Рішення № 81364086, 22.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22 квітня 2019 року № 826/14066/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною завою до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про:

- визнання відмови щодо видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, - неправомірною;

- зобов'язання на підставі наявних у них документів, поданих позивачем, надати статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що має статус особи, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії та визнана інвалідом другої групи довічно, внаслідок захворювання пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №51 від 20.01.1997 має право на отримання статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 із числа осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, натомість відповідач протиправно та безпідставно відмовив їй у видачі відповідного посвідчення.

Посилання відповідача на Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ позивач вважає безпідставними, адже їй до 01.01.2015 довічно встановлено статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 із числа осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, а виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє її такого статусу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Отже, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії.

ОСОБА_1 подала до Управління праці та соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області документи для отримання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Вказані документи прийнято Управлінням праці та соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області та направлено подання до Київської обласної державної адміністрації для видачі відповідного посвідчення.

Однак, листом Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації від 11.08.2017 № 01-42/2088 її повідомлено, що з 01.01.2015 (з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»), виключено абзац 5 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Також зазначено, що вона не проживає на території забрудненої зони та не належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Позивач не погодилась із вказаною відмовою та звернулася до суду.

Так, Київським окружним адміністративним судом у справі №362/133/18 встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.09.1994 року.

Позивачу 23.05.2017 року довічно встановлено другу групу інвалідності в зв'язку із захворюванням, пов'язаним із впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0766693 від 23.05.2017.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі №362/133/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано відмову Управління праці та соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області у прийнятті її документів для встановлення статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 та у видачі відповідного посвідчення, - неправомірною. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області прийняти документи ОСОБА_1 та направити подання до Київської обласної державної адміністрації для видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів адміністративної справи №826/14066/18 вбачається, що згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 06.07.2017 №47, за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 12.06.2017 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено основний діагноз: Рак щитовидної залози, ст. ІІ, T2N0M0, кл. гр. ІІІ. Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

З 12.06.2018 позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності в зв'язку із захворюванням, пов'язаним із впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №1042263 від 12.06.2018.

Для встановлення статусу, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації з переліком необхідних документів.

Департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації, розглянувши подання Васильківської районної державної адміністрації Київської області, надав відповідь листом від 02.08.2018 №1901/02-59 повідомив, що у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» з 01.01.2015 позивач не проживає на території забрудненої зони, у зв'язку з чим втратила статус потерпілого внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і тому відсутні правові підстави для видачі їй посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. При цьому зазначено, що закони не мають зворотної дії в часі. Відповідно, до внесення змін у чинне законодавство не видається можливим вирішити питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Позивач вдруге не погоджуючись з відмовою звернулася до суду із даним позовом.

Суд, надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, виходить з того, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (із змінами і доповненнями).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно пункту 1 частини першої статті 14 Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.

Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови:

1) інвалідність;

2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи;

3) причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Щодо першої та третьої умови спору між сторонами немає. Наявність у позивача інвалідності ІІ групи та причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою підтверджується матеріалами справи

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є питання збереження у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи внаслідок зміни закону та виключення з переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю.

Вирішуючи це питання, суд зазначає, що відповідно до статті 65 Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

На виконання зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до пункту 10 якого, видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи. Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.

Встановлено, що відповідач фактично відмовив у видачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, з мотивів відсутності з 01.01.2015 у переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю та скасування статті 23 Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачалося надання відповідних пільг і компенсацій особам, віднесеним до 4 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

За статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Рішенням від 17.07.2018 №6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.

Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку

Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (пункт 4 мотивувальної частини).

Рішенням від 17.07.2018 №6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема і підпункт 4 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» містилося у статті 2 Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким статтю 2 Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абзац 5 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Цим законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.

Встановлено, що позивач набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 22.09.1994, тобто до 01.01.2015. Цей статус є безстроковий.

Виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.

Крім того, Закон УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній після 01.01.2015, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, певних пільг та компенсацій. Зокрема, статті 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).

Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.03.2019 у справі №697/121/17.

Зокрема, у вказаній постанові Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла наступного висновку про застосування підпункту 1 пункту 4 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31.12.2014, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

При цьому, суд враховує наявність протилежної правової позиції. Так, у постанові від 26.06.2018 у справі №375/555/17 Верховний Суд зазначив, що позивач на час встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції, не проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, оскільки такої зони, відповідно до чинного законодавства, не існує. Відповідно, посвідчення потерпілого 4 категорії позивача втратило чинність з 01.01.2015, позивач не є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, а відтак і не має права на встановлення статусу особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Однак, при вирішенні даної справи суд застосовує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.03.2019 по справі №697/121/17, а також зазначені у даній постанові обґрунтування необхідності відходу від правового висновку у справі Верховного Суду №375/555/17.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що посвідчення ОСОБА_1 категорії 4 є чинним та зберігається за нею довічно, а тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 позивач мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи викладене та той факт, що позивачці встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції), суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. При цьому, даному праву позивачу відповідає обов'язок відповідача видати відповідне посвідчення.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації видати посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 (справа №1640/2594/18).

Суд зазначає, що дискреційні функції Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачеві посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення її прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту прав ОСОБА_1 в судовому порядку та задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що позивач звільнена від сплати судового збору, а відповідачем не понесено витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-77, 139, 241-247, 255, 293, 295 КАС України,

вирішив :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, - протиправною.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і видати відповідне посвідчення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Відповідач - Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (місцезнаходження юридичної особи: 01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 03193459).

Суддя О.М. Чудак