Ухвала суду № 81364171, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у забезпеченні адміністративного позову

23 квітня 2019 року м. Київ № 640/3737/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін заяву ОСОБА_1 про забезпечення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, Верховна Рада України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовною заявою до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича (далі по тексту - відповідач 1), Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 2), треті особи: Кабінет Міністрів України (далі по тексту - третя особа 1, КМУ), Міністерство внутрішніх справ України (далі по тексту - третя особа 2), Верховна Рада України (далі по тексту - третя особа - 3), в якому просила:

- визнати протиправними дії Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3, а саме порушення ст. 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII;

- визнати протиправною бездіяльність Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо не здійснення контролю за діяльністю члена Кабінету Міністрів України, а саме не здійснення контролю за Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_3 в частині дотримання ним приписів Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII;

- визнати протиправною бездіяльність Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо не подання до Верховної Ради України подання про звільнення Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3, у зв'язку із порушенням ним приписів Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII;

- зобов'язати Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо не подання до Верховної Ради України подання про звільнення Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3, у зв'язку із порушенням ним приписів Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (за текстом позовної заяви).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.04.2019 до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом заборони Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії спрямовані на реалізацію компетенції (повноважень), передбачених положеннями ст. 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №878 від 28.12.2015.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Необхідність забезпечення позову заявником обґрунтовується наступним.

Так, очевидність ознак протиправності дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень на переконання заявника обумовлюється тим, що Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_3 не відповідає вимогам до міністрів, які передбачені в частині 1 та 2 статті 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII, зокрема, як стверджує позивач, відповідач 2 не володіє українською мовою, а також він суміщав посаду в уряді із бізнесом своєї Італійської фірми AvІtalia S.R.L. На переконання позивача, Прем'єр-міністр України Гройсман В.Б. володів інформацією про невідповідність Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3 вимогам Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII, однак не вніс відповідне подання до Верховної Ради України про його звільнення із займаної посади.

Також ОСОБА_1 у своєму клопотанні про забезпечення позову наголошує на тому, що незнання державної мови Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_3 унеможливлює ефективне прийняття рішень під час вивчення, обговорення, голосування за проекти рішень Кабінету Міністрів України та створює передумови для неякісного виконання таких рішень.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Слід зауважити, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Так, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для такого забезпечення позову.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь - яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 Європейський суд з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Таким чином, перевіривши зазначені в заяві позивача про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які уже містяться у матеріалах справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість заяви та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вимоги щодо забезпечення позову є передчасними та без розгляду справи по суті з встановленням усіх фактичних обставин справи та дослідженням доказів, що мають значення для вирішення даної справи, неможливо в даному випадку забезпечити позов.

Необхідно наголосити на тому, що за жодних умов заходи забезпечення позову не можуть бути використані як санкція для відповідача або як спосіб примусити відповідача діяти певним чином під загрозою заподіяння збитків шляхом вжиття заходів забезпечення позову, а також не можуть бути наслідком зловживання позивачем своїми правами на шкоду відповідачеві з санкціонованого дозволу суду.

Застосовуючи той чи інший вид забезпечення позову, суд не завжди може знати про реальний стан речей та наслідки вжиття заходу для відповідача, проте суд діє на підставі доказів та фактів, наданих позивачем.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підстави для забезпечення позову в даному випадку відсутні.

Керуючись статтями 150 - 154, 241, 243, 256, 293 - 297 КАС України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №640/3737/19 відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко