Ухвала суду № 81362081, 22.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001972

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

22 квітня 2019 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Костецький Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79014, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до виконавчого комітету Львівської міської ради (пл.Ринок, 1, м.Львів, 79008, код ЄДРПОУ 26256622), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 79038, ідентифікаційний код НОМЕР_2) про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2, у якому просить суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.08.2018 №896 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування обєкта будівництва на будівництво гр.ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на вул.Пасічній, 25-А зі знесенням існуючого житлового будинку».

Вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником квартири №5 у будинку на вул. Пасічній, 21 у м.Львові. За вказаним будинковолодінням закріплена земельна ділянки площею 2392,0 кв.м., яка використовується мешканцями будинковолодіння з 1946 року з метою обслуговування будинку. 17.08.2018 власник суміжного будинковолодіння №25-а на вул.Пасічна у м.Львові –ОСОБА_2 таємно провела вирубку дерев, викорчовувала кущі та знищила паркани на земельній ділянці. 21.08.2018 позивачем було виявлено буріння робітниками на прибудинковій території, зірвані замки та зникнення речей з прибудов, якими вона користувалась. З березня 2019 року було огороджено земельну ділянку, яка відноситься як до будинковолодіння №25-а на вул.Пасічній, так і частково до будинковолодіння №21. На території працює будівельна техніка, зруйновано малоквартирний будинок та окремі прибудови, що розміщувались по вул.Пасічна, 21 та належали до суміжних будинковолодінь, ведуться підготовчі та будівельні роботи. Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 19.04.2018 №3396 серед інших у Додатку №2, затверджено технічну документацію і передано у власність третій особі – ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: м.Львів, вул.Пасічна, 25а у м.Львові (кадастровий номер 4610137200:05:005:0049) площею 902 кв.м. – яка є у фактичному користуванні для обслуговування житлового будинку на підставі Технічної документації із землеустрою меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м.Львові, на вул.Пасічній, 25-а для обслуговування житлового будинку. В подальшому, права на вказану земельну ділянку зареєстровано нотаріусом у відповідному державному реєстрі за інд. №41204562. Через численні порушення прав суміжних землекористувачів при передачі земельної ділянки у власність вказане рішення оскаржується у Личаківському районному суді м.Львова (справа №463/6199/18). 10.08.2018 відповідачем прийнято рішення №896 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва на будівництво гр.ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на вул.Пасічній, 25-а зі знесенням існуючого житлового будинку». Позивач вважає дане рішення незаконним, прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та інших нормативно – правових актів. Враховуючи наведене, позивач просить визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.08.2018 №896 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва на будівництво гр.ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на вул.Пасічній, 25-А зі знесенням існуючого житлового будинку», покласти судові витрати на відповідача.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 5 КАС України установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Водночас, згідно змісту позовної заяви, наявний земельний спір між позивачем, як користувачем земельної ділянки, що надана для обслуговування будинковолодіння по вул. Пасічній, 21 у м.Львові та третьою особою – власником суміжного будинковолодіння щодо користування земельною ділянкою, яка відноситься до обох будинковолодінь.

Вимогами у даній справі є визнання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.08.2018 №896 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва на будівництво гр.ОСОБА_3 багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземними автостоянками на вул.Пасічній, 25-А зі знесенням існуючого житлового будинку».

Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону України «Про містобудівну діяльність» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об’єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно ч.4 ст.26 Закону України «Про містобудівну діяльність» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Таким чином, винесенням оскаржуваного рішення фактично констатується наявність права на користування земельною ділянкою в третьої особи, межі здійснення якого (у тому числі право на її забудову) фактично оспорюються позивачем.

Відтак спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки в даному випадку мають місце приватноправові відносини, які вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення майнового приватного права чи інтересу.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що даний спір пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на користування земельною ділянкою іншою особою.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене суддя дійшов висновку, що позовну заяву позивача не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України слід відмовити у відкритті провадження у даній справі.

Разом з позовом була подана заява про забезпечення позову, яка не може бути розглянута, оскільки судом відмовлено у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2, про визнання протиправним і скасування рішення.

2. Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, та, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Костецький Н.В.