Рішення № 81355305, 11.03.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/4529/15ц

Провадження № 2/712/10/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого судді – ТОКОВОЇ С.Є.

при секретарі – МОГИЛА І.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 червня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 77/08, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 225034 грн. на термін до 10 червня 2009 року, та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування даними кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № ДП 1-77/08, відповідно до якого відповідач прийняла на себе зобов’язання відповідати за повне і своєчасне виконання відповідачем ПП ОСОБА_4 його зобов’язань за кредитним договором. Відповідачі свої зобов’язання за кредитним договором та договором поруки виконують не належним чином, що полягає в несвоєчасному погашенні кредиту та відсотків, визначених умовами кредитного договору, внаслідок чого у них утворилась заборгованість за період з 07.07.2010 року по 02.04.2015 року яка становить 671 727,28 грн.

Просили суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 77/08 від 10.06.2008 року у сумі 671727,28 грн. та понесені судові витрати.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що 07.09.2010 р. Соснівським районним судом м. Черкаси було ухвалено рішення у справі № 2-4710 за позовом ПАТ «Приватбанк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким стягнуто солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 борг у розмірі 499948,57 гривень, а саме 225034,34 грн. боргу по кредиту, 181041,27 грн. боргу по відсоткам, 250 грн. боргу по комісії, 3219,58 грн. боргу по сплаті щомісячної винагороди за кредитне обслуговування 88673,72 гривень пені та 1730 грн. судових витрат. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ «Приватбанк». Вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.01.2017 року прийнято до свого провадження цивільну справу та призначено судове засідання на 20 лютого 2017 року на 09-00 год.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала та просила суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за період з 07.07.2010 року по 02.04.215 року в розмірі 671 727, 28 грн., яка складається із заборгованості по процентах за користування кредитом – 245193, 78 грн.; 393594, 11 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, а також штрафи 1 000 грн. (фіксована частина), 31939 грн. (процентна складова).

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п.3 розділу Х11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-У111 «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 10 червня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 77/08, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 225034 грн. на термін до 10 червня 2009 року, та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування даними кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № ДП 1-77/08, відповідно до якого відповідач прийняла на себе зобов’язання відповідати за повне і своєчасне виконання відповідачем ПП ОСОБА_4 його зобов’язань за кредитним договором.

ПАТ КБ «Приватбанк» у березні 2010 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 вересня 2010 року позов банку задоволено та стягнуто солідарно з приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № с77/08 від 10 червня 2008 року в розмірі 498 218 грн. 57 коп.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У пункті 2.3.2 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому ст. 212 Цивільного кодексу України.

В уточненій позовній заяві від 21 грудня 2015 року банк просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість по процентам за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентна складова) з посиланням на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а отже банк має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені, у межах позовної давності, яка визначена договором.

Суд не погоджується із даними твердженнями позивача оскільки, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

У постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. В той же час, у статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так як кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому визначення розміру процентів здійснюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-1412цс16 та підтверджений постановою Верховного суду від 16 січня 2018 року у справі № 305/1133/15-ц, провадження № 61-86св18 (ЄДРСРУ № 71639615).

Таким чином, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 19 вересня 2018 року справа № 643/16336/16-ц, провадження № 61-12848св18 (ЄДРСРУ № 76596781), від 12 вересня 2018 року справа № 473/825/16-ц, провадження № 61-3240св18 (ЄДРСРУ № 76502922), 12 вересня 2018 року справа № 186/1974/14-ц, провадження № 61-24172св18 (ЄДРСРУ № 76502947) та ін.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 р. № 564/2199/15-ц зазначив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Таким чином, наявність судового рішення, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором.

Відповідно до умов кредитного договору № 77/08 від 10.06.2008 року укладеного між банком та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 ліміт цього договору складає 225 000 грн., строк повернення кредиту встановлюється графіком (додаток № 1 договору). Погашення кредиту буде вважатись здійсненим в обумовлений строк, якщо різниця на яку поточна заборгованість перевищує суму встановленого поточного ліміту на вказану дату згідно Графіку зменшення поточного ліміту, надійшла на рахунок банку не пізніше дати, встановленої графіком, відповідно до якого перше зменшення поточного ліміту повинно було відбутись 26.01.2009 року. Як вбачається із рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07.09.2010 року позичальник не виконав свої зобов’язання в частині сплати першого платежу, що в свою чергу і стало підставою для звернення 27.03.2009 року банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, розрахованої станом на 05.02.2009 року. З урахуванням того, що позов банку стосувався стягнення достроково всієї суми заборгованості та направленням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, банк як кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов’язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення заборгованості.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Щодо вимог про стягнення неустойки, а саме пені та штрафу, про які заявлено позов , суд зазначає наступне. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). . За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування який був змінений банком на власний розсуд, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 141, 264-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 526, 638, 1054 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України).

Повне рішення суду складено 11 березня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ :

Позивач: АТ КБ «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, прож. ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, прож. ІНФОРМАЦІЯ_4.