Рішення № 81362464, 22.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/799/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач - не з'явився, представника відповідача - Самокиш І.В. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у ненаданні адміністративної послуги по заяві (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) від 29.12.2018 року відповідно до п.5 ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги";

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладену в листі від 29.01.2019 року №С-86/0-730/0/37-19 року;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником АТО, та з метою реалізації свого права на отримання до 2,00 га землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, знайшов вільну земельну ділянку, що знаходиться на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області та подав заяву до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки загальною площею 0,9931 га.

Позивач вказав, що у відповідності до окремого доручення голови Держземагентства України від 01 липня 2014 року №349/3-14-0.1 щодо забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції, які ще не скористалися правом безкоштовної приватизації землі, зазначені особи мають першочергову можливість отримати у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, ведення садівництва, індивідуального дачного будівництва та для ведення особистого селянського господарства.

До заяви було надано усі необхідні документи, що підтверджують право позивача на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до Земельного кодексу України. Заяву подано з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Позивач зазначив, що у даному випадку суб'єктом, уповноваженим на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, на яке покладено обов'язок у місячний строк розглянути його заяву та додані до неї матеріали, і за наслідками такого розгляду прийняти відповідне рішення. Набуття права на земельну ділянку в межах норми безкоштовної приватизації передбачено статтею 118 Земельного кодексу України.

Позивач вважав, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги") є адміністративною послугою, оскільки стаття 1 вказаного закону визначає ознаки адміністративної послуги.

Позивач вказав, що протягом строку, встановленого Земельним кодексом України та ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги", відповіді отримано не було, жодних листів поштою не надходило.

Позивач зазначив, що за наслідками розгляду поданої ним заяви, він отримав лист, яким йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Відмова на заяву від 29.12.2018 року викладена у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 29.01.2019 року №С-86/0-730/0/37-19, підставою для відмови стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року за №60-р.

Позивач вказав, що ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, і погодження об'єднаної територіальної громади (як зазначено в третьому абзаці листа-відмови) Земельним кодексом України не вимагається, а також, відповідно до пункту 6 статті 118 ЗК України, додаткові документи та матеріали вимагати забороняється.

Отже, відмова відповідача, викладена у листі від 29.01.2019 року №С-86/0-730/0/37-19, не передбачена ні однією з підстав, визначених ч.7 ст.118 ЗК України.

Позивач зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №825/602/17.

Ухвалою від 18.02.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.03.2019 року на 10:30 год.

Ухвалою від 13.03.2019 року закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті на 28.03.2019 року на 15:30 год.

Судове засідання 28.03.2019 року відкладено на 15.04.2019 року на 12:00 год. у зв'язку з неявкою позивача та відсутністю відомостей про належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, а також у зв'язку з тим, що відповідач не отримав подану позивачем 19.03.2019 року відповідь на відзив.

У судове засідання, призначене на 15.04.2019 року на 12:00 год., з'явився представник відповідача.

Позивач у судове засідання не з'явився, 01.04.2019 року через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача під час розгляду справи проти задоволення позову заперечував. 12.03.2019 року представник відповідача надав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що на адресу Головного управління 02.01.2019 року надійшло клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,9931 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту). За результатами розгляду клопотання Головним управлінням надана позивачу відповідь листом від 29.01.2019 року за №С-86/0-730/0/37-19, в якій зазначено, що на виконання доручень Уряду України Головне управління здійснює заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі і земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність. Головне управління відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Представник відповідача вважав, що Головним управлінням надана мотивована відмова щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,9931 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, Головне управління не порушило першочергове право позивача на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, яке він має право реалізувати.

Стосовно вимоги щодо зобов'язання Головного управління надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,9931 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), представник відповідача зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача посилався на постанови Верховного Суду від 08.05.2018 року по справі №815/3799/17 та від 21.08.2018 року по справі №810/3393/17.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 29.12.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України, орієнтовною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с. 49).

Разом з заявою, як додатки, позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; копію довідки про безпосередню участь в АТО; копія посвідчення учасника АТО; згоду на збір та обробку персональних даних; графічний додаток з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; інформацію з ДКЗ.

Вказану заяву Головне управління Держгеокадастру в Одеській області отримало 02.01.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 21).

За результатами розгляду вказаної заяви позивача від 29.12.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області листом за вих. №С-86/0-730/0/37-19 від 29.01.2019 року надано відповідь, у якій зазначено, що на виконання доручень Уряду України Головне управління здійснює заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі і земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність. Враховуючи вищевикладене, Головне управління відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 48).

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Так, відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч.18 ст.186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в оскаржуваній відмові ГУ Держгеокадастру в Одеській області не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є незаконною.

При цьому, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру в Одеській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги") є адміністративною послугою.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про адміністративні послуги" адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону; суб'єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.

Отже, заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою - це заява на отримання адміністративної послуги.

Згідно ч.1 та ч.5 Закону України "Про адміністративні послуги" граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб'єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб'єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.

Оскільки відповідь позивачу була направлена відповідачем простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, суд погоджується з доводами позивача про те, що адміністративна послуга останньому надана не була.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо ненадання адміністративної послуги по заяві (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) ОСОБА_2 (учаснику АТО) від 29.12.2018 року відповідно до п.5 ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги"; визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладену в листі від 29.01.2019 року №С-86/0-730/0/37-19 р. - є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, суд зазначає наступне.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Так, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 року у справі №825/602/17.

Слід зазначити, що відповідач також посилається на постанови Верховного Суду, зокрема, від 08.05.2018 року по справі №815/3799/17 та від 21.08.2018 року по справі №810/3393/17.

Тобто різні колегії Верховного Суду дійшли у своїх судових рішеннях різних висновків щодо наявності дискреційних повноважень у відповідача в разі скасування рішення останнього про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, в усіх наведених вище справах Верховним Судом переглядалися рішення, ухвалені за правилами КАС України в редакції від 06.07.2005 року зі змінами, згідно якого повноваження суду при вирішенні справи визначалися ст.162 КАС України.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд керується приписами ст.245 КАС України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року).

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст.245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що для прийняття рішення на користь позивача виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд, відповідно до абзацу 1 ч.4 ст.245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тому суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17 від 26 лютого 2019 року у справі №802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку) - є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку), суд вважає за можливе зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ст.ст. 241-246, ч.1, ст.382, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, 27500, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 39765871) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо ненадання адміністративної послуги по заяві (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) ОСОБА_2 (учаснику АТО) від 29.12.2018 року відповідно до п.5 ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги".

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладену в листі від 29.01.2019 року №С-86/0-730/0/37-19 р.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2019 року.

Суддя В.В. Андрухів

.