Рішення № 81368927, 09.04.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019 Справа № 917/136/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Сіроша Д.М., при секретарі судового засідання Бойченко Л.О., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу за позовом Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради до Публічного акціонерного товариства "Крюківський Вагонобудівний Завод" про викладення спірних пунктів договору в редакції позивача

Без участі представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи: Комунальне підприємство "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Крюківський Вагонобудівний Завод" про викладення спірних пунктів договору №206520 на послуги постачання неочищеної (технічної) води від 01.01.2019 в редакції Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради:

- пункт 3.6 договору викласти в наступній редакції: “Водоканал надає Споживачу рахунки за спожиті в розрахунковому періоді (пункт 3.4.) послуги визначені пунктом 1.1 договору. Оплата послуг з постачання технічної води проводиться Споживачем на підставі даних приладів обліку протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку. Відлік простроченого платежу починається наступного дня після закінчення цього терміну. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день затримки, нарахування пені здійснюється відповідно до порядку визначеного в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України. Представник Споживача, який подає до Водоканалу інформацію про спожитий обсяг неочищеної (технічної) води по кожному об’єкту, отримує під розпис рахунок та акт про надання послуг”;

- пункт 5.2 договору викласти в наступній редакції: “Уразі несвоєчасної оплати коштів Споживач сплачує Водоканалу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення”;

- пункт 5.7 в текст договору не включати;

- пункт 9.2 в текст договору не включати.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що при укладенні договору на послуги постачання неочищеної (технічної) води № 206520 від 01.01.2019 між ним та відповідачем виникли розбіжності щодо його умов, а саме: відповідач не погодився з запропонованою Водоканалом редакцією пунктів 3.6 та 5.2 договору та запропонував доповнити розділи V та IX договору пунктами 5.7 та 9.2. Відповідачем направлено позивачу протокол узгодження розбіжностей, проте спірні пункти не були погоджені позивачем. Зазначене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

19.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №1641), в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що запропонована позивачем редакція договору є неприйнятною для відповідача, оскільки деякі пункти не відповідають інтересам відповідача. Також, відповідач зазначає про відсутність домовленостей між сторонами про вирішення зазначеного питання в судовому порядку, тому вважає звернення позивача до суду з даним позовом необґрунтованим та неправомірним.

11.03.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №2319), в якій зазначає, що наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

28.03.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №3091), в яких відповідач зазначає, про те, що Цивільний Кодекс України передбачає право сторін обрати прямо передбачений актом цивільного законодавства вид договору, укласти змішаний договір із елементами різних договорів або договір, не передбачений цивільним законодавством, і до цих відносин буде застосовуватись положення цивільного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2.2 розділу 2 Статуту Комунального підприємства “Кременчукводоканал” Кременчуцької міської ради визначено, що предметом діяльності останнього є, зокрема, надання послуг виробничо - технічного призначення у тому числі постачання неочищеної води для технологічних потреб.

Неочищена (технічна) вода - вода призначена для використання в технологічних процесах, але не придатна для пиття.

За приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з частиною 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на підставі договору про водопостачання (поставку води) та/або про водовідведення без отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Таким чином, надання первинним водокористувачем послуг з постачання води на користь вторинного водокористувача за умови, що обидва є юридичними особами, має здійснюватися на підставі договору.

Приймаючи до уваги передбачений законодавством порядок врегулювання переддоговірних спорів, а також враховуючи той факт, що позивач рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України визнаний монополістом на ринку постачання неочищеної (технічної) води в територіальних межах міста Кременчука та села Омельник Кременчуцького району, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Порядок укладання договорів визначений статтями 179 - 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. При цьому, відповідно до частин 3 та 4 вказаної статті, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно з частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

За змістом частини 7 цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Отже, частини 3, 4, 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Комунальним підприємством “Кременчукводоканал” Кременчуцької міської ради (надалі Водоканал, позивач) надіслано Публічному акціонерному товариству “Крюківський вагонобудівний завод” (надалі Споживач, відповідач) проект договору на послуги постачання неочищеної (технічної) води, викладений у формі єдиного документа.

Разом з листом Споживача від 03.01.2019 (вих. № 43.2-09/613) на адресу Водоканалу надійшов підписаний примірник договору з протоколами розбіжностей.

З наданих протоколів розбіжностей убачається, що Споживач не погодився із запропонованою Водоканалом редакцією пунктів 3.6 та 5.2 договору, а також при цьому запропонував доповнити розділи V та IX договору пунктами 5.7 та 9.2.

В редакції позивача пункт 3.6 договору викладений наступним чином: “Водоканал надає Споживачу рахунки за спожиті в розрахунковому періоді (пункт 3.4) послуги, визначені пунктом 1.1 договору. Оплата послуг з постачання технічної води проводиться Споживачем на підставі даних приладів обліку протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку. Відлік простроченого платежу починається наступного дня після закінчення цього терміну. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день затримки, нарахування пені здійснюється відповідно до порядку, визначеного в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України. Представник Споживача, який подає до Водоканалу інформацію про спожитий обсяг неочищеної (технічної) води по кожному об’єкту, отримує під розпис рахунок та акт про надання послуг”.

На думку відповідача, пункт 3.6 договору має бути доповнений абзацом наступного змісту: “Водоканал оформлює податкову накладну та/або розрахунок коригування до неї, згідно вимог статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), з кодом товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України мають право зазначити код товару згідно з УКТЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця до останнього дня (включно) календарного місяця в якому вони були складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, на ступного за місяцем, в якому вони складені.

Сторони договору мають доступ до програмного забезпечення M.E.DOC, на підставі якої приймають або виписують податкові накладні та/або коригування до них в електронному вигляді. Сторони с сумлінними платниками податків і зборів та своєчасно подають податкову звітність до контролюючих органів. У разі якщо одна сторона із сторін виявиться несумлінним платником податків, що спричинить за собою нарахування податкових зобов'язань іншій Стороні, або залучення до фінансової відповідальності контролюючими органами, винна сторона зобов’язана компенсувати іншій Стороні завдані цим збитки. Сторони заявляють, що вони складають і вчасно реєструють податкові накладні та/або до них в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України. У разі, якщо одна із Сторін склала податкові накладні та/або коригування до них з порушенням норм чинного законодавства України, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права іншої Сторони на збільшення податкового кредиту, зменшення податкових зобов'язань, сплачених (нарахованих) у зв'язку з виконанням цього договору, застосування штрафних санкцій, нарахування пені, винна сторона зобов'язується компенсувати іншій Стороні завдані збитки”.

Як стверджує позивач, запропонований відповідачем абзац не може бути включений в пункт 3.6 договору, оскільки об’єкт відповідного регулювання знаходиться в площині податкових відносин, а не господарсько-правових, обов’язок реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них виникає у відповідача на підставі податкового, а не цивільного чи господарського законодавства. Відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових відносинах між позивачем та державою, а запропонований до внесення в пункт 3.6 договору абзац зводиться до з’ясування дотримання позивачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у відповідача можливості відшкодувати податковий кредит.

Отже, на думку позивача, запропоновані відповідачем зміни в пункт 3.6 договору не перебувають в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин. При цьому зазначення сторонами у договорі обов’язку позивача належним чином зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до них не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

За висновками суду, пункт 3.6 підлягає включенню в договір в редакції відповідача в частково: "Водоканал оформлює податкову накладну та/або розрахунок коригування до неї, згідно вимог статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), з кодом товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України мають право зазначити код товару згідно з УКТЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця до останнього дня (включно) календарного місяця в якому вони були складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені".

Другий абзац пункту 3.6 договору в редакції відповідача ("Сторони договору мають доступ до програмного забезпечення M.E.DOC, на підставі якої приймають або виписують податкові накладні та/або коригування до них в електронному вигляді. Сторони с сумлінними платниками податків і зборів та своєчасно подають податкову звітність до контролюючих органів. У разі якщо одна із сторін виявиться несумлінним платником податків, що спричинить за собою нарахування податкових зобов'язань іншій Стороні, або залучення до фінансової відповідальності контролюючими органами, винна сторона зобов’язана компенсувати іншій Стороні завдані цим збитки. Сторони заявляють, що вони складають і вчасно реєструють податкові накладні та/або до них в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України. У разі, якщо одна із Сторін склала податкові накладні та/або коригування до них з порушенням норм чинного законодавства України, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права іншої Сторони на збільшення податкового кредиту, зменшення податкових зобов'язань, сплачених (нарахованих) у зв'язку з виконанням цього договору, застосування штрафних санкцій, нарахування пені, винна сторона зобов'язується компенсувати іншій Стороні завдані збитки”) не підлягає включенню до договору у зв'язку з безпідставністю.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що відповідач не має правових підстав включати пункти, пов'язані з податковим законодавством, оскільки вони знаходяться в площині податкових відносин, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України принцип свободи договору передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення будь-якого договору, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Тобто, Сторони можуть погодити, укласти (змішаний договір з елементами різних договорів або договір), не передбачений цивільним законодавством.

При цьому в договір можуть бути включені умови, як цивільного законодавства так і інші умови, передбачені чинним законодавством, у тому числі податкового.

Крім того, внесення даного пункту в договір не суперечить нормам чинного законодавства, а навпаки, внесення даного пункту дає можливість відповідачу, у разі порушення установленого порядку здійснення господарської діяльності (відсутності реєстрації податкових накладних) звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, що безпосередньо відноситься до господарсько - правових відносин.

Пункт 5.2 договору позивач просить суд викласти в наступній редакції: “У разі несвоєчасної оплати коштів Споживач сплачує Водоканалу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення”.

Як убачається з протоколу розбіжностей, відповідач вважає за необхідне викласти пункт 5.2 договору в наступній редакції: “У разі несвоєчасної оплати коштів Споживач сплачує Водоканалу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.”

Позивач не погоджується із запропонованою відповідачем редакцією пункту 5.2 договору з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

За приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України пеня за прострочку платежу встановлюється з згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як вважає позивач, пункт 5.2 договору в його редакції не суперечить викладеним вище нормам чинного законодавства України.

Також, позивач зазначає, що встановлена для відповідача пеня в розмірі облікової ставки не буде виконувати своєї компенсаційної функції.

Проте суд дійшов висновку викласти пункт 5.2 договору в редакції відповідача (“У разі несвоєчасної оплати коштів Споживач сплачує Водоканалу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення”), оскільки відсутні нормативно - правові акти, які б забороняли зменшувати розмір штрафних санкцій.

Крім того, як убачається з умов договору відповідач сплачує позивачу 50% попередньої оплати в строк до 10 числа поточного місяця, тобто у разі несвоєчасної оплати, позивач має право припинити або обмежити подачу неочищеної (технічної) води до моменту погашення заборгованості. Крім того, обмеження пені однією обліковою ставкою НБУ відповідає принципам розумності та справедливості.

Посилання позивача на застосування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідності до норм постанови НКПЕКП від 26.06.2018 № 575 та пункт 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про ринок електричної енергії”, згідно з укладеним договором між КП “Кременчукводоканал” та ТОВ “ Полтаваенергозбут” є безпідставним та не стосується спірного договору.

З протоколу розбіжностей вбачається, що відповідач просить доповнити розділ IX договору пунктом 9.2, який викласти в наступній редакції: “Претензійний порядок вирішення можливих спорів є обов’язковим”.

Позивач заперечує проти внесення даного пункту до умов договору, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 222 Господарського кодексу України у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вказаний відповідачем в запропонованому пункті 9.2 претензійний порядок є досудовим порядком реалізації господарсько-правової відповідальності.

Одночасно частиною 6 статті 222 Господарського кодексу України передбачено, що претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами.

Отже, як вважає позивач, дотримання досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності фактично зумовить неможливість звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав протягом строку, встановленого частиною 6 статті 222 Господарського кодексу України.

За висновками суду, вказаний пункт не підлягає включенню до договору з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно з законом.

В даному випадку чинне законодавство не містить приписів, які б зобов'язували сторін договору обов’язково дотримуватися досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності. Більше того, зі змісту статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносин, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застережень щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена в залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі й досудового порядку врегулювання спору.

Наданим відповідачем протоколом розбіжностей пропонується доповнити розділ V договору пунктом 5.7, який викласти в наступній редакції: “За невиконання пункту 4.2.1 договору, водоканал виплачує Споживачеві пеню в розмірі облікової ставки Національного Банку України за кожен день недопоставки води з розрахунку середньомісячної вартості за використаний об’єм технічної води за попередні два місяці згідно виставлених рахунків”.

Позивач не погоджується з внесенням до договору вказаного пункту виходячи з наступного.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2. розділу ІV договору передбачено, що Водоканал зобов’язаний забезпечувати Споживача неочищеною (технічною) водою в об’ємах, встановлених в пункті 2.1 цього договору.

Одночасно пунктом 2.1 договору встановлено, що Водоканал встановлює Споживачу ліміт постачання неочищеної (технічної) води в наступних обсягах: 19926 м.куб/добу, 59778,5 м.куб/місяць, 717341,6 м.куб/рік, що підтверджується розрахунком, виконаним на підставі паспорту водного господарства, поточних індивідуальних балансових норм водоспоживання та водовідведення об’єктів, дозволу на спец водокористування, які є невід’ємною частиною договору.

Отже, договором визначено добові, місячні та річні обсяги неочищеної (технічної) води, які мають бути поставлені Водоканалом на користь Споживача.

Таким чином, як вважає позивач, розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вищевказаного зобов’язання має визначатися з урахуванням встановлених пунктом 2.1 договору лімітів постачання технічної води, але відповідач пропонує здійснювати нарахування суми пені, виходячи з середньомісячної вартості використаного останнім об’єму води за попередні два місяці згідно виставлених рахунків, що суперечить умовам договору, які визначені відповідачем як врегульовані.

Крім того, позивач вказує, що чинне законодавство не передбачає такого порядку нарахування пені постачальнику неочищеної води, який запропонований відповідачем.

Суд дійшов висновку не включати пункт 5.7 до договору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (пункт 6 статті 231 Господарського кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статтей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі викладеного, пеня нараховується за прострочення саме грошового зобов'язання, а не за недопоставку води.

З огляду на вищевикладене суд задовольняє позов частково.

Відповідно пункту 1 частини 1 статті 129 господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Судовий збір покладається на обидві сторони в рівних частинах.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Викласти пункти договору №206520 на послуги постачання неочищеної (технічної) води від 01.01.2019 в наступній редакції:

- пункт 3.6 договору: "Водоканал оформлює податкову накладну та/або розрахунок коригування до неї, згідно вимог статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), з кодом товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України мають право зазначити код товару згідно з УКТЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця до останнього дня (включно) календарного місяця в якому вони були складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені".

- пункт 5.2 договору: “У разі несвоєчасної оплати коштів Споживач сплачує Водоканалу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення».

- пункт 5.7 відсутній в тексті договору.

- пункт 9.2 відсутній в тексті договору.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Крюківський Вагонобудівний Завод" (39621, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Івана Приходька, будинок, 139, код ЄДРПОУ 05763814) на користь Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради (39623, Полтавська область, м. Кременчук, провулок Героїв Бреста, буд. 35-А, код ЄДРПОУ 03361655) 960,50 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19.04.2019.

Суддя Д.М. Сірош