Рішення № 81374949, 13.03.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/3865/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участю секретаря Аллік Ю.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Костянтинівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

26 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача у якому зазначив, що перебував у трудових правовідносинах із Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» з 11 жовтня 2016 року. Відповідно до наказу від 20 вересня 2017 року № 130-к/тр був переведений на посаду начальника відділу внутрішнього аудиту, а 02 липня 2018 року був звільнений відповідно до п. 3 ст.38 КЗпП України на підставі наказу відповідача № 76/1-к/тр у зв’язку із порушенням відповідачем законодавства про працю, а також умов колективного договору. В порушення ст. 116 КЗпП України, ст.ст.21,24 Закону України «Про оплату праці», а також умов колективного договору, відповідач у день звільнення не розрахувався з ним у повному обсязі. Тому просив, з урахуванням наданих уточнень, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 10323,39 грн., яка складається із заборгованості з виплати вихідної допомоги в сумі 7323,39 грн. та додаткової матеріальної допомоги у зв’язку із операцією в розмірі 3000 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 27688,95 грн. на час подання уточнень та до ухвалення рішення по справі, а також моральну шкоду в сумі 11646,00 грн. (а.с.1-7, 41-42).

У судове засідання 13.03.2019 року позивач ОСОБА_1 не з’явився, надав заяву у якій підтримав уточнені позовні вимоги та просив розглянути справу за його відсутності (а.с.164).

Представник відповідача у судове засідання 13.03.2019 року також не з’явився, надав заяву про закінчення розгляду справи у його відсутності, а також письмовий відзив у якому заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на наступні обставини. Так, позивачем невірно розрахований розмір середнього заробітку та, відповідно, розмір вихідної допомоги, оскільки наявна у нього довідка про розмір середньої заробітної плати містить помилку та суперечить вимогам Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року. Сума вихідної допомоги, яка після відрахування податків становить 37199,00 грн., так само як і заборгованість по заробітній платі у повному обсязі, були сплачені позивачу на картковий рахунок платіжними дорученнями від 06.06.2018 року та від 07.08.2018 року. Щодо виплати матеріальної допомоги при народженні дитини та додаткової матеріальної допомоги у разі тяжкої хвороби чи проведення операції, зазначив, що допомога при народженні дитини позивачу була також виплачена у встановленому Колективним договором розмірі в 3000 грн. платіжним дорученням від 07.08.2018 року. Додаткова матеріальна допомога у зв’язку з тяжкою хворобою чи проведенням операції, згідно п. 8.4 Колективного договору, позивачу не виплачувалась, оскільки виплата вказаної допомоги провадиться при наявності коштів на підставі рішення адміністрації підприємства – наказу Генерального директора ДП «ЦСЕНСМ», але такого наказу щодо виплати цієї допомоги ОСОБА_1 не видавалось, а, відповідно, допомога не нараховувалась та не виплачувалась. Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні зазначив, що усі виплати позивачу були проведені 07.08.2018 року, а тому розрахунок сум середньоденного заробітної плати зупиняється у цей день. Тому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та вирішити питання щодо судового збору пропорційно до задоволених вимог (а.с.104-116).

З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).

Відповідно до положень ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст. 78 ЦПК України).

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.13).

02 липня 2018 року позивач був звільнений з підприємства відповідно до п. 3 ст.38 КЗпП України на підставі наказу відповідача № 76/1-к/тр у зв’язку із порушенням відповідачем законодавства про працю, а також умов колективного договору. В порушення ст. 116 КЗпП України, ст.ст.21,24 Закону України «Про оплату праці», а також умов колективного договору, відповідач у день звільнення не розрахувався з ОСОБА_1 у повному обсязі, що фактично ним визнано у відзиві на уточнені позовні вимоги. Остаточний розрахунок з позивачем проведений лише 07.08.2019 року.

Щодо розміру виплачених сум, суд погоджується із запереченнями представника відповідача в цій частині. Так, позивач при визначенні розміру заборгованості підприємства по заробітній платі керувався довідкою про доходи підприємства від 09.07.2018 року №2/13-3/569-18, де визначена його середньомісячна заробітна плата в розмірі 176313,26 грн. (а.с.14).

У той же час, в порушення вимог підпункту «є» пункту 1 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, зазначений розмір визначений середнього заробітку позивача визначений помилково. Так, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Оскільки позивач ОСОБА_1 відпрацював у травні 2018 року 13 днів, а у червні 2018 року – 2 дні, розрахунок його середнього заробітку, так само як і розрахунок вихідної матеріальної допомоги відповідачем, був здійснений правомірно з урахуванням виплат ОСОБА_1 за березень та квітень 2018 року.

Таким чином, відповідач повністю розрахувався із ОСОБА_1 перерахувавши на картковий рахунок платіжними дорученнями від 06.06.2018 року та від 07.08.2018 року наступні суми (після утримання податків): заборгованість по заробітній платі за травень – 33173,47 грн., за червень – 5052,02 грн., матеріальна допомога у зв’язку із народженням дитини – 3000 грн., вихідну допомогу при звільненні – 36605,00 грн. Вказані обставини підтверджені документально, а також фактично визначені позивачем у уточненні позовних вимог (а.с.115-116).

Щодо виплати позивачу додаткової матеріальної допомоги у зв’язку з тяжкою хворобою чи проведенням операції, згідно п. 8.4 Колективного договору, суд також погоджується із запереченнями представника відповідача у цій частині, оскільки виплата вказаної допомоги провадиться при наявності коштів на підставі рішення адміністрації підприємства – наказу Генерального директора ДП «ЦСЕНСМ», але такого наказу щодо виплати цієї допомоги ОСОБА_1 не видавалось, позивачем ці твердження не спростовані.

Вирішуючи справу по суті в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідачем визнано, що повний розрахунок з ОСОБА_1 був проведений лише 07.08.2018 року, а, отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2018 року по 07 серпня 2018 року включно. Суд визначає цю суму із середньоденного заробітку позивача в розмірі 408,21 грн. обрахованого із заробітної плати ОСОБА_1 за березень та квітень 2018 року, та кількості робочих днів у вказаний період – 26. Таким чином сума середнього заробітку, яку належить стягнути з відповідача становить 10613,46 грн. (408,21 х 26).

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи, що порушення прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати мали місце, їх тривалість, виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за можливе та необхідне стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500 грн., що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивача звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11646,00 грн. та моральної шкоди 11937,60 грн.

У висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеному в пунктах 57,58 постанови від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), які враховує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011, № 3674-V (в редакції, яка діяла на час подання позовної заяви) передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою визначено ставку судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011, № 3674-VI (в редакції, яка діяла на час подання позовної заяви) визначено, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1762 гривень.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 626 грн. 60 коп. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та з позивача на користь держави у розмірі 78 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10,11,12,13, 141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (адреса: 03038, м. Київ, вул. Ямська, буд. 32, код ЄДРПОУ 37884028) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 03 липня 2018 року по 07 серпня 2018 року включно без врахуванням обов’язкових утримань податків та зборів в сумі 10613,46 грн., моральну шкоду в сумі 500,00 грн., а всього 11113 (одинадцять тисяч сто тринадцять) гривень 46 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на користь держави судовий збір у розмірі 626 (шістсот двадцять шість) гривень 46 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 78 (сімдесят вісім) гривень 20 копійок.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошені 13 березня 2019 року. Складання повного рішення суду відкласти на строк не більше як десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя