Рішення № 81368404, 19.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2019Справа № 910/1236/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

про стягнення 32 965, 41 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шарков Андрій Анатолійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 32 965, 41 грн., з яких: 26 380, 00 грн. - основний борг, 4 531, 60 грн. - пеня, 786, 73 грн. - 3 % річних та 1 267, 08 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 37-НП-17 на надання послуг від 25.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича - залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Шаркову Андрію Анатолійовичу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

18.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

14.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що ним перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 215 800, 00 грн., проте позивач самостійно здійснив розподіл сплачених грошових коштів в рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача та в результаті визначив суму заборгованості за договором у розмірі 26 380, 00 грн., при цьому дані кошти були спрямовані позивачем на погашення нічим не підтверджених інших боргових зобов'язань відповідача за черговістю їх виникнення. Тож, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів наявності у відповідача заборгованості за декількома договорами та доказів укладення будь-яких інших договорів між сторонами.

27.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою та не є простроченням кредитора, оскільки наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги. Крім того, позивачем додано до відповіді на відзив ряд господарських договорів, а саме: № 29-НП-17 від 16.07.2017, № 37-НП-17 від 25.09.2017, № 38-НП-17 від 09.10.2017 та № 38-2-НП-17 від 25.10.2017 на підтвердження наявності заборгованості у відповідача на суму 536 460, 00 грн. Позивач також зазначає, що оскільки відповідач у призначенні платежу в платіжних дорученнях № 817 від 03.08.2018 та № 1726 від 13.08.2018 не зазначив призначення платежу, позивач самостійно здійснив розподіл сплачених грошових коштів, між наявними заборгованостями за датою їх виникнення.

28.03.2019 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання до відзиву на позовну заяву, в якому зазначає про сплив позовної давності щодо стягнення пені за період з 27.12.2017 по 03.02.2018, а також зазначає, що позивачем здійснено нарахування пені за період більше 6 місяців.

01.04.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав клопотання до відзиву на позовну заяву, в якому повторно наголошує, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, 10.04.2019 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав письмові заперечення, в яких відповідач, зокрема зазначає, що за відсутності належним чином оформлених рахунків-фактур, обов'язок з оплати наданих послуг за договором не настав.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем (далі - виконавець) укладено договір № 37-НП-17 на надання послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов'язується за завданням та виробничими програмами замовника надавати, а замовник оплачувати послуги, вид, кількість, терміни виконання та ціна яких, вказуються в специфікації надання послуг (додаток, який є невід'ємною частиною договору), на умовах, що викладені у цьому договорі.

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах:

- 30 % вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів х дня отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури;

- 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури. Без зазначених документів оплата наданих послуг не проводиться.

Згідно п. 4.9. договору, приймання-передача послуг (товару) оформлюється актом приймання-передачі послуг та підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Договір діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому разі до виконання сторонами зобов'язань за договором у повному обсязі (п. 9.1. договору).

Специфікацією № 1, що є додатком № 1 до договору № 37-НП-17 на надання послуг від 25.09.2017, сторони погодили найменування послуг: Пошиття: допоміжне екіпірування 35820000-8 (Мішок спальний), строк надання послуг - до 30.11.2017, загальна вартість послуг: 112 000, 00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним були надані послуги на загальну суму 70 000, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, на підтвердження чого позивачем надано акти здачі-прийняття (надання послуг) № 49 від 21.12.2017 на суму 46 620, 00 грн., № 3 від 09.03.2018 на суму 13 020, 00 грн. та № 4 від 24.05.2018 на суму 10 360, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за надані послуги відповідач розрахувався частково у розмірі 33 600, 00 грн., а саме згідно банківської виписки 09.10.2017 сплачено 31 200, 00 грн. та 31.10.2017 - 2 400, 00 грн., внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" утворилась заборгованість у розмірі 36 400, 00 грн., що складається із заборгованості за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 49 від 21.12.2017 - 13 020, 00 грн., за актом № 3 від 09.03.2018 - 13 020, 00 грн. та за актом № 4 від 24.05.2018 - 10 360, 00 грн.

Позивач зазначає, що у зв'язку з наявною простроченою заборгованістю відповідача по договору № 37-НП-17 на надання послуг від 25.09.2017 та по іншим договорам укладеним між сторонами, відповідачем в серпні 2018 перераховано позивачу 215 800, 00 грн.. в тому числі: 03.08.2018 - 103 800, 00 грн. та 13.08.2018 - 112 000, 00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, позивач здійснив самостійно розподіл сплачених грошових коштів, в рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача. Погашення наявних боргових зобов'язань проводилося по черговості їх виникнення, тож за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 49 від 21.12.2017 заборгованість погашена у повному обсязі 13.08.2018, в результаті чого станом на 23.01.2019 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 26 380, 00 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 37-НП-17 від 25.09.2017 щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" утворилась заборгованість у розмірі 26 380, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 531, 60 грн. - пені за період з 27.12.2017 по 23.01.2019, 786, 73 грн. - 3 % річних з 27.12.2017 по 23.01.2019 та 1 267, 08 грн. - інфляційні втрати з 27.12.2017 по 23.01.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 37-НП-17 від 25.09.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як зазначено судом вище, позивачем на виконання умов договору були надані послуги на загальну суму 70 000, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, на підтвердження чого позивачем долучено до позовної заяви акти здачі-прийняття (надання послуг) № 49 від 21.12.2017 на суму 46 620, 00 грн., № 3 від 09.03.2018 на суму 13 020, 00 грн. та № 4 від 24.05.2018 на суму 10 360, 00 грн.

Проте, за надані послуги відповідач розрахувався частково, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" утворилась заборгованість у розмірі 26 380, 00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що за відсутності належним чином оформлених рахунків-фактур, обов'язок з оплати наданих послуг за договором не настав. Крім того, відповідач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" було перераховано позивачу кошти розмірі 215 800, 00 грн. згідно платіжних доручень № 817 від 03.08.2018 та № 1726 від 13.08.2018, проте позивач самостійно здійснив розподіл сплачених грошових коштів в рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача та в результаті визначив суму заборгованості за договором у розмірі 26 380, 00 грн., при цьому дані кошти були спрямовані позивачем на погашення нічим не підтверджених інших боргових зобов'язань відповідача за черговістю їх виникнення. Тож, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів наявності у відповідача заборгованості за декількома договорами та доказів укладення будь-яких інших договорів між сторонами.

Проте, суд не погоджується з таким твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах:

- 30 % вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів х дня отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури;

- 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури. Без зазначених документів оплата наданих послуг не проводиться.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем було укладено ряд інших договорів на надання послуг, а саме № 29-НП-17 від 16.06.2017, № 37-НП-17 від 25.09.2017 (що є підставою позову у даній справі), № 38-НП-17 від 09.10.2017 та № 38-2-НП-17 від 25.10.2017, загальна заборгованість за якими, як зазначає позивач складає 536 460, 00 грн., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за зазначеними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було перераховано позивачу кошти розмірі 215 800, 00 грн. згідно платіжних доручень № 817 від 03.08.2018 та № 1726 від 13.08.2018, проте суд зазначає, що у призначенні платежу відповідачем не вказано за яким саме договором здійснюється сплата коштів.

Тож, враховуючи що відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, суд зазначає, що позивачем правомірно здійснено самостійно розподіл сплачених грошових коштів, в рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача, по черговості їх виникнення, внаслідок чого за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 49 від 21.12.2017 заборгованість погашена у повному обсязі 13.08.2018.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 26 380, 00 грн., що виникла з актів здачі-прийняття (надання послуг) № 3 від 09.03.2018 на суму 13 020, 00 грн. та № 4 від 24.05.2018 на суму 10 360, 00 грн., проте, суд зазначає, що акт здачі-прийняття (надання послуг) № 4 від 24.05.2018 на суму 10 360, 00 грн. не підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС".

Відповідно до п. 5.3. договору, виконавець зобов'язаний, зокрема складати та передавати замовнику акти приймання-передачі послуг (товару).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази направлення (надсилання/вручення) відповідачу акту здачі-прийняття (надання послуг) № 4 від 24.05.2018 на суму 10 360, 00 грн. для підписання, тож у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним актом.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно абз. 2 п. 2.2. договору, 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 2.2. договору, відповідач зобов'язаний був протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг сплати вартість наданих послуг, тобто починаючи з 15.03.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 3 від 09.03.2018 на суму 13 020, 00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 37-НП-17 на надання послуг від 25.09.2017 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 13 020, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 531, 60 грн. - пені за період з 27.12.2017 по 23.01.2019, 786, 73 грн. - 3 % річних 27.12.2017 по 23.01.2019 та 1 267, 08 грн. - інфляційні втрати 27.12.2017 по 23.01.2019.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 4 531, 60 грн. за період з 27.12.2017 по 23.01.2019, в той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" заявлено вимогу про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з спірною вимогою про стягнення пені лише 04.02.2019 та ним не доведено наявності підстав для висновку про переривання та/або зупинення перебігу строку поновної давності щодо вказаної вимоги, в той час як відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то у стягненні нарахованої позивачем до 04.02.2018 за договорами пені необхідно відмовити.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування пені, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 1 135, 06 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців з 15.03.2018 по 15.09.2018 (оскільки, як встановлено судом вище, прострочення виконання грошового зобов'язання за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 3 від 09.03.2018 на суму 13 020, 00 грн. почалося з 15.03.2018) нарахована на суму боргу 13 020, 00 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

В іншій частині вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення із даною вимогою до суду, а також судом було встановлено, що позивачем проведено нарахування пені за період більше 6 місяців.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 786, 73 грн. - 3 % річних 27.12.2017 по 23.01.2019 та 1 267, 08 грн. - інфляційних втрат 27.12.2017 по 23.01.2019, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 337, 09 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.03.2018 по 23.01.2019 нарахована на суму боргу 13 020, 00 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 1 075, 71 грн. за період з 15.03.2018 по 23.01.2019 нарахована на суму боргу 13 020, 00 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1, ідентифікаційний код - 39830791) на користь Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) 13 020 (тринадцять тисяч двадцять) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 06 коп. - пені, 1 075 (одну тисячі сімдесят п'ять) грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 337 (триста тридцять сім) грн. 09 коп. - 3 % річних та 907 (дев'ятсот сім) грн. 18 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С. О. Щербаков