 року на ім’я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі – 39 966 (тридцять дев’ять тисяч дев’ятсот шістдесят шість) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6 в дохід держави - отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) – 37993783, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в сумі 2 789 (дві тисячі сімсот вісімдесят дев’ять) грн. 72 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення буде виготовлено 24 квітня 2019 року у зв'язку з перебуванням судді у відпустці 12 квітня та на листку непрацездатності з 15 квітня 2019 року по 23 квітня 2019 року включно.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_5