Рішення № 81362884, 12.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року справа № 580/212/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні в загальному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати:

- податкову вимогу №44466-17 від 26.07.2018 про сплату суми податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 24 400 грн.;

- рішення №32071/23-00-17-02-019 від 31.07.2018 про опис майна у податкову заставу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 28.12.2015 передав до публічного акціонерного товариства “Авант-Банк” платіжне доручення №17 про сплату єдиного податку за 2015 рік у сумі 24 400 грн. В січні 2016 року дізнався, що публічне акціонерне товариство “Авант-Банк” не виконало платіжне доручення №17. 10.08.2018 позивач отримав поштою оскаржуване рішення, оскаржувану вимогу та лист №32247/23-00-17-02-019 від 01.08.2018 із відомостями щодо суми податкового боргу. Позивач вважає оскаржувані рішення та вимогу протиправними з тих підстав, що сума 24 400 грн. була ним сплачена та не може вважатися податковим боргом, оскільки сплата податку згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» вважається завершеною з моменту прийняття банком розрахункового документа до виконання. В обгрунтування своєї позиції послався на п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України та правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі №809/3851/15 та від 03.05.2018 у справі №826/11432/17.

Відповідач проти позову заперечив. 06.03.2019 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 28.12.2015 позивач засобами телекомунікаційного зв’язку передав ПАТ «Авант-Банк» платіжне доручення №17 про сплату єдиного податку за 2015 рік у сумі 24400 грн., однак банк вказаний податок до бюджету не перерахував. Згідно з постановою Правління Національного банку України №109 від 25.02.2016 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №262 від 26.02.2016 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Авант-Банк» з 26.02.2016, а позивача визнано кредитором та суму кредиторських вимог 24400 грн. включено до 7 черги задоволення кредиторських вимог. У зв’язку з неперахуванням єдиного податку у позивача виник податковий борг, який підлягає перерахуванню ним до бюджету незалежно від вини ПАТ «Авант-Банк»

15.03.2019 відповідач надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що декларація платника єдиного податку фізичної особи-підприємця третьої групи, за якою позивач 28.12.2015 сплатив 24400 грн., була подана позивачем 19.01.2016, однак відображена відповідачем в інтегрованій картці платника податку лише 03.07.2018, тому податковий борг виник саме 03.07.2018. Податкове зобов’язання буде вважатись виконаним з дня зарахування сплачених коштів на єдиний казначейський рахунок. Оскільки кошти на єдиний казначейський рахунок не надходили, платіжне доручення №17 від 28.12.2015 на суму 24 400 не може вважатись виконаним.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову з вказаних підстав.

20.03.2019 позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідач не заперечує факту надходження платіжного доручення від 28.12.2015 про сплату єдиного податку у сумі 24 400 грн. до банку та визнає факт невиконання банком вказаного платіжного доручення. Законодавством не передбачено сплату податку безпосередньо до бюджету, а рух коштів податкового платежу на єдиний казначейський рахунок забезпечується сукупністю відносин: платника з фінансовим посередником та фінансового посередника з казначейською службою. Позивач не приймає участі у відносинах із казначейською службою, тому у нього відсутні обов’язки в таких відносинах. Натомість такі обов’язки має банк, який зобов’язаний списати кошти з рахунку позивача.

Ухвалою суду від 12.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 09 год. 00 хв. 12.03.2019.

Усною ухвалою від 21.03.2019, занесеною до протоколу судового засідання, за заявами позивача та представника відповідача закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21.03.2019.

21.03.2019 позивач та представника відповідача подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно частини 9 частини 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що всіма учасниками справи подано заяви про розгляд справи у їх відсутність, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, які містяться у справі, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 04.04.2014 по 09.11.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку №1523013400879 від 10.02.2015 позивач є платником єдиного податку ІІІ групи з 04.04.2014. (а.с. 11).

19.02.2015 позивач уклав з публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» договір банківського рахунку №РКО-Ю/15/26006010015230, згідно якого останнє зобов’язувалось відкрити позивачу поточний рахунок №26006010015230 (а.с. 17-19).

Згідно довідки відділення «Черкаська регіональна дирекція» публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» №19.14/19 від 19.02.2015 позивачу відкрито поточний рахунок №26006010015230 в національній валюті у ПАТ «Авант-Банк». (а.с. 22).

Позивач 19.01.2016 подав до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2015 рік ІІІ групи, якою самостійно визначив податкове зобов’язання з єдиного податку у сумі 29 608 грн. (а.с. 72-73).

28.12.2015 в рахунок сплати єдиного податку позивач засобами телекомунікаційного зв’язку позивач подав до публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» платіжне доручення №17 про перерахування з поточного рахунку №26006010015230 на рахунок №31416699700002 Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області єдиного податку за 2015 рік у сумі 24 400 грн. (а.с. 23).

Також 05.02.2016 позивач сплатив 5208 грн. в рахунок погашення єдиного податку за 2015 рік.

Згідно листа публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» №559 від 05.09.2018 грошові кошти у сумі 24400 грн. не були перераховані до державного бюджету, а позивач визнаний кредитором публічного акціонерного товариства «Авант-Банк», кредиторські вимоги у вказаній сумі включені до 7 черги (а.с. 34).

З інтегрованої картки позивача вбачається, що грошове зобов’язання з єдиного податку за 2015 рік у сумі 29608 грн. за податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2015 рік було відображене 03.07.2018, а сплата 5208 грн. відображена 05.02.2016, у зв’язку з чим у позивача обліковувалась переплата у вказаній сумі до 03.07.2018. Після відображення податкової декларації за 2015 рік з 03.07.2018 за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного податку на суму 24 400 грн.

Таким чином, недоїмка у сумі 24400 грн. утворилась внаслідок невиконання ПАТ «Авант-Банк» перерахування грошових коштів у сумі 24400 грн. до бюджету.

28.07.2018 відповідачем сформовано податкову вимогу №44466-17 про сплату позивачем податкового боргу у сумі 24 400 грн. (а.с. 12) та направлено її позивачу, а 31.07.2018 відповідачем прийнято рішення №32071/23-00-17-02-019 про опис майна у податкову заставу. (а.с. 13).

Вважаючи оскаржувані податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України.

Так, згідно з п.п. 14.1.156 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

П. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України визначає, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Ст. 16 Податкового кодексу України передбачає, що платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів(п.п. 16.1.3); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (п.п. 16.1.4).

Згідно ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1); податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором (п. 36.2).

Згідно п. 37.2 ст. 37 Податкового кодексу України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Згідно ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Ст. 35 Податкового кодексу України передбачає, що сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи; сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Судом встановлено, що позивач надав ПАТ «Авант-Банк» платіжне доручення №17 від 28.12.2015 про сплату єдиного податку у сумі 24400 грн., яке вказаним банком не було виконано через початок процедури ліквідації.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно з 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

За змістом вказаних норм ініціювання переказу є лише частиною руху коштів з метою їх зарахування на рахунок отримувача, а відповідно сплатою – фактичне зарахування грошових коштів на рахунок отримувача.

Оскільки грошові кошти у сумі 24400 грн. до державного бюджету не зараховані, позивач вважається таким, що податковий обов’язок не виконав.

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що сплата єдиного податку відбулась при наданні ПАТ «Авант-Банк» платіжного доручення №17 від 28.12.2015.

Згідно з п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Оскільки станом на 03.07.2018 за позивачем обліковувався податковий борг у сумі 24400 грн., податкова вимога №44466-17 від 26.07.2018 є законною та скасуванню не підлягає.

Згідно з приписами ст. 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу; право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

П. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України передбачає, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Оскільки у позивача існує податковий борг у сумі 24400 грн., підстави для скасування рішення про опис майна у податкову заставу№32071/23-00-17-02-019 від 31.07.2018 відсутні.

Посилання позивача на п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України та постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №809/3851/15 та від 03.05.2018 у справі №826/11432/17 суд вважає необгрунтованими, оскільки як п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, так і правові позиції, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, стосуються притягнення банку до відповідальності за порушення строків зарахування податків до бюджету, а в даному випадку банк перерахування не здійснив.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18001, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 39392109) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя А.В. Руденко