Постанова № 81370127, 23.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/10060/19

Провадження № 3/127/2343/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2019 р.м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 163-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення в ході проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «АВАК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2018 р. було виявлено порушення ведення податкового обліку з порушенням чинного законодавства, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 308860 грн., у тому числі за 2015 р. – 84823 грн., за 2016 р. – 207386, за 2017 р. – 16650 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 270564 грн., у тому числі за листопад 2015 р. – 78540 грн., за лютий 2016 р. – 192024 грн.

ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала та повідомила, що відомості, викладені у протоколі, не відповідають дійсності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1, її представника – адвоката ОСОБА_2, – дослідивши надані ними копії первинних документів, суд приходить до наступного висновку.

З акту про результати планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Авак» від 27.03.2019 р. за № 1050/2201/23058501 (далі – ОСОБА_2) випливає, що податковим (фіскальним) органом в підтвердження ознак порушення податкового законодавства піддано сумніву операції між ТОВ «ТД Хімтрейд» (контрагентом ТОВ «Авак») та ТОВ «Олександріна Трейдинг» в зв’язку з їх фіктивністю на підставі кримінального провадження.

Суд при вирішенні питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення враховує, що стаття 163-1 КУпАП є банкетною нормою, тому для вирішення питання щодо обґрунтованості посилання у висновку на нікчемність правочинів, що призвело до порушення податкового законодавства суд враховує наступне.

Зі змісту частини першої статті 228 ЦК випливає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з приписами частини другої статті 228 ЦК такий правочин є нікчемним. А як слідує зі змісту частини третьої статті 228 ЦК, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Слід звернути увагу на те, що законодавцем у частині другій статті 215 ЦК визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин);у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає можливість зробити висновок, що у статті 228 ЦК законодавець розмежовує поняття правочину, що порушує публічний порядок, і правочину, що суперечить інтересам держави, а відповідно, передбачає різні підстави визнання правочинів недійсними і вид їх недійсності. Правочини, що порушують публічний порядок, є нікчемними, і відповідно стосовно них застосовується порядок, передбачений для нікчемних правочинів (нікчемність правочину може бути констатована в мотивувальній частині рішення суду, а в резолютивній вже застосовані його наслідки), та загальні правові наслідки недійсності правочинів (ст. 216 ЦК), та правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (рішення суду в кримінальній або адміністративній справі), та застосування конфіскаційних наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК.

Крім того, частиною першою статті 234 ЦК визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Зі змісту ж частини другої статті 234 ЦК випливає, що ф іктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто чинне законодавство також встановлює застереження, що фіктивність правочину визнається судом.

Верховним Судом України у пункті 4 постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. звернув увагу на те, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом, тобто його недійсність встановлена законом. Згідно з роз’ясненнями, наданими у пункті 5 зазначеної Постанови, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Також Верховним Судом у постановах від 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. (справи № 2а-9880/12/1370, № 2а-11097/12/2070, № 826/3446/13-а, № 2а-11097/12/2070, № 2а-6341/12/2070)зазначено, що оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

При вирішенні такого спору слід також враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Крім цього, у пункті 18 постанови Пленуму Верховний Суд України звернув увагу, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно зі статтею 20 Податкового кодексу України «Права контролюючих органів» фіскальній службі відповідно до покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення фіктивності діяльності суб'єкта господарювання.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.08.2018 р. (справа № 0870/4806/12) зазначив, що наявність податкової інформації про фіктивність контрагентів є неприйнятною, оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.

З огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що податковий (фіскальний) орган не наділений повноваженнями визнавати нікчемними правочини, що укладені суб'єктами господарювання, а вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду судом в разі наявності відповідного спору. Інакше кажучи, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок, а визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції фіскального органу.

Отже, посилання в ОСОБА_2 на фіктивність правочинів контрагентів ТОВ «Авак» як підставу для встановлення ознак порушення податкового законодавства суд оцінює критично. Зокрема, надані суду матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що правочини, вчинені ТОВ «Авак», містять ознаки правочинів, передбачених частиною першою статті 228 ЦК, тобто є правочинами, що порушують публічний порядок, а отже, правові підстави для констатації податковим органом зазначених правочинів нікчемними немає. Натомість, зі змісту частини третьої статті 228 ЦК випливає, що правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним. Аналогічне застереження міститься і у частині другій статті 234 ЦК. Тобто визнання такого правочину недійсним допускається лише в судовому порядку. Відповідного преюдиційного акту (судового рішення, що набуло законної сили) про визнання зазначених правочинів недійсними суду надано не було.

Посилання в акті на реєстрацію кримінального провадження як підставу для підтвердження наявності в діях службових (посадових осіб) ТОВ «АВАК» ознак порушення податкового законодавства суд також оцінює критично, оскільки суду не надано відповідного судового рішення (вироку суду), яким доведені зазначені обставини.

З ОСОБА_2 також вбачається, що ознаки порушення податкового законодавства податковий (фіскальний) орган обґрунтовує нереальністю господарських операцій ТОВ «Прайд-Компані» та ТОВ «Авак». Однак, як вже зазначено судом вище, нереальність господарських операцій означає їх фіктивність, а згідно з приписами частини другої статті 234 ЦК визнання фіктивного правочину недійсним належить до виключної компетенції (повноважень) суду під час вирішення відповідного спору.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що в судовому засіданні не було підтверджено факту порушення ОСОБА_1 податкового законодавства. Зокрема, на спростування відомостей, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, представником ОСОБА_1 надано копії договорів, виписки за особовим рахунком, акту прийому-передачі мінеральних добрив, довіреності, податкових та видаткових накладних. Будь-яких об’єктивних даних, якими було б підтверджено факт допущення податкового законодавства суду надано не було.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 10.02.1995 р. у справі «ОСОБА_2 де Рибемон проти Франції» зазначено, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов’язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Таким чином, здійснюючи аналіз наданих суду доказів у їх сукупності, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об’єктивними даними не підтверджено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 163-1 КУпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 163-1, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 163-1 КУпАП, - закрити у зв’язку з відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: