Ухвала суду № 81357734, 15.04.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10101/19

Провадження № 2-з/761/149/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Макаренко І.О. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко Марія Василівна, перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко Марія Василівна, перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності.

Під час судового розгляду справи, позивача звернувся із заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що 08 листопада 2003 року ОСОБА_6, який є батком позивача, подарував позивачу квартиру АДРЕСА_1. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Голяченко М.В. , ніким не оскаржувався та є дійсним.

Разом з ОСОБА_6 у вказаній квартирі проживала його друга дружина ОСОБА_2

Батько позивача - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, однак після смерті батька ОСОБА_2 продовжувала проживати в квартирі, посилаючись на те, що в неї не має іншого житла.

Наприкінці лютого 2019 року позивачу стало відомо про те, що Першою Київською державною нотаріальною конторою 31 липня 2018 року та 07 вересня 2018 року було видано свідоцтва про право власності на спадщину на ім'я ОСОБА_2, зареєструвавши право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2

Згідно з отриманою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стало відомо, що 27 грудня 2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. було посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що дійсність договору позики та договору іпотеки свідоцтва про право на спадщину ставиться позивачем під сумнів, то існує висока ймовірність відчуження нерухомо майна, що утруднить виконання можливого рішення суду, тому заявник просить суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_3 та/або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з ремонту, реконструкції, зміни фізичного стану вищевказаного нерухомого майна, а також вселяти та реєструвати місце проживання у спірній квартирі.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з договором дарування квартири від 08 листопада 2003 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_6 відповідач у справі ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір з приводу законності відчуження права власності на спірну квартиру іншим особа, а відповідачем у справі ОСОБА_3 можуть вчинятися дії спрямовані на відчуження нерухомого майна, що є предметом спору, слід вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1611243180000), оскільки існує реальна загроза відчуження вказаного нерухомого майна, що може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко Марія Василівна, перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1611243180000).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову один рік.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя