Рішення № 81363812, 04.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2019 року № 640/4031/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпроскасування рішення про застосування адміністративного арешту майна В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 06 березня 2019 року №42113.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що внаслідок оформлення спірного наказу з порушеннями законодавства у контролюючого органу відсутні підстави для проведення фактичної перевірки позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, про що подав відзив на позовну заяву, вважає наказ законним, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню; просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадові особи Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 27 лютого 2019 року на підставі наказу №1760 від 13 лютого 2019 року та Додатку №3 до наказу від 13 лютого 2019 року №1760 прибули до супермаркету Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» за адресою: м. Київ, провулок Карельський, 3 для проведення фактичної перевірки.

Відповідно до наказу №1760 від 13 лютого 2019 року посадовим особам відповідача необхідно було провести протягом лютого 2019 року фактичні перевірки суб'єктів господарювання з питань дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.

Однак позивач, проаналізувавши наказ №1760 від 13 лютого 2019 року та додаток 3 до нього, дійшов висновку, що останні не відповідають вимогам статті 81 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим відмовив у допуску контролюючих осіб відповідача до проведення перевірки.

Оскільки відповідач відмовився складати акт про відмову в допуску до фактичної перевірки, позивач самостійно склав відповідний акт, та в зв'язку з відмовою відповідача підписати вказаний акт позивачем було складено ще один акт за вказаною подією та направлено 27 лютого 2019 року за допомогою поштового зв'язку на адресу відповідача.

Так, позивачем в акті про відмову контролюючого органу в допуску до фактичної перевірки від 27 лютого 2019 року, складеного о 17.10 год., зазначено, що у тексті наказу ГУ ДФС у м. Києві від 13 лютого 2019 року №1760, який підписаний начальником Головного управління ДФС у м. Києві та скріплено печаткою контролюючого органу, відсутні наступні дані: - найменування та реквізити суб'єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться; - дата початку і тривалість перевірки; період діяльності, який буде перевірятися. Додаток №3 до наказу не містить підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та не скріплений печаткою контролюючого органу; - не містить конкретно визначеного календарними датами періоду діяльності, який буде перевірятися (зазначено лише згідно ст. 102 Кодексу без визначення, з якої дати обраховується такий період).

Окрім того, позивач 01 березня 2019 року звернувся до суду з позовною заявою про скасування наказу №1760 від 13 лютого 2019 року.

Втім, 05 березня 2019 року відповідач повторно, на підставі наказу №1760 від 13 лютого 2019 року, прибув для проведення фактичної перевірки супермаркету Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд», розташованого за адресою: м. Київ, провулок Карельський, 3.

Позивач повторно не допустив відповідача до проведення фактичної перевірки супермаркету позивача, розташованого за адресою: м. Київ, провулок Карельський, 3.

Підставою для не допуску - не відповідність наказу №1760 нормам статті 81 Податкового кодексу України та сплив строків для проведення перевірки. Про не допуск відповідачу запропоновано скласти акт, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві і зроблено.

Надалі відповідачем винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 06 березня 2019 року №42113.

За таких обставин позивач, не погоджуючись із винесеним Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві рішенням №42113 від 06 березня 2019 року про застосування адміністративного арешту майна платника податків звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин.

Особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків регламентовані статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною другою статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

При цьому відповідно до частини першої статті 270 Кодексу адміністративного судочинства України на обчислення строків, встановлених статтями 273-277, 280-283 цього Кодексу, не поширюються правила частин другої - десятої статті 120 цього Кодексу.

Строки, встановлені у справах, визначених цією статтею, обчислюються календарними днями і годинами (частина друга статті 270 КАС України).

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду (частина п'ята статті 270 КАС України).

В даному випадку обставиною, яка зумовлювала звернення відповідача до суду, була відмова позивача від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, що підтверджується відповідним актом від 05 березня 2019 року, складеним Головним управлінням ДФС у м. Києві.

В зв'язку з не допуском позивачем до проведення перевірки осіб контролюючого органу начальником Головного управління ДФС у м. Києві 06 березня 2019 року о 12.00 год. прийнято рішення №42113 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

З урахуванням положень пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України обгрунтованість застосування арешту майна мала б бути перевірена судом протягом 96 годин.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, заяву про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту 11 березня 2019 року у справі №640/3880/19 Окружним адміністративним судом міста Києва залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведеного слідує, що обгрунтованість застосованого до позивача рішенням контролюючого органу №42113 адміністративного арешту майна, судом не підтверджена.

При цьому, визначальним при вирішенні питання щодо наявності підстав для арешту коштів є з'ясування наявності законних підстав для проведення фактичної перевірки платника податків.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Тобто саме на етапі допуску до перевірки платник податків може постановити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необгрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Оскільки відповідач вперше прибув для проведення фактичної перевірки супермаркету Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» за адресою: м. Київ, провулок Карельський, 3 27 лютого 2019 року на підставі наказу №1760 від 13 лютого 2019 року та не був допущений позивачем до перевірки, - позивач в подальшому скористався своїм правом та звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу №1760 від 13 лютого 2019 року (справа №640/3771/19).

При цьому, як зазначено вище, при не допуску відповідача до фактичної перевірки спірним було питання щодо неналежного оформлення наказу про проведення фактичної перевірки, а саме відсутність таких даних як: - найменування та реквізитів суб'єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреси об'єкта, перевірка якого проводиться; - дати початку і тривалості перевірки; періоду діяльності, який буде перевірятися. Додаток №3 до наказу не містить підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та не скріплений печаткою контролюючого органу; - не містить конкретно визначеного календарними датами періоду діяльності, який буде перевірятися (зазначено лише згідно ст. 102 Кодексу без визначення, з якої дати обраховується такий період).

Тобто, на думку позивача, відсутність таких даних надає наказу ознак невідповідності положенням Податкового кодексу України щодо його змісту, а відтак, наказ підлягав перевірці судом.

А тому, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про передчасність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 06 березня 2019 року №42113.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що відповідачем не надано належних до допустимих доказів в підтвердження оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 06 березня 2019 року №42113.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (02090, м. Київ, вулиця Бутлерова, 1, код ЄДРПОУ 40720198) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 22 квітня 2019 року.