Рішення № 81368480, 16.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2019Справа № 910/16897/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря засідання Яценко Я. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (вул.Заводська, буд. 2, м.Кам'янське, Дніпропетровська область, 51925, код ЄДРПОУ 00130820)

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 2007772)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Енергоринок» (01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд.27, код ЄДРПОУ 21515381)

про зобов'язання виконати дії

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду міста Києва із вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання споживання газу АТ "Дніпровська ТЕЦ" по договору № МР001-2008-ПР від 19.01.2012 для виробництва електричної енергії, визнання права на реструктуризацію заборгованості на суму 25 449 666,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що основним видом діяльності позивача є комбіноване виробництво електричної та теплової енергії в межах одного технологічного процесу в результаті спалення палива, сировиною для виробництва теплової енергії є природний газ. Отже, наявні підстави для визнання споживання газу за договором №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року про закупівлю природного газу, права на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, використаний для виробництва електричної енергії, що виникла у АТ "Дніпровська ТЕЦ" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до Закону № 1730 від 03.11.2016 в сумі 25 449 666,80 грн.

17.12.2018 через відділ діловодства суду позивач разом з позовною заявою подав клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції та клопотання про об'єднання справ в одне провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального провадження, задоволено клопотання Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" про участь у судовому засіданні з розгляду справи №910/16897/18 в режимі відео конференції, підготовче засідання призначено на 04.02.2019 та залучено Державне підприємство "Енергоринок" до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

22.01.2019 через відділ діловодства суду позивач повторно подав клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

25.01.2019 через відділ діловодства суду третя особа подала письмові пояснення по справі в яких вказала, що зі змісту позовної заяви не вбачається на які права чи обов'язки ДП «Енергоринок» може вплинути рішення суду в даній справі

29.01.2019 через відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про продовження строку для подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 відкладено підготовче засідання на 21.02.2019.

06.02.2019 через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що предметом договору є природний газ, який використовується виключно для власних потреб. Норми Закону №1730 розповсюджуються та регулюють відносини щодо заборгованості саме теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств, тобто за спожиті енергоносії, які використано для потреб забезпечення водопостачання і водовідведення, отже ПАТ НАК «Нафтогаз України» правомірно відмовив позивачеві в укладанні договору реструктуризації, оскільки заборгованість за природний газ, використаний для власних потреб, не є заборгованістю, врегулювання якої передбачено Законом №1730.

12.02.2019 через відділ діловодства суду позивач подав відповідь на відзив у якій вказав, що позивач використовував поставлений газ для виробництва електричної та теплової енергії, оскільки, основним видом діяльності позивача є комбіноване виробництво електричної та теплової енергії.

21.02.2019 через відділ діловодства суду відповідач подав заперечення в яких вказав що позовна заява не містить жодного посилання, яке чітко обґрунтовувало в чому полягає порушення законних прав та інтересів позивача зі сторони відповідача щодо позовної вимоги про визнання споживання газу для виробництва електроенергії, позовна вимога про визнання споживання газу для виробництва електричної енергії по факту є вимогою про встановлення факту, що не передбачено нормами ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів за клопотанням позивача та оголошено перерву в підготовчому засіданні по справі до 19.03.2019.

Ухвалою від 19.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 16.04.2019.

Представник третьої особи в засідання суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник позивача в судовому засіданні 16.04.2019 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечив.

В судовому засіданні 16.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст.240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» правонаступником якого є Відповідач (далі - Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» правонаступником якого є Позивач (далі - Покупець) укладено Договір про закупівлю природного газу №МР001-2008-ПР, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити Покупцю імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений на митну територію України ПАТ «Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п.1.2. договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору, Продавець передає Покупцеві в період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року природний газ в обсязі до 17525 тис.куб.м, у тому числі по місяцях .

Відповідно до пункту 4.1 Договору передбачено, що оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться Покупцем виключно грошовими коштами в наступному порядку: оплата в розмірі 30 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше за п'ять банківських днів до початку місяця поставки газу, оплата в розмірі 35 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до п'ятого числа та до 15 числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до чотирнадцятого числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п`ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав , визначених пунктом 3 частини другої статті 39 ЗУ «Про здійснення державних закупівель») з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі до одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2012, і діє у частині поставки газу до 31.12.2012 включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про закупівлю природного газу №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року, Відповідач передав природний газ, а Позивачем у січні 2012 отримано 3 641,002 тис.куб.м. для власних потреб; у лютому 2012 отримано 4 313,877 тис.куб.м.; у березні 2012 отримано 2 697,672 тис. куб.м.; у квітні 2012 отримано 521,893 тис.куб.м., що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2012 р., 29.02.2012 р., 31.03.2012 р., 30.04.2012 р.

Представниками сторін не заперечується, що внаслідок неналежного виконання Акціонерним товариством «Дніпровська теплоелектроцентраль» зобов'язань за Договором закупівлю природного газу №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 виникла заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у розмірі 25 449 666,80 грн, яка не погашена станом на 31.12.2016 року, що також підтверджується Актом звіряння розрахунків.

Рішеннями виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №360 від 13.06.2007 функції з реалізації виробленої АТ «Дніпровська ТЕЦ» теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання правобережної частини міста, а також повної бази даних споживачів 1,2,3,4 груп станом на 30.09.2011 вирішено передати для КП КМР «Тепломережі».

Рішеннями Кам'янської міської ради №1213-27/VII від 03.10.2018 року, №1249-29/ VII від 02.11.2018 року погоджено укладення договору поруки між Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Тепломережі» та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до договору реструктуризації заборгованості між Акціонерним товариством «Дніпровська теплоелектроцентраль»та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 року по справі №904/10198/15 порушено провадження про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2018 року провадження у справі № 904/10198/15 про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпровська Теплоелектроцентраль" закрито.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про закупівлю природного газу №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першої статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено принцип прямої дії нормативно-правових актів, що полягає в тому, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто врегульовують суспільні відносини, що виникли після набрання ними чинності, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовуються відповідальність особи.

30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.

Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).

Для підприємств, що не належать до комунального сектору економіки, фінансові та/або інші гарантії на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету) надає державний орган, підприємство, установа, організація, до сфери управління якого (якої) належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або будь-який вид забезпечення, передбачений законодавством України, на виконання договору реструктуризації надається суб'єктом господарювання, заборгованість якого підлягає реструктуризації, на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).

Повне або часткове нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону, у розмірі, що дорівнює сумі тримісячних платежів за цим договором, є підставою для:

розірвання договору про реструктуризацію заборгованості постачальником природного газу в односторонньому порядку;

дострокового стягнення всієї реструктуризованої та непогашеної заборгованості згідно з договором про реструктуризацію заборгованості;

нарахування на непогашену суму реструктуризованої заборгованості неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань.

Реструктуризація кредиторської заборгованості теплопостачальних або теплогенеруючих організацій державної та комунальної форм власності здійснюється за погодженням з державним органом, до сфери управління якого належить така організація, або відповідним органом місцевого самоврядування.

Типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кожна із сторін зобов'язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

За зверненнями побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов'язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 1 липня 2016 року за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами.

На виконання вимог статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Пунктом 14 Порядку передбачено перелік даних, що зазначаються в Реєстрі щодо підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а, зокрема, дані про обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Так, на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України №308 від 23.11.2017 року Акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» включено до реєстру теплопостачальник та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання.

Згідно з додатком до зазначеного наказу Перелік суб'єктів господарювання, які включаються до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, Позивач включений з обсягом кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню у розмірі 442990846 грн. 64 коп. та обсягом нарахувань із сплати штрафних санкцій, тощо на суму 128249299 грн. 85 коп.

Повідомленням про включення станом на 23.11.2017 підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України №308 від 23.11.2017 року підтверджується участь Позивача у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємства централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Як вбачається з матеріалів справи, Листом №1713/01 від 13.11.2018 року Позивач просив Відповідача розглянути можливість реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ.

У відповідь на який Відповідач листом №26-7448/1.8-18 від 21.11.2018 року повідомив, що предметом договору №127/15-ПР від 25.12.2014 року визначено, що природний газ споживається виключно для власних потреб, а тому заборгованість не підпадає під дію Закону.

Як зазначалося вище, відповідно до п.1.1 договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Статтею 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Судом встановлено, що відповідно до виданих ліцензій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №807 від 08.07.2010 р. та №722 від 17.06.2010 р. Публічному акціонерному товариству «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль»), видами господарської діяльності останнього є виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії; виробництво електричної енергії.

Зі звітів про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної енергії та теплової енергії (форма №1-НКРЕ), які надавались до НКРЕКУ на виконання постанови НКРЕ №1257 від 04.10.2012, вбачається, що поставлений природний газ використовувався Позивачем для виробництва теплової та електричної енергії.

Крім того, 28.02.2001 року між Державним підприємством «Енергоринок» та Державним підприємством «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» був укладений Договір №355/01, за яким Позивач зобов'язався продавати, а Державне підприємство «Енергоринок» зобов'язалось купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ та здійснювати її оплату відповідей до умов цього Договору.

На виконання умов договору зі сторони Позивача за період з 01.01.2012 по 31.12.2015 було вироблено та передано ДП «Енргоринок» 12 160,860 тис.кВт.г, на загальну суму 27 331 289,63 грн.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги п.1.1 Договору про закупівлю природного газу №МР 001-2008-ПР від 19.01.2012 року, суд дійшов до висновку , що у даному випадку йдеться про використання газу, поставленого для власних потреб для забезпечення основного виду діяльності Позивача - виробництва теплової та електричної енергії. Наявність спеціального визначення мети використання газу в інших договорах між сторонами з посиланням на використання газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями направлена на визначення іншої ціни газу з урахуванням спеціальної категорії споживачів, а не на визначенні конкретного виду діяльності, задля якої споживається газ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2019 року по справі №922/1001/18, від 23.05.2018 року по справі №908/2114/16.

Таким чином, з урахуванням видів основної діяльності Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» відповідно до виданих ліцензій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №807 від 08.07.2010 р. та №722 від 17.06.2010 р., а також відповідно до статуту Позивача та інформації, яка міститься в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, на Акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

За таких підстав, твердження відповідача є безпідставні та спростовуються матеріалами справи, а позовні вимоги в частині визнання права Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, використаний для виробництва електричної енергії, що виникла у АТ "Дніпровська ТЕЦ" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" станом на 01.07.2016 р. та не погашена до 31.12.2016 р. по договору №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року в сумі 25 449 666,80 грн. є обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до Суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Таким чином, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №904/9570/17.

Щодо заявлених позовних вимог в частині визнання споживання газу Акціонерним товариством «Дніпровська теплоелектроцентраль» по договору №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року для виробництва електричної енергії, суд зазначає, що вказані вимоги є встановленням факту, такий спосіб захисту права чинним законодавством не передбачено, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Таким чином, саме на акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Виходячи з принципу диспозитивності, судовий розгляд спору здійснюється у межах, визначених позивачем при зверненні з позовом до відповідача.

У даному випадку позовними вимогами є визнання споживання газу АТ АТ "Дніпровська ТЕЦ" по договору № МР001-2008-ПР від 19.01.2012 для виробництва електричної енергії.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, визнання послуг з перевезення виконаними в повному обсязі та такими, що прийняті відповідачем, оскільки такі дії підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Отже, визнання споживання газу АТ АТ "Дніпровська ТЕЦ" для виробництва електричної енергії суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати право Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» (вул.Заводська, буд. 2, м.Кам'янське, Дніпропетровська область, 51925, код ЄДРПОУ 00130820) на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, використаний для виробництва електричної енергії, що виникла у АТ "Дніпровська ТЕЦ" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" станом на 01.07.2016 р. та не погашена до 31.12.2016 р. по договору №МР001-2008-ПР від 19.01.2012 року в сумі 25 449 666,80 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 2007772) на користь Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» (вул.Заводська, буд. 2, м.Кам'янське, Дніпропетровська область, 51925, код ЄДРПОУ 00130820) судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 24.04.2019

Суддя Н.І. Ягічева