Рішення № 81363978, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/230

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 640/4183/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Міністерства освіти та науки України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства освіти та науки України (надалі - відповідач) адреса: 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 10, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом;

- зобов'язати відповідача надати позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту;

- відшкодувати моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю дії відповідача.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Уповноваженого з прав людини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з запитом про доступ до публічної інформації, проте, станом на день звернення до суду, відповіді від відповідача не отримав, чим позивачу заподіяна моральна шкода.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що відповідь на запит позивача було надано своєчасно, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18 січня 2019 року позивач звернувся до Міністерства освіти та науки України з запитом щодо надання права на отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію:

1) документ від 08 жовтня 2010 року. Лист Міністерства освіти і науки України за №10/2-1080 «Щодо права на повне державне забезпечення при продовженні навчання»;

2) документ від 22.02.2013 року. Лист Міністерства освіти і науки України за №1/11-4153 «Щодо надання відповіді Центру правових та політичних досліджень «Дума»;

3) документ від 2014 року за №10, роз'яснення представників Міносвіти «Бюджетна бухгалтерія», «виплата допомоги може здійснюватись без дотримання умови працевлаштування за таких поважних причин…» (Т.1, арк. 16-18).

З наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що вказаний вище запит уповноважена особа Міністерства освіти і науки України отримала 19 січня 2019 року, при цьому, зареєстрований вказаний запит у Міністерстві 25 січня 2019 року за вх. №ЗПІ-Б-100/0 (Т.1, арк. 24, 69).

З матеріалів справи також вбачається, що Міністерством освіти і науки України підготовлено відповідь на запит позивача за вих. №1.1-11 від 31 січня 2019 року (Т.1, арк. 71, 72).

12 лютого 2019 року позивачем на адресу Міністерства освіти і науки України направлено клопотання про стан розгляду запиту, в якому останній просив письмово повідомити про результат розгляду запиту, а також просив надати всю інформацію, викладену у запиті.

Вказане клопотання отримано уповноваженою особою Міністерства освіти і науки України 13 лютого 2019 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (Т.1, арк. 21-23).

Листом від 20 лютого №1.1-13 Міністерство освіти і науки України повідомило позивача про те, що йому була надана відповідь від 31 січня 2019 року №1.1-11 разом із копією листа Міністерства від 22 лютого 2013 року №1/11-4153, а також зазначено, що копії інших документів немає можливості надати, оскільки вони не зберігаються в архіві Міністерства зв'язку із закінченням встановлених строків зберігання (Т.1, арк. 78).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 08 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся на урядову гарячу лінію 1545 з усною заявою про те, що 18 січня 2019 року він надіслав рекомендованим листом запит на публічну інформацію до Міністерства освіти і науки України, запит стосувався листів Міністерства освіти і науки України за №10/2-1080 від 08 жовтня 2010 року, №1/11-4153 від 22 лютого 2013 року та щодо документа Міністерства освіти і науки України за №10 (бюджетна бухгалтерія) від 2014 року. Станом на 08 березня 2019 року відповідь на запит на публічну інформацію заявнику надано не було, у зв'язку з чим відбулося порушення статті 212-3 КУпАП, ЗУ «Про запит на публічну інформацію» (Т.1, арк. 79).

Листом Міністерства освіти і науки України від 15 березня 2019 року за вих. №1.1-21 позивача повідомлено, що йому було надано відповіді від 31 січня 2019 року №1.1-11 та від 20 лютого 2019 року №1.1-13 (Т.1, арк. 80).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач зазначив, що 18 січня 2019 року він направив на адресу Міністерства освіти і науки України запит на отримання публічної інформації, який отримано останнім 19 січня 2019 року.

Проте, відповіді на вказаний запит у строки, встановлені діючим законодавством позивач не отримав, у зв'язку з чим 12 лютого 2019 року він направив на адресу відповідача відповідне клопотання, яке отримано уповноваженою особою відповідача 13 лютого 2019 року.

Однак, станом на день звернення до суду та в подальшому позивачем не отримано відповіді від відповідача на його запит та клопотання.

У зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача позивачу буда завдана моральна шкода, яка полягає у хвилюваннях, втраті сну і апетиту, яке наслідок, з'явились сильні головні болі, головокружіння, що значно вплинуло на здоров'я позивача, як особи з інвалідністю з дитинства ІІ групи.

У додаткових поясненнях до позовної заяви позивач зазначив, що він знаходиться у академічній відпустці і надалі продовжує лікування, а тому, за його доводами, підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана протиправною бездіяльністю відповідача, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства і постійно лікується.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що 25 січня 2019 року експедицією відділу документального забезпечення департаменту управління справами Міністерства освіти і науки України було зареєстровано запит позивача від 18 січня 2019 року.

Листом від 31 січня 2019 року №1.1-11 позивачу відповідачем надана відповідь на вказаний вище запит по суті порушених в ньому питань.

05 лютого 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу Міністерства освіти і науки України клопотання про стан розгляду запита, яке було зареєстроване Міністерством за вх. №Б-1190/0 від 15 лютого 2019 року.

Листом від 20 лютого 2019 року за вих. №1.1-13 Міністерством освіти і науки України ОСОБА_1 у строки, встановлені законодавством, надана відповідь.

Втретє ОСОБА_1 звернувся із запитом від 08 березня 2019 року на урядову гарячу лінію №БА-9135102 з проханням надати відповідь заявнику на його запит на публічну інформацію (вхідний від 11 березня 2019 року №495/0/УКЦ-19). Листом від 15 березня 2019 року за вих. №1.1-21 позивачу було надано відповідь на зазначене звернення. У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а також відсутні підстави для відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність стосовно несвоєчасного надання відповіді на запит на отримання публічної інформації.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (надалі - Закон України від 13.01.2011 №2939-VI).

У відповідності до статті 1 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 2 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до статті 12 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації відповідно до статті 13 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Статтею 20 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 09 квітня 2013 року №424 затверджено Інструкцію з діловодства в Міністерстві освіти і науки України.

Так, відповідно до пункту 30.1.2 Інструкції кореспонденція, що надходить до Міністерства, приймається централізовано експедицією відділу документального забезпечення департаменту управління справами.

У разі надходження кореспонденції у неробочий час та святкові дні прийом здійснюється приймальнею Міністра або черговим працівником.

Робота з незареєстрованими документами не дозволяється.

Пунктом 30.1.4 Інструкції передбачено, що вся кореспонденція, що надійшла від юридичних осіб або фізичних осіб розкривається і реєструється у відділі документального забезпечення.

У відповідності до пункту 30.3.3. Інструкції на документах, які надійшли до Міністерства, проставляється вхідний номер. Він має вигляд реєстраційного штампа, який проставляється на нижньому полі першого аркуша документа праворуч (на листах - відповідях) та штрих-коду на листах, які пройшли комп'ютерну реєстрацію. Основним принципом реєстрації документів є однократність.

Кожний документ реєструється у Міністерстві лише один раз: вхідні (первинні) - у день надходження або на наступний день, створені (за ініціативи Міністерства) - у день підписання або затвердження.

Згідно пункту 35.1 Інструкції вихідна кореспонденція, у тому числі створена за допомогою ПК, обробляється й відправляється централізовано в день її одержання від структурних підрозділів або на наступний робочий день.

Не допускається відправлення або передача кореспонденції без обліку у відповідних журналах вихідної кореспонденції.

Пунктом 35.2 Інструкції передбачено, що опрацювання документів для відправлення поштовим зв'язком здійснюється відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18 січня 2019 року звернувся до Міністерства освіти і науки України з запитом на інформацію, який направлено засобами поштового зв'язку, отримано уповноваженою особою відповідача 19 січня 2019 року та зареєстровано відділом документального забезпечення департаменту управління справами Міністерства освіти і науки України 25 січня 2019 року за вх. №ЗПІ-Б-100/0.

Не отримавши від відповідача відповіді на запит, позивач 12 лютого 2019 року звернувся до відповідача з клопотанням про стан розгляду запиту, яке отримано уповноваженою особою відповідача 13 лютого 2019 року.

В подальшому, позивач 08 березня 2019 року, звернувся на урядову гарячу лінію з приводу ненадання відповідачем відповіді на його запит.

Суд звертає увагу, що клопотання про стан розгляду запита та звернення позивача на урядову гарячу лінію не є запитами на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ на публічну інформацію», а тому, з урахуванням предмета та підстав позову, судом не надається правова оцінка вказаним клопотанню та зверненню.

В той же час, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було підготовлено відповідь за вих. №1.1-11 від 31 січня 2019 року на запит позивача на публічну інформацію від 18 січня 2019 року, який зареєстрований в Міністерстві освіти і науки України 25 січня 2019 року, тобто відповідь на запит підготовлена у строки визначені Законом України «Про доступ на публічну інформацію», а саме протягом 5 робочих днів з моменту отримання запиту, але відомостей щодо її направлення на адресу позивача матеріали справи не містять.

Відповідач аргументуючи свої заперечення проти позовних вимог зазначив, що відповідь від 31 січня 2018 року надана позивачу у строки, визначенні чинним законодавством, проте, такі посилання відповідача є безпідставними і відхиляються судом, оскільки, як вже зазначалось судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення вказаної відповіді на адресу, зазначену позивачем у його запиті для листування (копія реєстру поштових відправлень, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення тощо).

Тобто, судом встановлено факт бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 18 січня 2019 року про надання публічної інформації в передбачений законодавством строк, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем порушено порядок щодо надання відповіді на інформаційний запит позивача, а саме, запитувана інформація була надана не у п'ятиденний строк, який встановлений частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В той же час, стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства освіти і науки України надати позивачу запитувану інформацію, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в межах розгляду цієї адміністративної справи відповідачем разом з відзивом на позовну надано, у тому числі, й копію відповіді від 31 січня 2019 року на запит позивача на отримання публічної інформації, а також докази направлення цих документів на адресу позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно направити відповідь на запит позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд зазначає.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданою йому моральною та матеріальною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, а проходження лікування та перебування у академічній відпустці, не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Виходячи зі змісту предмету та підстав позову, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 18 січня 2019 року про надання публічної інформації в передбачений законодавством строк. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, відшкодування шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 18 січня 2019 року про надання публічної інформації, в передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації» строк.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова