Рішення № 81362521, 17.04.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 квітня 2019 року м. Рівне №460/547/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства оборони України, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі – відповідач-1), Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі – відповідач-2), в якій просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не надання позивачу належної відповіді (повної інформації) на заяву від 10.01.2019, інформаційний запит від 06.02.2019;

зобов'язати Міністерство оборони України, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати належну відповідь на поставлені позивачем питання у заяві та інформаційному запиті з приводу роз'яснень регламенту правовідносин у військовій сфері.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у військових частинах Збройних Сил України, звільнений у запас за станом здоров'я. Зазначив, що у зв’язку з тим, що під час проходження служби в нього з оперативним командуванням "Захід" трапився судовий спір, він 10.01.2019 звернувся до Міністра оборони України з проханням в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Закону України "Про звернення громадян" надати йому інформацію, яка регламентує правовідносини у військовій сфері. Зазначив, що оскільки формулювання законів та нормативно-правових актів не завжди чіткі, тому їх тлумачення залежить від деталізації інформації, в зв'язку з чим необхідно було позбутися таких інтерпретаційних сумнівів.

Повідомив, що опрацювання його заяви було доручено Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України, яке надіслало повідомлення №116/8/1658 від 08.02.2019. Таке повідомлення відповідача-2 здійснено всупереч ч.2 ст.19, ст. 34 Конституції України, ст.3-5, ст.13, ст.14, ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", ст.1, ст.4, ст.15, ст.19 Закону України "Про звернення громадян", та на думку позивача, порушує його права та законні інтереси.

Не отримавши жодної інформації на свою заяву від 10.01.2019 позивач повторно надіслав запит на отримання публічної інформації від 06.02.2019 Міністру оборони України, однак відповідь на запит станом на дату подання позовної заяви позивачем не надана.

Вказані дії Міністерства оборони України, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України при розгляді запиту та звернення позивач вважає протиправними, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України.

Відповідач-1 позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (а.с.29-33), в якому вказав, що запитувана позивачем інформація не є публічною інформацією в розумінні закону. Зазначив, що зі змісту запитів вбачається, що позивач не вказує, яку саме інформацію необхідно отримати, а просить надати роз'яснення і відповіді на 15 питань, що стосуються порядку проходження військової служби та накладення дисциплінарних стягнень. Міністерство оборони України вважає, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним Законом України "Про безоплатну правову допомогу". Відтак, твердження позивача про ненадання йому належної відповіді вважає безпідставними.

Щодо розгляду звернень громадян відповідач-1 повідомив, що оскільки заяви позивача по-суті є зверненнями, вони розглядались згідно з вимогами Закону України "Про звернення громадян". Зазначив, що заяви (клопотання) ОСОБА_2 Союзу, ОСОБА_3 Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Заява від 10.01.2019 та запит від 06.02.2019 були адресовані Міністру оборони України. Водночас, позивач не надав доказів, що він є ОСОБА_2 Союзу, ОСОБА_3 Праці, особою з інвалідністю внаслідок війни, тому підстав для розгляду його звернень особисто Міністром оборони України або його заступниками не було.

Вказав, що оскільки звернення позивача не стосувались питань, пов'язаних з діяльністю Міноборони, Збройних Сил, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, а також стосовно актів, які ними видаються, їх розгляд не входить до повноважень Міноборони. Тому, звернення позивача були надіслані до Генерального штабу - головного органу військового управління Збройних Сил України, які перебувають у підпорядкуванні Міноборони (стаття 3 Закону України "Про Збройні Сили України"). За наявною інформацією, відповіді на звернення позивача надавались підрозділами Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України та Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України.

Звернення розглядались відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян" - у термін не більше одного місяця, а тому порушень в порядку їх розгляду немає.

Відтак відповідач-1 вважає, що твердження позивача про ненадання йому відповіді є безпідставними.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву (а.с.18-19), в якій вказав, що не визнає позовних вимог повністю. Зазначив, що позивачем чітко не сформульовано питання, на які необхідно надати відповіді; при цьому позивач посилається у своїй заяві, що оскільки формулювання законів та нормативно-правових актів не завжди чіткі, тому їх тлумачення залежить від деталізації інформації, в зв’язку з чим, необхідно було позбутися таких інтерпретаційних сумнівів. У своєму зверненні від 10.01.2019 до відповідача-1 позивач фактично просив надати роз’яснення положень Дисциплінарного статуту Збройних сил України та інших нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у військовій сфері. Враховуючи вищевикладене, позивачу у відповіді на його звернення відповідачем-2 було повідомлено, що надання громадянам роз’яснень положень законодавства України не відноситься до завдань і функцій органів військового управління.

Також відповідач-2 повідомив, що оскільки у своєму зверненні від 10.01.2019 до відповідача-1 позивач наполягав на захисті своїх законних прав та інтересів, при цьому не зазначив жодного факту їх порушення з боку посадових осіб відповідача-1, у відповіді на звернення відповідачем-2 було надано інформацію про можливість отримання громадянами України таких правових послуг, в тому числі правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань, що надаються спеціалізованими установами в рамках безоплатної первинної правової допомоги.

Відповідач-2 вказує, що з огляду на вимоги позовної заяви, наданої до суду позивачем, він, не погодившись із відповіддю, наданою йому відповідачем-2, повторно надіслав звернення від 06.02.2019 на адресу відповідача-1 з проханням розглянути його як запит на отримання публічної інформації, де, по суті, до відповідача-1 ставилися ті ж самі питання, що й у його попередньому зверненні, пов’язані з тлумаченням законодавства. Вказаний запит позивача, який не є запитом про надання інформації, було розглянуто за дорученням відповідачем-2 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" та у строки, передбачені законодавством.

Відтак, відповідач-2 вважає, що твердження позивача про ненадання відповіді (неналежної відповіді або повної інформації) не відповідає дійсним обставинам, не підтверджується доданими позивачем до позовної заяви доказами. Таким чином, відповідачем-2 не було вчинено дії, які б порушили законні права та інтереси позивача.

За наведених обставин, відповідачі просили в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

Витягом з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318 стверджується, що відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, підполковника ОСОБА_1, старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування "Захід", звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров’я) (а.с.5).

Суд встановив, що 10.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України із заявою, в якій просив відповідно до права на доступ до публічної інформації, що є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване ст. 34 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", та у відповідності до Закону України "Про звернення громадян" надати наступну інформацію, а саме:

"1. Чи можливе накладення дисциплінарного стягнення "догана усно" командиром підрозділу упереджено на своїй суб'єктивній думці, при відсутності доказів вини підлеглого, без з'ясування будь-яких обставин, які б передували вчиненню (ніби-то) правопорушення, без визначення ступеня вини та інших обставин, які мають значення для справедливого обрання виду дисциплінарного стягнення?

2. Чи може накладатись дисциплінарне стягнення "догана усно" командиром підрозділу на підлеглого за (ніби-то) невиконання розпорядження командувача військ оперативного командування, якщо командувач військ оперативного командування знаходився на місці та особисто надав дозвіл не вибувати підлеглому на заняття на полігон із подальшою заміною його, щодо не вибуття в зону АТО?

3. Чи зобов'язаний командир підрозділу (тимчасово виконуючий обов'язки начальника управління) подати рапорт по команді командувачу військ оперативного командування для проведення службового розслідування в разі виявлення на свою думку порушення військової дисципліни?

4. Командувач військ оперативного командування має найвищу посаду в оперативному командуванні та одноосібно приймає рішення у відповідності до п. 28 Статуту внутрішньої служби ЗС України, в зв'язку з чим, чи потребує командувач військ сторонньої допомоги у накладенні дисциплінарних стягнень командирами підрозділів без його відому, за (ніби-то) не виконання розпорядження командувача військ оперативного командування?

5. За яких підстав чи обставин у командира підрозділу можуть бути відсутні підстави для подання клопотання по команді для проведення службового розслідування, якщо розпорядження командувача військ підлеглим виконано згідно особистого розпорядження командувача військ у відповідності до вимог п. 38 Статуту внутрішньої служби?

6. Чи можливе командиром підрозділу всупереч Дисциплінарного статуту ЗС України, п. 5, без доведення належними та допустимими доказами допущення порушення в діях підлеглого дисциплінарного проступку притягувати до дисциплінарної відповідальності підлеглого?

7. Дисциплінарне стягнення застосовується за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, за порушення військової дисципліни, та за порушення громадського порядку передбаченого Статутами ЗС України, чи передбачено інші випадки застосування дисциплінарних стягнень, якщо так, то які саме, та якими нормативно - правовими актами це передбачено?

8. Згідно вимог п. 68 Дисциплінарного статуту ЗС України щодо видів дисциплінарних стягнень, які накладаються на офіцерів передбачено: зауваження; догана; сувора догана; попередження про службову відповідність; пониження в посаді; пониження військового звання на один ступінь; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; позбавлення військового звання, в зв'язку з чим, яким нормативно - правовим актом передбачено дисциплінарне стягнення догана усно?

9. Чи всі види дисциплінарних стягнень, що застосовуються до військовослужбовців, мають письмове вираження у вигляді наказу з дотриманням відповідного порядку накладення, передбаченого п. 83-95 Дисциплінарного статуту, та які види дисциплінарних стягнень не мають письмового вираження за наявності?

10. Якщо відомі обставини командиру підрозділу, щодо ситуації в родині підлеглого, як лікування дружини, та наявність трьох малолітніх дітей, перебування на особистому прийомі у командувача військ, який прийняв позитивне рішення відносно нього, чи за таких обставин могли бути відсутні підстави у командира підрозділу для клопотання по команді для проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню ніби-то правопорушення підлеглим та ступеня вини у відповідності до пп. 2 п. 1.2, п. 1.4 наказу Міністра оборони України № 82 від 15.03.2004 (чинним на той час) та ст. 84 Дисциплінарного статуту?

11. Якщо підлеглий не перебував у списках на відрядження в зону проведення АТО, такий наказ командувача військ відсутній, чи можливо було командиром підрозділу самостійно визначати йому загрозу життю на висловлених ним припущеннях про наслідки, чи у який спосіб це відбувається?

12. Чи можливо командиром підрозділу приховувати рапорт про надання відпустки за сімейними обставинами підлеглому, відмовляти у його підписані, який мав на це право у відповідності до ст. 10-1 Закону України №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, та не надавати його для реєстрації, чим самостійно командиром підрозділу було прийнято рішення замість командувача військ оперативного командування, всупереч п. 28 Статуту внутрішньої служби оскільки права надані командирові одноособово приймати рішення?

13. Командиром підрозділу було визначено самостійно, що на розгляд заяви (рапорту) для надання відпустки підлеглому у нього згідно Статуту визначений термін до місяця на прийняття рішення, а ті, що не потребують додаткового вивчення та перевірки - не пізніше п'ятнадцяти діб з часу їх надходження, що на моє переконання не відповідає дійсності, в зв'язку з чим прошу роз'яснити дане тлумачення?

14. Чи є правомірним не надання доповіді, не надання клопотань, пропозицій командиром підрозділу на свій погляд командиру (командувачу військ), щодо можливого покарання підлеглого у відповідності до ст. 28 Статуту внутрішньої служби та п. 5 Дисциплінарного статуту ЗС України, та чи є правомірним не з'ясовування у чому ж полягало (нібито) невиконання розпорядження командувача військ, оскільки до командувача військ, командир підрозділу не прибував, та бесід щодо встановлення будь яких причин не здійснював, ніяких пояснень в підлеглого не відбирав?

15. Накладення стягнення "догана усно" відбулося тимчасово виконуючим обов'язки начальника управління, (тобто начальником управління, у відповідності до її. 9 Дисциплінарного статуту ЗС України), однак стягнення було знято начальником відділу того ж управління, чи є правомірним дане зняття дисциплінарного стягнення, оскільки п.32 даного статуту визначено, що право знімати дисциплінарні стягнення належить тому командирові, який їх накладав, та його прямим начальникам?" (а.с.7)

Означений запит позивача від 10.01.2019 був скерований 18.01.2019 Міністерством оборони України до Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до Закону України "Про звернення громадян" для його опрацювання (а.с.36).

Листом заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з морально-психологічного забезпечення-начальника управління від 08.02.2019 №116/8/1658 повідомлено ОСОБА_1, що у своєму зверненні він фактично просить надати роз’яснення положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у військовій сфері. Такий вид правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань входить в комплекс правових послуг, які надаються громадянам України спеціалізованими установами в рамках безоплатної первинної правової допомоги. Зважаючи на те, що завданнями і функціями органів військового управління не передбачено надання громадянам України роз’яснень положень законодавства України, повідомлено про право ОСОБА_4 на звернення до спеціалізованих установ, що входять до системи надання безоплатної правової допомоги, для отримання необхідних роз’яснень (а.с.8).

Також суд встановив, що 06.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України із запитом на отримання публічної інформації, в якому вказав, що відповідно до статей 5, 6, 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", статей 5, 6 Закону України "Про інформацію" просить надати чітку, змістовну, зрозумілу інформацію, в якому, окрім інформації, наведеної у запиті від 10.01.2019, просив також повідомити, чи є правомірним не з’ясовування, у чому ж полягало (ніби-то) невиконання розпорядження командувача військ, оскільки до командувача військ командир підрозділу не прибував, та бесід щодо встановлення будь-яких причин не здійснював, ніяких пояснень в підлеглого не відбирав (а.с.9).

Означений запит позивача був скерований Міністерством оборони України 11.02.2019 до Генерального штабу Збройних Сил України для його опрацювання (а.с.41).

ОСОБА_5 персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 01.03.2019 №321/1361 за дорученням начальника Генерального штабу - Головнокомадувача Збройних Сил України повідомлено позивача, які положення статей Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України регулюють правовідносини, що визначені у питаннях заявника (а.с.43-47).

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не надання належної відповіді на заяву та інформаційний запит, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 N 2657-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2657-XII).

За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону N 2657-XII, документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 Закону N 2657-XII передбачено, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Закону N 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно зі статтею 17 Закону № N 2657-XII правова інформація - будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі – Закон №2939-VI) визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтею 1 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI передбачено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Суд враховує, що частинами 1-5 статті 19 Закону №2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З урахуванням наведеного, ознаками публічної інформації є:

готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством;

заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

така інформація знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

інформація не може бути публічною, якщо створена суб’єктом владних повноважень не під час виконання ним своїх обов’язків;

інформація не може бути публічною, якщо створена не суб’єктом владних повноважень.

За відсутності перелічених ознак така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб’єктом владних повноважень у процесі виконання ним своїх обов’язків.

Разом з тим, особливості застосування адміністративним судом Закону України "Про доступ до публічної інформації" викладені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

Підпунктом 3.1 пункту 3 цієї постанови Пленуму ВАСУ визначено, що судам потрібно мати на увазі, що Закон №2939-VI передбачає два види інформаційних відносин, на які його положення не поширюються: відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій та відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Закон №2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про безоплатну правову допомогу" (пп.3.5 п.3 Постанови №10).

Зі змісту надісланих ОСОБА_1 Міністру оборони України заяви від 10.01.2019 та інформаційного запиту від 06.02.2019 встановлено, що позивач не вказував, яку саме інформацію, створену відповідачем-1 у процесі виконання ним своїх обов’язків, необхідно отримати позивачу. ОСОБА_1 фактично просив відповідача-1 за результатами розгляду такої заяви і запиту надати йому роз'яснення та відповіді щодо застосування конкретних норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, інших нормативно-правових актів, що регламентують порядок проходження військової служби та стосуються порядку накладення дисциплінарних стягнень, в контексті конкретної ситуації щодо порядку та підстав накладення дисциплінарного стягнення "догана" усно. Окрім цього, суд зауважує, що в позові позивач вказував, що звернення з запитом до Міністра оборони України було зумовлене існуванням судового спору між позивачем та оперативним командуванням "Захід".

Таким чином, запитувані позивачем відомості не є публічною інформацією у розумінні закону, оскільки не є створеною інформацією відповідачем-1 у процесі виконання ним своїх обов’язків. Фактично запит та звернення спрямовані на отримання консультативної інформації з правових питань.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду відповідачами поданих позивачем заяви та інформаційного запиту в порядку, встановленому Законом №2939-VI.

Враховуючи, що позивач при направленні відповідних звернень також покликався на Закон України "Про звернення громадян", подані позивачем заява та інформаційний запит були фактично розглянуті уповноваженим органом Збройних Сил України в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР). Цим Законом врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Положеннями частини сьомої статті 5 Закону № 393/96-ВР встановлено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Статтею 15 Закону №2939-VI визначено, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) ОСОБА_2 Союзу, ОСОБА_3 Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Суд встановив, що позивачем не надано доказів наявності у нього статусу ОСОБА_2 Союзу, ОСОБА_3 Праці, особи з інвалідністю внаслідок війни, а відтак, підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.01.2019 та запиту від 06.02.2019 особисто Міністром оборони України не було.

Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 затверджено "Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 р. за № 94/29962 (далі – Інструкція №735), яка визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з’єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Первинний розгляд та облік звернень громадян" Інструкції №735 передбачено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.

Пунктом 14 Розділу ІІ "Первинний розгляд та облік звернень громадян" Інструкції №735 визначено, що щодо кожного звернення не пізніше ніж у п’ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян".

Відповідно до листів Відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України від 18.01.2019 та від 11.02.2019 звернення гр. ОСОБА_1 надіслано для опрацювання Генеральному штабу Збройних Сил України (а.с.36,41).

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

За нормами статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Разом з тим, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (частини 3 та 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

Якщо у зверненні поряд з питаннями, що належать до компетенції органу військового управління, військової частини, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування, то під час надання відповіді на звернення орган військового управління, військова частина також роз’яснює громадянину порядок розгляду цих питань (Пункт 15 Розділу ІІ "Первинний розгляд та облік звернень громадян" Інструкції №735).

Як зазначалось судом, листом Заступника начальника Сухопутних військ Збройних Сил України з морально-психологічного забезпечення-начальника управління від 08.02.2019 №116/8/1658 повідомлено ОСОБА_1, що у своєму зверненні він фактично просить надати роз’яснення положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у військовій сфері. Такий вид правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань входить в комплекс правових послуг, які надаються громадянам України спеціалізованими установами в рамках безоплатної первинної правової допомоги (а.с.8).

За змістом листа Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 01.03.2019 №321/1361 позивачу роз'яснено положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якими врегульовано питання проходження військової служби та накладення дисциплінарного стягнення.

За правилами частини 1 статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Суд встановив, що відповідь на заяву від 10.01.2019 надана позивачу листом від 08.02.2019, а відповідь на запит від 06.02.2019 надана листом від 01.03.2019.

Відтак, відповідачем-2 дотримано вимоги щодо строків надання відповіді на звернення, встановлених частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону №393/96-ВР звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Закон України "Про безоплатну правову допомогу" від 02 червня 2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI) відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пунктів 1,3,4 частини 1 статті 1 Закону №3460-VI:

безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;

правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;

правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Статтею 7 Закону №3460-VI передбачено, що безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції (частина 1 статті 10 Закону №3460-VI).

Пунктом 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, визначено повноваження Міністерства оборони України, а пунктом 10 повноваження Міністра оборони України.

Оцінюючи доводи позивача щодо покладення на Міністерство оборони України обов'язку з розгляду звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльність Міністерства оборони, Збройних Сил, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери Міністерства оборони, Збройних Сил, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міністерства оборони, а також стосовно актів, які ними видаються, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Пунктом 17 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, а Статут внутрішньої служби Збройних Сил України затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV.

До повноважень Міністерства оборони України, Міністра оборони України, командування Сухопутних військ Збройних Сил України не відноситься надання правової інформації, консультацій з правових питань, роз'яснення законів України, прийнятих Верховною Радою України.

Окрім цього, суд зауважує, що поставлені позивачем перед відповідачами питання не стосувалися діяльності Міністерства оборони, Збройних Сил України.

Також суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується.

Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) визначено, що видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави.

Таким чином, суд зазначає, що для отримання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань щодо порядку застосування положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України позивач мав право звернутись до уповноважених органів та осіб, визначених Законом №3460-VI та Законом №5076-VI.

Відтак, суд дійшов висновку, що відмовляючи у наданні консультацій і роз'яснень з питань застосування Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України відповідачі діяли в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, повідомивши ОСОБА_1, що надання вказаних роз'яснень та консультацій відноситься до компетенції органів, на які накладено функції надання безоплатної правової допомоги.

За наведених обставин, підстави для визнання протиправними дії Міністерства оборони України, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не надання позивачу належної відповіді (повної інформації) на заяву від 10.01.2019 інформаційний запит від 06.02.2019, та зобов'язання надати належну відповідь на поставлені - відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідачі належними та допустимими доказами підтвердили, що при розгляді та наданні відповіді на заяву та запит вони діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, і поведінка суб'єктів владних повноважень у спірних правовідносинах не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача. Доводи та обґрунтування позивача не спростовують правомірності поведінки відповідачів та не дають суду підстав для визнання протиправними їх дії та зобов'язання вчинити дії.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 33027, РНОКПП НОМЕР_1) у позові до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (вул. Дегтярівська, 19, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 22991037) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17 квітня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.