Рішення № 81377731, 11.03.2019, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 525/1650/18

Провадження №2/525/99/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Хоролець В.В.

при секретарі Хоменко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права оренди на земельну ділянку, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

17.12.2018 року до Великобагачанського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання права оренди на земельну ділянку, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області в порядку спадкування за законом. З доводів позовної заяви вбачається, що 26 березня 2018 року в селі Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області помер їхній батько ОСОБА_4, останнім постійним місцем проживання якого було село Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області. Після його смерті відкрилася спадщина, у склад якої, поряд з іншим, увійшло право оренди земельної ділянки площею 26,14 га, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області; дана земельна ділянка використовувалася за життя ОСОБА_4 на підставі договору оренди землі від 02.08.2005 року та додаткових угод до нього, які було укладено з ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, при цьому, згідно умов договору (з внесеними змінами), в оренду ОСОБА_4 була передана земельна ділянка у меншому розмірі-загальною площею 20,00 га.

Позивачі вказують, що вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4, які прийняли спадщину у встановленому порядку, подавши до відповідного нотаріуса заяви про прийняття спадщини, при цьому, нотаріусом було заведено відповідну спадкову справу. Постановами нотаріуса від 16.10.2018 року їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належне спадкодавцю право – право оренди вищевказаної земельної ділянки, тому позивачі, посилаючись на положення ст.ст.1216-1218,1268 ЦК України, положення ст.ст.92,125 ЗК України та ч.2 п.40 договору оренди землі від 02.08.2005 року про те, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря переходить до спадкоємців, звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати за ними (за кожним з позивачів по одній другій частці) в порядку спадкування за законом право оренди земельної ділянки площею 20,00 га сільськогосподарського призначення, місцезнаходженням якої є територія ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, право оренди на яку належало померлому 26.03.2018 року ОСОБА_4 згідно договору оренди землі від 02.08.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, зареєстрованого в державному реєстрі земель за №040555100001 (а.с.а.с.3-5).

Ухвалою судді Великобагачанського районного суду Полтавської області Хоролець В.В. від 20.12.2018 року відкрито загальне позовне провадження по справі та підготовче засідання призначено на 01.02.2019 року. Цією ухвалою суду в порядку ст.53 ЦПК України до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління ДГК у Полтавській області, якому направлено копію позовної заяви (а.с.23). Також, даною ухвалою суду витребувано у Великобагачанській державній нотаріальній конторі відомості про те, хто прийняв спадщину (відмовився від прийняття спадщини) та про наявність/відсутність заповіту після смерті 26.03.2018 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнім місцем проживання якого було с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області та чи надходили претензії кредиторів (а.с.23).

До проведення підготовчого судового засідання у справі та до початку розгляду справи по суті від відповідача у справі ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області до суду надійшли листи про те, що даний відповідач визнає у повному обсязі заявлені позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просить проводити судовий розгляд справи у відсутність їх представника (а.с.а.с.32,33,59).

23.01.2019 року до суду від представника третьої особи у справі надійшли письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що третя особа у справі ГУ ДГК у Полтавській області при прийнятті рішення у справі покладається на розсуд суду і просить проводити розгляд справи у відсутність їх представника (а.с.а.с.35-37).

Також, до суду подані заяви позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про підтримання заявлених позовних вимог та про розгляд справи на підставі наявних матеріалів справи (а.с.а.с.39,41,60).

До проведення підготовчого засідання у справі до суду надійшли документи з Великобагачанської державної нотаріальної контори Полтавської області щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, які приєднані до матеріалів даної цивільної справи (а.с.а.с.43-50).

01.02.2019 року у справі проведено підготовче засідання і судовий розгляд справи призначено на 11.03.2019 року (а.с.52).

В судове засідання 11.03.2019 року учасники справи не з’явилися, вони належним чином сповіщалися про день і час розгляду справи, у зв’язку з цим суд вирішив за можливе розглянути справу в судовому засіданні у відсутність учасників справи, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України та Рішення Конституційного Суду України №16-рп/2011 від 08.12.2011 року (справа про фіксування судового процесу технічними засобами).

Суд, детально вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, заяви учасників по суті справи і давши їм належну оцінку приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права оренди на земельну ділянку, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (в с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області) в порядку спадкування за законом підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.

В цьому контексті необхідно зазначити, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов’язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Також, Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09.12.2010 року, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011 року ще раз вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), №48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (п.35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_5 проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Статтею 55 ОСОБА_6 України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.4 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні – це певна річ (об’єкт), щодо якої виник спір.

Відповідач у справі має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу (п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України). За нормою ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, останнім постійним місцем проживання та реєстрації якого було село Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області, помер 26 березня 2018 року у віці 62 роки, про що виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області видано свідоцтво про смерть серії І-КЕ № 369339 (а.с.6).

Відповідно до договору оренди землі від 02.08.2005 року вбачається, що орендодавець в особі голови ОСОБА_3 сільської ради ОСОБА_7 та орендар ОСОБА_4 уклали договір про те, що орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради в селі Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 30,0000 га (рілля). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 355315,60 гривень, строк дії договору 10 років. Даний договір зареєстрований у Великобагачанському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України (а.с.а.с.7-10).

З додаткової угоди між орендарем ОСОБА_4 та орендодавцем ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області в особі сільського голови ОСОБА_7, яка зареєстрована в книзі реєстрації договорів оренди землі за № 041055100001 11.01.2010 року вбачається, що сторони прийшли до згоди внести слідуючі зміни до договору оренди землі: Пункт 2 договору оренди землі викласти в наступній редакції: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 26,14 га, у тому числі рілля – 26,14 га (а.с.11).

З додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки № 040555100001 від 02.08.2005 року по с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області від 03.12.2016 року вбачається, що сторони прийшли до згоди внести слідуючі зміни до договору оренди землі: укласти договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5320285705:05:001:0002 № 040555100001 від 02.08.2005 року на новий строк - 10 років; також, сторони дійшли згоди змінити п.2 Договору оренди землі і викласти його в такій редакції: «В оренду передається земельна ділянки загальною площею 20,00 га; також змінено п.5 відповідно до якого «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить – 1006136,2 гривень». Також змінено п.11 «Орендна плата становить 5% від нормативно грошової оцінки вноситься у такі строки у грошовій формі – один раз на рік до місцевого бюджету ОСОБА_3 сільської ради у розмірі 50306,81 грн. без урахування індексації, яка буде у 2017 році» (а.с.12).

Отже, з вищевказаних угод вбачається, що земельна ділянка, яка за життя була передана в оренду ОСОБА_4 знаходиться в межах села Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області і остаточна вірна площа цієї земельної ділянки становить 20,00 га.

З доводів позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що їхні позовні вимоги стосуються визнання права оренди вищевказаної земельної ділянки після смерті їх батька ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом як за спадкоємцями першої черги; при цьому суд враховує, що такі вимоги не стосуються будь-якого визнання права власності за вищевказану земельну ділянку в порядку спадкування.

Відповідно до умов ч.2 пункту 40 Договору оренди землі від 02.08.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області та ОСОБА_4, право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної-особи орендаря переходить до спадкоємців. Отже, умовами вищевказаного договору оренди землі передбачається можливість переходу права оренди земельної ділянки, яка розташована на території села Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області до спадкоємців у разі смерті фізичної особи-орендаря.

Виконуюча обов’язки державного нотаріуса Великобагачанської державної нотаріальної контори, державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 постановою від 16.10.2018 року відмовила позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на право оренди вищевказаної земельної ділянки після померлого ОСОБА_4 у зв’язку з поданням неналежного документу (а.с.13).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220,1222,1270 ЦК України).

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до вимог ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 цієї статті).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якою встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами загального провадження.

З повідомлення в.о. в порядку заміщення державного нотаріуса Великобагачанської ДНК-завідуючої Решетилівської ДНК ОСОБА_8 № 01-09/1273 від 10.01.2019 року, Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та копії документів зі спадкової справи вбачається, що після померлого 26.03.2018 року ОСОБА_4 заведена спадкова справа під №116/2018. Спадщину після нього згідно закону прийняли син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2. Дружина померлого ОСОБА_9 від прийняття спадщини відмовилася. Інші зави та претензії від кредиторів не надходили. Заповіт не посвідчувався. 03.10.2018 року на ім’я ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,4042 га для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0150 га для зв’язку і телекомунікацій, які розташовані в с. Широка Долина вул. Весняна, 1 Великобагачанського району Полтавської області, та на земельну ділянку площею 3,8656 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та свідоцтво про право на спадщину за законом на легковий автомобіль. 03.10.2018 року на ім’я ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1821 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться за адресою: с. Широка Долина, вул. Лесі Українки, 4 Великобагачанського району Полтавської області та на земельну ділянку площею 3,8661 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (а.с.а.с.43-50).

Отже, з досліджених матеріалів справи вбачається, що спадкоємці першої черги за законом після померлого ОСОБА_4 – ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які у встановленому порядку прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_4, але у зв’язку з поданням неналежного документу на право оренди на землю на ім’я ОСОБА_4, які позивачі повинні подати нотаріусу для видачі ним позивачам свідоцтва про право оренди в порядку спадкування, не можуть в даний час отримати свідоцтво про право на спадщину, при цьому, відповідно до ч.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється з моменту її смерті.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз’яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв’язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов’язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Європейський Суд з прав людини визначив, що оскільки призначенням Конвенції є захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (пункти 56 та 61 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_10 проти Іспанії», заява № 4143/02).

В рішенні Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» в пп.25,26 Європейський суд, визнаючи порушення вимог ч.1 ст.6 Конвенції зазначив, що національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з точки зору доводів заявниці щодо порушення вимог ОСОБА_6 України попри пряме посилання у кожній судовій інстанції, хоча ці доводи були специфічними, доречними та важливими.

Відповідно до статті 8 ОСОБА_6 України в Україні діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 року у справі №15-рп/2004 зазначив, що «верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в ОСОБА_6 України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права».

У відповідності з вимогами п.1 ст.6, Протоколу №1 ст.14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду, висловленої у справах «Рисовський проти України» та «Кривенький проти України» дано аналіз питанню власності в контексті ст.1 протоколу №1 Конвенції. З цих справ можна зробити висновок, що право користування землею (зокрема, право оренди) розглядається з позиції поняття власності особи. Також, держава (державні органи) не вправі «свавільно», всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності (чи права користування). Європейський Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява №31107/96, п.58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62 від 10 травня 2007 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Отже, детально проаналізувавши відповідне законодавство, що регулює сферу суспільних відносин в частині виниклих правовідносин, враховуючи сукупність досліджених доказів по справі у їх взаємозв’язку та подальшого належного виконання судового рішення, з урахуванням принципу юридичної визначеності та підстав відмови нотаріуса, що викладені в постанові від 16.10.2018 року, з урахуванням визнання відповідачем ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області пред’явленого позову та не заперечення щодо задоволення позову зі сторони залученої третьої особи у справі – Головного управління ДГК у Полтавській області, а також враховуючи вищенаведену практику ЄСПЛ щодо захисту права власності (під яким також розуміється право користування земельною ділянкою), суд приходить до висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення заявленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цивільного позову про визнання права оренди на земельну ділянку в порядку спадкування за законом в межах заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.55 ОСОБА_6 України, ст.ст.15,16,1216-1218,1261,1268,1269,1297 ЦК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.2 пункту 40 Договору оренди землі від 02.08.2005 року, ст.ст.4,11,12,13,49,76-80,81,83,206,247,259,263-265,272-273 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права оренди на земельну ділянку, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області в порядку спадкування за законом задовольнити.

В порядку спадкування за законом, визнати за ОСОБА_1 як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті 26.03.2018 року ОСОБА_4 право оренди на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки площею 20,00 га сільськогосподарського призначення, місцезнаходженням якої є територія ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, право оренди на яку належало померлому 26.03.2018 року ОСОБА_4 згідно договору оренди землі від 02.08.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, зареєстрованого в державному реєстрі земель за №040555100001.

В порядку спадкування за законом, визнати за ОСОБА_2 як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті 26.03.2018 року ОСОБА_4 право оренди на 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки площею 20,00 га сільськогосподарського призначення, місцезнаходженням якої є територія ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, право оренди на яку належало померлому 26.03.2018 року ОСОБА_4 згідно договору оренди землі від 02.08.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, зареєстрованого в державному реєстрі земель за №040555100001.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_1, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; позивач ОСОБА_2, яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; відповідач: ОСОБА_3 сільська рада Великобагачанського району Полтавської області, місцезнаходження с. Широка Долина, вулиця Ювілейна, 25 Великобагачанського району Полтавської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, місцезнаходження м. Полтава, вулиця Уютна, 23.

Повний текст рішення складений 15 березня 2019 року.

Суддя В.В. Хоролець