Рішення № 81362397, 22.04.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/655/19

22 квітня 2019 року м. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління Державної казначейської служби України в м.Тернополі, про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі – ТОУПФУ, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області (далі – УДКСУ у місті Тернополі, третя особа), в якій просить суд зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області подання про повернення збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6257,44 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 21.06.2018 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При укладенні договору позивач сплатила збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6257,44грн. Позивач придбала житло вперше, а тому вважає, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" - сплатила такий збір безпідставно. Також, позивач зазначає, що на своє звернення до Тернопільського об’єднаного УПФУ Тернопільської області про повернення помилково сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування вона отримала відмову, у зв’язку з чим і звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою від 22.03.2019 року відкрито провадження у справі, та ухвалено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В наведеній ухвалі встановлено строк подання учасникам справи відзиву на позовну заяву та пояснень щодо позову.

Тернопільським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області, через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог, мотивуючи тим, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а тому позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. Також зазначено, що позивач добровільно сплатила збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 6257,44грн., і об’єднане управління не вчиняло дій та не приймало рішень щодо зобов’язання позивача сплатити такий збір. Водночас, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду за захистом прав, свобод та інтересів із пропущенням шестимісячного строку звернення до суду, що має наслідком відповідно до статті 123 КАС України, залишення позовної заяви без розгляду.

Також третьою особою, Управлінням Державної казначейської служби України у м.Тернополі, подано клопотання, в якому третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - зазначає, що при вирішенні даної справи покладається на рішення суду, а також просить долучити до матеріалів справи довідку №86 від 05.04.2019 року про зарахування до державного бюджету з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна коштів в сумі 6257,44 грн., сплачених позивачем за платіжним дорученням (квитанцією) №3010539 від 21.06.2018 року.

Відповідно до частини п’ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,- суд встановив наступні обставини.

21.06.2018 року між ОСОБА_1 (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ" укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким позивач придбала квартиру №38, що розташована в будинку №5Б по вулиці Київській у місті Тернополі.

Вказаний договір купівлі-продажу від 21.06.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1320.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору купівлі-продажу ціна квартири встановлена в розмірі 625744,00 грн.

Перед укладенням вищезазначеного договору позивач 21.06.2018 року сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості придбаного житла, тобто, 6257,44 грн., як це передбачено пунктом 15.3 постанови КМУ від 03.11.1998 року №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" та пунктом 10 статті 4 "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Вказані кошти у розмірі 6257,44 грн. були зараховані на відповідний рахунок та надійшли до Державного бюджету України, що підтверджується довідкою УДКСУ у місті Тернополі №86 від 05.04.2019 року.

Надалі, позивач звернулась до відповідача з заявою від 12.03.2019 року, в якій повідомила про придбання нею квартири і сплату при цьому збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 6257,44 грн., та просила повернути їй зазначену суму безпідставно сплаченого збору відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду заяви відповідач листом №3885/07 від 13.03.2019 року повідомив позивача про те, що для повернення вказаного збору немає підстав, посилаючись на відсутність у Пенсійного фонду України інформації щодо реєстрації права власності громадян на нерухоме майно. Також позивачу роз'яснено про право звернутися до суду із адміністративним позовом про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступних положень чинного законодавства.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року № 400/97-ВР (далі – Закон № 400/97-ВР) зі змінами та доповненнями.

Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 даного Закону платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовані Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 03.11.1998 року № 1740.

Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пункт 15-3 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій передбачає, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З системного аналізу наведених правових актів слід прийти до висновку, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до частини першої статті 211 КАС України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Враховуючи положення статті 77 КАС України щодо обов’язку доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача, який є суб’єктом владних повноважень, - суд при вирішенні даної справи виходить з доказів, які були надані сторонами.

Наявними в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єктів, сформованої 11.03.2019 року, - підтверджується факт придбання ОСОБА_1 1/1 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2, - на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна №1320 від 21.06.2018 року.

Довідкою №948 від 05.03.2019 року, виданою ТзОВ “Міське бюро технічної інвентаризації”, підтверджується, що станом на 29.12.2012 року право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 в обліку технічної інвентаризації в місті Тернополі - не зареєстровано.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка від 06.03.2019 року вих. №117.22-10/136, філії-Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк", яка видана про те, що інформація про право на отримання житлового приватизаційного чеку ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_3; АДРЕСА_4, - в списках відсутня.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували факт придбання позивачем житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого житла та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, - відповідачем не надано, а судом на підставі наданих усіма учасниками справи матеріалів – не встановлено.

Суд, при вирішенні даної справи, звертає увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну “придбавають житло вперше”, що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, ґрунтується на висновку, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №819/1730/17 (К/9901/404/17), в якій, серед іншого, зазначено, що оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Водночас, вищенаведене не виключає того, що випадку розгляду конкретної справи з приводу повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, в силу невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм, саме на органи Пенсійного фонду України покладається тягар доведення того, що конкретні особи придбавають житло не вперше.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відсутність можливостей в органів Пенсійного фонду України встановити факт придбання житла конкретною особою вперше - не може ставитись в провину особі, яка придбаває житло, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено обов’язку ОСОБА_1 щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 дійсно 21.06.2018 року вперше придбала житло за договором купівлі-продажу нерухомого майна - квартиру №38, що розташована в будинку №5Б по вулиці Київська в місті Тернополі, та при оформленні документів безпідставно сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі – продажу нерухомого майна в розмірі 6257,44 грн.

Відтак, позивач має право на повернення суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.

При цьому, таке повернення коштів - може відбуватись лише за дотримання ряду умов, визначених чинним законодавством.

Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії визначені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (зі змінами і доповненнями, внесеними, зокрема, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 06.04.2017 року №415) (далі - Порядок № 787).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 року за № 1679/28124.

У разі потреби в поверненні помилково або надміру зарахованих коштів у готівковій формі фізичним особам, які не мають рахунків у банках (більше ніж одному одержувачу), органом, що контролює справляння надходжень бюджету, в доповнення до подання до відповідного органу Казначейства подається реєстр одержувачів коштів, в якому зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові одержувача, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума, що підлягає поверненню, у двох примірниках.

Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року за №21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за № 988/18283, - суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що під час укладання договору купівлі-продажу житла відповідну суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу майна ОСОБА_1 сплатила самостійно, з метою нотаріального посвідчення та подальшої реєстрації договору купівлі-продажу квартири, оскільки Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється при наявності сплати збору до Пенсійного фонду, який сплачується фізичною особою в разі купівлі - продажу нерухомого майна.

При цьому, будь-яких примусових дій, які б порушували права чи інтереси позивача, Тернопільським об’єднаним управління Пенсійного фонду України Тернопільської області - не вчиняло.

А тому, оскільки сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу майна з боку позивача була самостійною, і відповідач жодних примусових дій щодо відповідача при сплаті нею такого збору не вчиняло, - то суд приходить до переконання, що при розгляді заяви позивача та наданні відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, з урахуванням обставин, викладених у наданій позивачу відповіді, Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, в силу незалежних від нього обставин, правомірно виходило з того, що воно позбавлене можливості здійснити в належному обсязі перевірку фактів придбання житла в минулому, а відтак, і позбавлене можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше.

Поряд з цим, зважаючи на те, що в ході розгляду даної справи судом встановлено обставини, за яких помилково сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування підлягає поверненню їй з Державного бюджету України, - суд вважає за необхідне врахувати положення статті 245 КАС України, якою визначено повноваження суду при вирішені справи, та, зокрема, при обранні належного способу захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити не лише поновлення порушеного права, а й одержання особою бажаного результату.

Слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_2 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд приходить до переконання, що при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право особи на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення, - без встановлення правильного механізму відновлення порушеного права та без обрання належного способу його захисту, які б відповідали обов'язковим принципам необхідності практичного застосування ефективного механізму захисту.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи необхідність захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе відновити порушене право позивача на вільне володіння майном, закріплене статтею 1 Першого протоколу Конвенції, - обравши належний механізм та спосіб такого захисту, а саме: задовольнивши позовні вимоги позивача шляхом зобов'язання Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі відповідне подання про повернення позивачеві помилково сплаченої нею суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

В даному випадку, зважаючи відсутність в органу Пенсійного фонду України, в силу незалежних від нього обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені у визначеному законом порядку саме в ході розгляду даної судової справи, прийняття судом такого рішення - є єдиним по своїй суті способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права, не лише з боку суду, але й з боку відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.

З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, наведений вище.

Правова позиція, аналогічна висловленій судом у даному рішенні, вже висловлена в ряді рішень Верховного Суду за наслідками розгляду аналогічних правовідносин, зокрема, у постановах: від 30.01.2018 року (справа №819/1498/17), від 31.01.2018 року (справа №819/1667/17), від 03.07.2018 року (справа №819/33/17), від 31.10.2018 року (справа №819/595/17), від 01.11.2018 року (справа №819/1353/17).

Поряд з цим, оцінюючи твердження відповідача про те, що позивач звернулась з даним позовом до суду з пропуском встановленого законом шестимісячного строку, - суд вважає їх помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - за наслідками розгляду відповідної заяви листом від 3885/07 від 13.03.2019, то саме з дати отримання вказаної відповіді від відповідача, - позивач і дізналась про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач, подавши даний позов до суду 20.03.2019 року, звернулась за захистом своїх прав менше, ніж через місяць після отримання листа відповідача, тобто, в межах встановленого законом шестимісячного строку.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає за необхідне в порядку відшкодування стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений за звернення до суду із даним позовом.

Керуючись статтями 6, 9, 122, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місце знаходження: вул. Руська, 17, м.Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 40377598) сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у м.Тернополі Тернопільської області подання про повернення ОСОБА_1 (РОНКПП- НОМЕР_1, місце проживання: 46000, АДРЕСА_6) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6257,44 грн. (шість тисяч двісті п'ятдесят сім гривень 44 копійки).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місце знаходження: вул. Руська, 17, м.Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 40377598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1, місце проживання: 46000, АДРЕСА_6) документально підтверджений судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 сорок копійок), сплачений згідно квитанції №17 від 20.03.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.