Рішення № 81364112, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 826/16876/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, а саме щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу безпідставно сплачені ним кошти у розмірі 25934,02 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду згідно з ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач при оформленні 26.07.2018 з Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олерон Стандарт» нотаріального договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % від вартості нерухомого майна, що становив 25934,02 грн. При цьому позивач вважає, що згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» він звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладення договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.

Уповноважений представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, вважаючи, що правовий механізм перевірки інформації щодо придбання особами нерухомості вперше у відповідача відсутній, тому ним не вчинено жодних протиправних дій. Крім того, зазначає про те, що отримувачем коштів виступали органи казначейства, тому безпідставним є зобов'язання саме Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повернути сплачені позивачем кошти.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

26.07.2018 між ОСОБА_1, з одного боку, як Покупцем, та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Олерон Стандарт», з іншого боку, як Продавцем, було укладеного договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С., про що внесено запис до реєстру за № 2997 (надалі - Договір) (а.с. 9, 10).

Згідно з п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати майно - квартиру АДРЕСА_1, у приватну власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти майно, і сплатити за нього обумовлену суму.

Відповідно до п. 2.1 Договору продаж нерухомого майна було вчинено за 2 593 402,07 грн, які були перераховані у встановленому сторонам порядку, Продавцю.

Пункт 4.10 Договору передбачив, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування був внесений Покупцем.

Відомості про право власності, що виникло у ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору, були включені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг від 26.07.2018 № 132213165 (а.с. 11).

Підтвердженням факту сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що склав 25934,02 грн., є квитанція № 0.0.1094479912.1 від 26.07.2018 (а.с . 8).

За результатами звернення позивача, 24.09.2018 відповідач листом за № 81986/05 повідомив позивача, що в державі відсутнє єдине офіційне джерело інформації, яке б підтверджувало, що особа вперше придбала нерухомість, та рекомендував звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 12).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи по суті спірні правовідносини, суд керується тим, що порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування регулюється Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР та постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій».

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Аналогічна вимога щодо суб'єктів сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, які придбавають нерухоме майно, міститься і в абз. 1 п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою КМУ від 03.11.1998 № 1740 (надалі - Порядок).

Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Відповідно до п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15 - 1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

З аналізу наведених норм вбачається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пунктів 2-4 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, інформація з Державного реєстру прав надається за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру у паперовій або електронній формі, що має однакову юридичну силу та містить обов'язкове посилання на Державний реєстр прав. Інформація з Державного реєстру прав в електронній формі надається через веб-портал Мін'юсту, у тому числі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу зазначеного Реєстру. Інформація з Державного реєстру прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження щодо одного об'єкта нерухомого майна, наявні в ньому, а також відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень щодо такого об'єкта нерухомого майна. За бажанням особи інформація з Державного реєстру прав може також містити відомості про виникнення, перехід і припинення права власності та інших речових прав, обтяження таких прав, а також про внесені зміни до відповідного запису Державного реєстру прав та реєстрів у хронологічному порядку.

Так, на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 вперше придбав нерухоме майно, ним було надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.10.2018, з якого вбачається, що приватним нотаріусом Литвин А.С. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відомості щодо наявності на праві власності позивача іншого нерухомого майна відсутні (а.с. 13, 14).

У Прикінцевих положеннях Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 №1952-IV Кабінет Міністрів України зобов'язувався забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень.

Відповідно до статті 12 вказаного закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Оскільки саме державні органи зобов'язані були внести у відповідні реєстри всю інформацію, що стосувалась, у тому числі прав власності на нерухоме майно, всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що позивач довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що ним майно було придбане вперше, а тому він не зобов'язаний сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідач у свою чергу не надав суду жодних доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.

Також суд зауважує, що доводи відповідача про те, що він не наділений повноваженнями щодо визначення прав власності громадян на нерухоме майно, що придбавають майно вперше, є необґрунтованими, оскільки відповідач не позбавлений можливості подати у встановленому законом порядку запит на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується абз. 6 п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Зважаючи на викладене, беручи до уваги те, що позивачем підтверджено придбання квартири на підставі договору від 26.07.2018 вперше, суд погоджується з його доводами про те, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» він звільнений від сплати збору, тому обґрунтованими є доводи позивача щодо права на повернення сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна.

Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба відповідно до покладених на неї завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787 (надалі - Порядок № 787).

Відповідно до Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів (п. 3).

Пунктом 5 Порядку № 787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету" контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна", покладений на Пенсійний фонд України.

Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Враховуючи викладене, суд встановив, що до повноважень саме органів Пенсійного фонду України належить контроль щодо справляння надходжень бюджету по даному збору і на підставі заяви платника останні мають сформувати та подати відповідне подання до органів державної казначейської служби, щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, враховуючи заперечення відповідача щодо неможливості безпосереднього стягнення з нього сплачених коштів, та надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи протиправність відмови відповідача та з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивача, про які він просить, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог та відновити порушене право позивача, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 25 934 грн. 02 коп, сплаченого на підставі квитанції № 0.0.1094479912.1 від 26.07.2018.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що ним не вчинено жодних протиправних дій через відсутність в державі відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа №819/1498/17), 31.01.2018 (справа №819/1667/17) та 04.04.2019 (справа №819/1553/17).

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог та, враховуючи ту обставину, що суд визнав за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись, ст. ст. 2, 9, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місця проживання: АДРЕСА_2, і.п.н. НОМЕР_1) до Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (зареєстроване місця проживання: АДРЕСА_2, і.п.н. НОМЕР_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 25 934 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 02 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місця проживання: АДРЕСА_2, і.п.н. НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з підпунктами 15.1., 15.5. пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги у паперовій формі до Шостого апеляційного адміністративного суду або через Окружний адміністративний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи відбувався у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя А.С. Мазур