Рішення № 81361889, 23.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2019 р. справа № 300/365/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, а також визнання неправомірними дій щодо створення обставин, які призвели до порушення процедури адміністративного оскарження вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1Й.) 19.02.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також – відповідач, Головне управління ДФС в області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, а також визнання неправомірними дій щодо створення обставин, які призвели до порушення процедури адміністративного оскарження вимоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Калуським управлінням Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області в порушення вимог статей 4, 7, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 09.11.2018 сформовано і скеровано позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 на загальну суму 15 819,54 гривень єдиного внеску. Свої доводи ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 17.06.2015 позивач отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи, а з 07.06.2018 – статус особи з інвалідністю ІІ групи, а тому має згідно частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" підстави для звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. При цьому, на думку ОСОБА_1, відсутність в осіб, які здійснюють незалежну професійну (адвокатську) діяльність та мають статус осіб з інвалідністю, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" права на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, є антиконституційним, дискримінаційним порушенням. Також позивач вказує на відсутність в Калуського управління як структурної одиниці Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області належних повноважень для нарахування і визначення платникам страхових внесків єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а в начальника Калуського управління Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області відсутні повноваження створювати, підписувати та направляти такі документи як вимоги про сплату боргу (недоїмки). Окрім цього, через не зазначення у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 порядку її оскарження, ОСОБА_1 помилково звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області із скаргою від 17.12.2018 про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, яке залишило наведену скаргу без розгляду, що в свою чергу, призвело до спливу строку на адміністративне оскарження вимоги. У зв’язку із вказаним, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-64656-51 від 09.11.2018, а також визнати неправомірними дії відповідача щодо створення обставин, які проявилися у ненаданні своєчасно позивачеві детальної інформації про порядок адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-64656-51 від 09.11.2018, що призвело до припинення процедури адміністративного досудового оскарження та пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-3).

Головне управління ДФС в області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 06.03.2019 (а.с.39-43, 46-75). Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки останній проводить таку незалежну професійну діяльність як адвокатську діяльність. Позивачем не вчинені дії для зняття з обліку відповідним контролюючим органом, в зв’язку з чим діяльність платника податків являється такою, яка не припинена, що у свою чергу тягне за собою зобов’язання щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У зв’язку із несплатою у 2017 році і протягом трьох кварталів 2018 року мінімального страхового внеску у ОСОБА_1 виникла недоїмка в загальному розмірі 15 819,54 гривень. Наявність такої заборгованості стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Щодо повноважень на винесення та підписання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, то представник відповідача повідомив, що згідно наказу Головного управління ДФС в області від 29.12.2017 за №2192 "Про надання повноважень керівникам відокремлених структурних підрозділів ГУ ДФС", начальник Калуського управління Головного управління ДФС в області наділений повноваженнями щодо винесення вимоги про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За вказаних обставин, відповідач вважає вимогу №Ф-64656-51 від 09.11.2018 правомірною та такою, що прийнята належним суб’єктом владних повноважень, підписану уповноваженою посадовою особою та на підставі чинного законодавства.

12.03.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду, на виконання вимог пункту 6 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження від 22.02.2019, позивачем надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №655 від 01.10.2008 та копії запитів в Калуську ДПІ і Калуське об’єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 28.02.2019 (а.с.76-79).

Позивач, 18.03.2019, подав відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність доводів представника Головного управління ДФС в області. Зокрема ОСОБА_1 вказав, що відповідач не підтвердив доказами правомірність процедури "виставлення вимоги" про оплату недоїмки як відповідачем, так і керівником його відокремленого підрозділу. Так, наказ Головного управління ДФС в області від 29.12.2017 за №2192 "Про надання повноважень керівникам відокремлених структурних підрозділів ГУ ДФС" та Положення про Головне управління ДФС в області є внутрішніми документами, які не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому не можуть впливати на права та обов’язки необмеженого кола платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказаний наказ від 29.12.2017 за №2192 відповідач подав в суду в редакції відповідних змін від 10 і 29 грудня 2018 року, а оскаржувана вимога сформована та датована 9 листопадом 2018 року. Окрім цього, позивач зазначив, що начальник Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2 у день підписання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 за №Ф-64656-51, 9 листопада 2018 року, перебував у відпустці, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Відтак, ОСОБА_1 вказує на наявність усіх підстав для задоволення позову. Поряд з вказаним, позивач вважає, що відзив на позов оформлено Головним управлінням ДФС в області з порушенням вимог, встановлених процесуальним законом (а.с.81-89).

Відповідач 27.03.2019 через канцелярію подав суду заперечення, в якому вказав на те, що територіальний орган доходів і зборів не уповноважений тлумачити зміст пункту 5 частини 1 і частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", в тому числі на предмет їх "дискримінаційності", з приводу чого ОСОБА_1 наполягає в адміністративному позові. Оскаржувана вимога підписана уповноваженою особою протягом двох робочих днів, після її сформування (09.11.2018), як це передбачено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 21.04.2015 за №449. Відповідач звертає увагу на усталену правову позицію Верховного Суду, за змістом окремі недоліки, допущені контролюючим органом при оформленні податкових повідомленнях-рішеннях не впливають на факт доведеності складу податкового правопорушення (а.с.92-94, 95-101).

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Встановлено, що ОСОБА_3 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що засвідчується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №655, видане на підставі рішення Івано-Франківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів 01.10.2008 за №16 (а.с.77). Наведене також підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.63).

29.04.2013 ОСОБА_1 взятий на облік платників податків Калуською об’єднаною ДПІ Головного управління ДФС в області, свідченням чого є відповідні відомості, надані відповідачем (а.с.67-75).

Позивач з 17.06.2015 отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи, а з 07.06.2018 – статус особи з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копіями пенсійних посвідчень серії ААІ №025573 та №803840 (а.с.14-15).

09.11.2018 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51, за підписом начальника Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2, згідно якої повідомлено, що станом на 31.10.2018 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 15 819,54 гривень, яку необхідно сплатити на рахунок Калуської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в області (а.с.11).

Поштовий конверт з вищевказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 позивач отримав 06.12.2018, підтвердженням чого є копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 7730405350053 (а.с.66).

ОСОБА_1, 11.12.2018, звернувся до Калуського управління Головного Управління ДФС в області із заявою, в якій повідомив відповідача про наявність у нього статусу особи з інвалідністю та просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 (а.с.18).

17.12.2018 позивач подав до Головного управління ДФС в області скаргу, в якій просив відкликати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 (а.с.20).

За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 17.12.2018 відповідач прийняв рішення №79/10/09-19-10-01-12 від 04.01.2019 про залишення скарги без розгляду, оскільки така скарга має подаватися до Державної фіскальної служби України (а.с.22-24).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 протиправною, а дії відповідача щодо ненаданні позивачеві своєчасно детальної інформації про порядок адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-64656-51 від 09.11.2018, що призвело до припинення процедури адміністративного досудового оскарження та пропуску строку звернення до суду, неправомірними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму необхідно застосувати до спірних правовідносин, слід відзначити, що при вирішенні даної справи суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 за №5076-VІ (надалі по тексту також – Закон №5076-VІ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ).

Згідно частини 3 статті 4 Закону №5076-VІ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частинами 1, 2 статті 13 Закону №5076-VІ визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ (надалі по тексту також – Закон №2464-VІ).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також – єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме, наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Аналіз коментованої норми закону свідчить, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність.

В даному випадку суд відзначає, що законом застосовано поняття "незалежна професійна діяльність", різновидом якою є "адвокатська діяльність".

Законодавець не конкретизував організаційно-правових форму здійснення адвокатської діяльності – індивідуально чи у форм адвокатського бюро або адвокатського об’єднання (статті 13, 15 Закону №5076-VІ), а, як зазначено вище, застосував поняття "адвокатська діяльність", як таке, що охоплює в собі усі згадані форми незалежної професійної діяльності адвоката.

В даному випадку, ОСОБА_1 здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України та даних, які надані відповідачем (а.с.63, 69).

Щодо доводів позивача про те, що він має статус особи з інвалідністю, а тому має право згідно частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, то суд вказує на таке.

Перелік осіб, які звільнені від сплати єдиного внеску, а також умови такого звільнення, визначені частиною 4 статті 4 Закону №2464-VІ.

Так, згідно вказаної частини 4 статті 4 Закону №2464-VІ, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В свою чергу, в пункті 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ мова йде про фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, а в пункті 5-1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ - членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Таким чином, жодної норми, яка б звільняла від сплати єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, Законом №2464-VІ не передбачено, навіть за умови, коли такі особи мають статус інвалідності.

Щодо доводів позивача про антиконституційність вищенаведених положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VІ, то суд звертає увагу на те, що вказана норма є чинною, а тому будь-яких підстав для незастосування її до даних правовідносин як відповідачем, так і судом, немає.

Суд звертає увагу на те, що однією із умов, яка відносить особу, що провадять незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), до платника єдиного внеску, є отримання доходу від цієї діяльності.

В даному випадку, законом визначено умову отримання доходу від "адвокатської діяльності" як результат провадження "незалежної професійної діяльності". Пункт 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ не розрізняє організаційно-правових форму здійснення адвокатської діяльності – індивідуально чи у форм адвокатського бюро або адвокатського об’єднання. Єдиною умовою є отримання доходу від діяльності взагалі.

З огляду на зміст позовної заяви та відповіді на відзив, ОСОБА_1 не заперечує щодо факту отримання доходу від зайняття адвокатською діяльністю.

Положеннями абзаців 1 і 2 пункту 2 частини 1 статті 7 "База нарахування єдиного внеску" Закону №2464-VІ визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п’ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).

Відповідно до статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Послідовний і системний аналіз коментованих норм закону вказує на те, що особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 за спірний період нарахування єдиного внеску перебував на обліку в Головному управлінні ДФС в області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (ознака незалежної професійної діяльності – адвокат) та відповідно як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.67-75).

Позивач не надав суду доказів зняття з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Подана відповідачем облікова картка повноти і своєчасності сплати позивачем платежів за кодом класифікації доходів 71040000 (єдиний внесок) свідчить про несплату ОСОБА_1 єдиного внеску (мінімального страхового внеску) за чотири квартали 2017 року в загальній сумі 8 448,00 гривень (3 200,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 704,00 гривень - мінімальний страховий внесок; 704,00 гривень * 12 місяців).

Аналогічно числиться заборгованість за І, ІІ і ІІІ квартали 2018 року в загальній сумі 7 371,54 гривень по 2 457,18 гривень в квартал (3 723,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 819,06 гривень - мінімальний страховий внесок; 819,06 гривень * 9 місяців).

Всього разом, у позивача за 2017 рік і три квартали 2018 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 15 819,54 гривень (а.с.64-65).

Суд не знайшов помилок при обчисленні розміру єдиного внеску за спірний період.

Що стосується позовної вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо створення обставин, які призвели до порушення процедури адміністративного оскарження, прояв яких полягає у ненаданні своєчасно позивачеві детальної інформації про порядок адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-64656-51 від 09.11.2018, то суд вказує на таке.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Як встановлено судом вище, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 органом доходів і зборів, який прийняв дану вимогу є Головне Управління ДФС в області, яке уповноважило начальника Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2 її підписати (а.с.11).

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Калуське управління є лише відокремленим підрозділом Головного Управління ДФС в області із присвоєним кодом ЄДРПОУ ВП: 41790109, місцезнаходження: 77300, Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Стуса, будинок 2 (а.с.32-33).

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VІ передбачено, що порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, Порядок розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 за №1124 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за №178/28308 (надалі по тексту також – Порядок №1124).

Вказаний Порядок №1124 визначає процедуру подання та розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також – вимога) та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинами десятою, одинадцятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку №1124, у разі якщо скаржник вважає, що контролюючий орган у районі, місті (крім міста Києва), районі у місті, об'єднаний чи спеціалізований неправильно визначив суму недоїмки або прийняв рішення про накладення штрафу та нарахування пені, що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право оскаржити таке рішення у відповідному головному управлінні ДФС в області, місті Києві.

Скарга на вимоги та на рішення контролюючих органів у районах, містах (крім міста Києва), районах у містах, об'єднаних чи спеціалізованих про нарахування пені та накладення штрафу подається відповідно до головних управлінь ДФС в областях, місті Києві в письмовій формі разом з документами, що підтверджують неправильність рішення (пункт 2 розділу ІІ Порядку №1124).

З огляду на наведені вище положення, норми Порядку №1124 регламентують процедуру подання та розгляду контролюючим органом скарг лише на ті вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які винесені контролюючими органами у районі, місті (крім міста Києва), районі у місті, об'єднаними чи спеціалізованими контролюючими органами.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 за №1791-VIII та Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 за №1797-VIII, які набрали чинності з 01.01.2017, було внесено зміни до Податкового кодексу України, якими функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

В даному випадку, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 винесло Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, а тому цілком очевидними є те, що вказаний орган доходів і зборів не може приймати вимоги про сплату боргу (недоїмки) та одночасно розглядати скарги на такі вимоги, як орган доходів і зборів вищого рівня.

Окрім цьому, про можливість оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду вказано також в пункті 2 даного вимоги (а.с.11).

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (пункт 56.2 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (абзац 3 пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 55.2 статті 55 Податкового кодексу України контролюючими органами вищого рівня є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.

Як встановлено судом, позивач оскаржував в адміністративному порядку вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 шляхом подання 17.12.2018 скарги до Головного управління ДФС в області (а.с.20). Однак, за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 17.12.2018 відповідач прийняв рішення №79/10/09-19-10-01-12 від 04.01.2019 про залишення скарги без розгляду, оскільки така скарга має подаватися до Державної фіскальної служби України (а.с.22-24).

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ, у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Тобто, отримавши рішення Головного управління ДФС в області №79/10/09-19-10-01-12 від 04.01.2019 про залишення скарги без розгляду, позивач мав право оскаржити вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 до органу доходів і зборів вищого рівня - Державної фіскальної служби України, про що також було роз’яснено в рішення відповідача №79/10/09-19-10-01-12 від 04.01.2019.

Таким чином, доводи позивача про вчинення Головним управлінням ДФС в області неправомірних дій з приводу створення обставин, що призвели до порушення процедури адміністративного оскарження, які проявилися у ненаданні своєчасно позивачеві детальної інформації про порядок адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-64656-51 від 09.11.2018, не відповідають дійсності, а тому є безпідставними.

Щодо доводів позивача про відсутність в Калуського управління як структурної одиниці Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області належних повноважень для нарахування і визначення платникам страхових внесків єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а в начальника Калуського управління Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області відсутність повноважень створювати, підписувати та направляти такі документи як вимоги про сплату боргу (недоїмки), то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ органом доходів і зборів є центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац 1 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ).

В контексті такої норми закону Головне управління ДФС в області у спірному випадку є належним органом доходів і зборів, який у відношенні до ОСОБА_1 наділений повноваженнями адміністрування єдиного внеску, що також підтверджується змістом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018.

Так, форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) визначена в додатку 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі по тексту також – Інструкція №449).

Наведена форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) містить графу для заповнення "найменування відповідного органу доходів і зборів та його місцезнаходження".

В даному випадку, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 таким органом вказано ГУ ДФС в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20 (а.с.11).

Також форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) містить графу для заповнення "найменування відповідного органу доходів і зборів", який вимагає сплатити (недоїмку, штрафи, пеню).

В даному випадку, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 знову вказано Головне Управління ДФС в області (а.с.11).

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) підписує керівник (його заступник або уповноважена особа) із зазначенням найменування відповідного органу доходів і зборів.

З огляду на зміст вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, її підписав начальник Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2

Тобто, вимогу про сплату боргу може підписати не лише керівник чи його заступник, але й уповноважена особа.

Пунктом 1.6 наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 29.12.2017 за №2192 "Про надання повноважень керівникам відокремлених структурних підрозділів ГУ ДФС" уповноважено керівників відокремлених структурних підрозділів Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в тому числі ОСОБА_2 – начальника Калуського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області, на здійснення заходів з погашення боргу, а саме: приймання та надсилання вимог про сплату єдиного соціального внеску (ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (а.с.98).

Згідно пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Калуське управління Головного Управління ДФС в Івано-Франківській області (http://if.sfs.gov.ua/data/material/000/284/369085/1458_ 05102018_Kaluske_upravl_nnya.pdf), затверджене наказом Головного Управління ДФС в Івано-Франківській області від 05.10.2018 за №1458 (чинне на час прийняття оскаржуваної вимоги), Калуське управління (надалі по тексту також – Управління), територіально розміщене у м. Калуш, є самостійним структурним підрозділом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі по тексту також – ГУ ДФС), підпорядковується безпосередньо начальнику ГУ ДФС, а також за напрямками роботи заступникам начальника ГУ ДФС відповідно до розподілу обов’язків між керівним складом ГУ ДФС.

Підпунктами 2.1.33, 2.1.34 пункту 2.1. Розділу 2 Положення визначено, що основними завданнями Управління, серед іншого, є організація та контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, внесків самозайнятими особами; організація роботи та контролю щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску.

За змістом пункту 4.7 Розділу 4 для забезпечення виконання основних завдань і функцій начальнику управління надається право підписувати, зокрема, документи відповідно до наданих (делегованих) у встановленому порядку повноважень.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади начальником ГУ ДФС (пункту 3.1 Положення).

Відповідно до наданих відповідно до пункту 20.4 статті 20, підпункту 14.1.137-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, повноважень на виконання певних функцій, передбачених ПК України начальник Управління має право підписувати документи щодо здійснення заходів з погашення боргу (підпункт 4.8.5. пункту 4.8. розділу 4 Положення).

Таким чином, з наведеного слідує, що начальник Калуського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2 уповноважений приймати, підписувати та надсилати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 як уповноважена особа від імені органу доходів і зборів - Головного управління ДФС в області.

З огляду на вище вказане, відповідач, формуючи 08.11.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які маю значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах, а сума боргу зі сплати єдиного внеску, яка нарахованою оскаржуваною вимогою, обчислена вірно у зв’язку із невиконанням ОСОБА_1 положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".

Разом з тим, вирішуючи, спір між позивачем та відповідачем з приводу визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, судом встановлені наступні обставини, які мають істотне значення для вирішення даного спору.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, на запит ОСОБА_1 від 18.02.2019 за №15/ЗПІ/51, відповідач направив позивачу належним чином засвідчену копію табеля обліку робочого часу начальника Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2 за листопад 2018 року (а.с.89).

Дослідивши вказану копію табеля обліку робочого часу ОСОБА_2 за листопад 2018 року №489, судом встановлено, що дана посадова особа (табельний номер 284636) 9 листопада 2018 року перебувала у відпустці, про що у табелі проставлено умовне позначення "В" (зворотній бік а.с.89).

Як уже зазначалось судом, відповідно до пунктів 3.1., 3.5. Розділу 3 Положення, Управління очолює начальник. На період відпустки або тимчасової відсутності начальника Управління, його обов’язки виконує заступник начальника Управління – начальник відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб або інша посадова особа Управління відповідно до наказу про покладення обов’язків.

Обставину перебування ОСОБА_2 09.11.2018 у відпустці не заперечив представник відповідача у своєму письмовому заперечення від 27.03.2019 (а.с.93).

Зазначений письмовий доказ (табель обліку робочого часу за листопад 2018 року) і приписи Положення про відокремлений структурний підрозділ відповідача засвідчують ту обставину, що начальник Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2, 09.11.2018, перебуваючи у відпустці підписав оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, не маючи на це відповідних повноважень.

Не заслуговують на увагу доводи представника відповідача про визначення Інструкцією №449 права керівника територіального органу доходів і зборів підписувати протягом трьох робочих днів вимогу після її формування та внесення до реєстру.

По перше, про таку процедурну можливість Інструкція №449 не містить жодних приписів.

По друге, датою формування і внесення до відповідного реєстру оскаржуваної вимоги є саме 9 листопада 2018 року – робочий день, коли ОСОБА_2 перебував у відпустці.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу №Ф-64656-51 від 09.11.2018, підписана начальником Калуського управління Головного Управління ДФС в області ОСОБА_2 в період його перебування у відпустці, не може бути тим виконавчим документом в розумінні частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ і пункту 3 Інструкції №449, на підставі якої у позивача виникає обов’язок сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 гривень.

Покладений частиною 2 статті 77 КАС України на відповідача (суб’єкта владних повноважень) тягар доказування (у випадку заперечення щодо протиправності свого рішення) узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з’ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач не обґрунтував правомірність своєї вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018 стосовно підписання її уповноваженою на те особою із відповідними повноваженнями керівника (посадової особи) територіального органу доходів і зборів.

Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.08.2018 за №802/1198/16-а, за змістом якої окремі недоліки, допущені контролюючим органом при оформленні податкових повідомлення-рішень не впливають на факт доведеності складу податкового правопорушення, суд вважає не обґрунтованими, виходячи із наступних мотивів.

По перше, вказана постанова Верховного Суду стосується податкового повідомлення-рішення, що є відмінним від предмету оскарження у даній справі.

По друге, коментована правова позиція суду касаційної інстанції стосується окремих недоліків у легітимному рішенні контролюючого органу, у спірному ж випадку сама вимога є протиправною у зв’язку із її підписанням не уповноваженою особою, що в свою чергу є визначальним у даній справі та не може бути розцінено судом як незначний недолік.

По третє, вказаний недолік є порушенням порядку внесення вимог платникам єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який станом на час розгляду справи не усунутий відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64656-51 від 09.11.2018, є неправомірною, такою, що оформлена з порушенням вимог чинного законодавства, а отже наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування такої вимоги.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області підлягає до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідачів витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області №Ф-64656-51 від 9 листопада 2018 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 15 819,54 гривень (п’ятнадцять тисяч вісімсот дев’ятнадцять гривень п’ятдесят чотири копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), вул. Дорошенка, 30А, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300.

Відповідач – Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи – 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4