Рішення № 81340344, 08.04.2019, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/17/2019

152/1398/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2019 р.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Верніка В.М.,

за участю: – секретаря Росовської О.Ю.,

– представника позивача ОСОБА_1,

– представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка цивільну справу за позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_1 12.09.2017 року звернувся до Шаргородського районного суду Вінницької області із даним позовом в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 із вимогами визнати договір від 15.08.1991 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Іцхаком (Ісааком) договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру. Позовні вимоги мотивовані тим, що в серпні 1991 року ОСОБА_3 довідалася про те, що ОСОБА_4 у зв’язку із виїздом на постійне місце проживання до Республіки Ізраїль продає свою квартиру №7 в кооперативному будинку №6 по вул. Будівельників в м.Шаргород Вінницької області. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було досягнуто згоди про продаж ним вказаної квартири за 2500 карбованців. ОСОБА_4 запропонував для укладення договору купівлі-продажу квартири проїхати до його знайомого нотаріуса. Так, 15.08.1991 року у присутності свідків особа, яку ОСОБА_4 відрекомендував як нотаріуса, склала договір оренди квартири АДРЕСА_1, на що ОСОБА_3 обурилася, бо мав бути укладений договір купівлі-продажу. ОСОБА_4 повідомив, що на даний час він не має всіх правовстановлюючих документів на квартиру та йому терміново необхідно виїздити до Ізраїлю. Після повернення до України обіцяв укласти договір купівлі-продажу квартири. Не маючи іншого виходу та бажання придбати квартиру, яка сподобалася, ОСОБА_3 погодилася укласти договір оренди, так як розуміла, що фактично вона придбаває у відповідача квартиру. Через виконання ОСОБА_3 всіх умов договору купівлі-продажу квартири, а саме передачі власнику обумовленої суми вартості квартири, а останній в свою чергу передав ключі від квартири, фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, який був прихований за договором оренди квартири. Окрім того, в договорі від 15.08.1991 року про передачу ОСОБА_4 у найм ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, помилково прізвище ОСОБА_3 зазначено як ОСОБА_5. Таким чином, при фактичному укладенні договору 15.08.1991 року про передачу ОСОБА_4 ОСОБА_5 у найм квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було погоджено та укладено договір купівлі-продажу, який був прихований за таким договором.

Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Соколовської Т.О. від 13.09.2017 року прийнято самовідвід судді Соколовської Т.О., а справу передано на повторний автоматичний розподіл (т.1 а.с.14).

Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Войнаровського І.В. від 18.09.2017 року відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання на 06.10.2017 року (т.1 а.с.17).

Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Войнаровського І.В. від 08.11.2017 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про відвід судді Войнаровського І.В., справу передано на повторний автоматичний розподіл (т.1 а.с.41).

Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Славінської Н.Л. від 10.11.2017 року прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, призначено попереднє судове засідання на 17.11.2017 року (т.1 а.с.43).

Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Соколовської Н.Л. від 05.12.2017 року задоволено заяву судді Славінської Н.Л. про самовідвід, а справу передано на розгляд до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області (т.1 а.с.55-56).

Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду Верніка В.М. від 26.12.2017 року цивільну справу за позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 прийнято до провадження та залишено без руху, визначено недоліки позову, які позивачу слід усунути та строк їх усунення (т.1 а.с.64).

Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду від 12.01.2018 року ОСОБА_6 за наслідком усунення позивачем недоліків щодо форми та змісту позовної заяви призначено підготовче судове засідання на 12.02.2018 року (т.1 а.с.69).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 13.03.2018 року заяву представника позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про направлення судового доручення залишено без руху, надано строк для усунення недоліків; заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику (т.1 а.с.107-108).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 11.06.2018 року клопотання представника позивача задоволено частково, а саме щодо виклику в судове засідання свідків та витребування з Томашпільської державної нотаріальної контори документів; клопотання про забезпечення позову та направлення судового доручення повернуто заявнику; закрито підготовче судове засідання, призначено судовий розгляд справи по суті (т.1 а.с.198-199).

Ухвалою суду від 12.10.2018 року задоволено клопотання представника позивача – витребувано з Державного нотаріального архіву Вінницької області письмові докази (т.1 а.с.223).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_1 позов підтримав за викладених у позовній заяві обгрунтувань. Додатково пояснив, що кошти на придбання квартири АДРЕСА_2 позивачка взяла у борг, а це 2500 доларів США та 2500 карбованців. Після досягнення згоди щодо придбання спірної квартири відповідачем було запропоновано проїхати для оформлення договору у м.Томашпіль Вінницької області до його знайомого нотаріуса. Зустріч із особою, представленою ОСОБА_4 як нотаріуса, відбулася в приміщенні кафе, а не нотаріальної контори. При ознайомленні із містом вже підготовленого договору ОСОБА_3 було з’ясовано, що то був договір оренди, а не купівлі-продажу. За умовами даного договору він укладався строком на 5 років зі сплатою 500 доларів США на рік. ОСОБА_4 пояснив, що укладається саме такий договір, оскільки ним не зібрано всі необхідні правовстановлюючі документи на квартиру, а тому пропонував укласти саме договір оренди, яким фактично закріплюється за ОСОБА_3 право власності через 5 років. ОСОБА_4 повернеться з-закордону та зробить уточнення у даному договорі щодо права власності. ОСОБА_3 знала ОСОБА_4 раніше, оскільки він працював у її школі та був членом райвно, вона йому повністю довіряла. Вважає, що ОСОБА_3 було виконано всі її зобов’язання за договором купівлі-продажу, а саме: вона сплатила кошти за нерухоме майно, отримала від ОСОБА_4 ключі від квартири та почала проживати у даному житловому приміщенні аж до 2016 року, провівши попередньо там ремонт. Після укладення угоди ОСОБА_4 наступного дня повідомив, що залишає своїй сестрі розписку про отримання коштів, а сам вибув до Ізраїлю. Однак вказаної розписки у його сестри не було. Про те, що ОСОБА_3 купила у ОСОБА_4 квартиру були обізнані сусіди, голова правління кооперативу, а у 1994 році ОСОБА_3 провела реєстрацію свого місця проживання у вказаній квартирі. Сам ОСОБА_4 до України більше не приїздив. У Шаргородській міські раді ОСОБА_3 рекомендували звернутися із відповідною заявою для оформлення права власності на квартиру. Позивачка подала до міської ради таку заяву та виконкомом Шаргородської міської ради було прийнято рішення №33, за яким позивачка отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Проте, у 2016 році це свідоцтво було скасовано рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області. Зауважив також, що договір найму укладався зі слів самого ОСОБА_4, оскільки не вказано на підставі чого він є власником квартири. Окрім того, прізвище позивачки помилково вказано як ОСОБА_5 замість ОСОБА_3. Також вказав, що нотаріусом не було роз’яснено сторонам, який договір укладається, договір укладався не в нотаріальній конторі, а в кафе. Зміст договору ОСОБА_3 не читався, оскільки вона була обурена тим, що це не договір купівлі-продажу, а договір найму. Вважає, що договір був укладений з метою продажу квартири, оскільки відбулися всі умови такого договору, тобто за договором найму прихований договір купівлі-продажу. Зазначив, що за даним договором вартість квартири складала 2500 доларів США та 2500 рублів, в договорі це не відображено, оскільки це прихований правочин. Факт передачі коштів відбувався в присутності свідків. Сама нотаріус якою посвідчено договір найму не була присутня при його укладенні і складався він без участі ОСОБА_3 Договір оренди житла у встановленому законом порядку не реєструвався. 17.02.1992 року ОСОБА_3 було здійснено реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі. Реєстрацію було проведено головою кооперативу, яка була обізнані про угоду. ОСОБА_3 під час укладення договору було сплачено 125 карбованців державного мита, це 5% вартості за вчинення нотаріальної дії. Податки позивачка не сплачувала, оскільки юридично вона не набула права власності на спірне нерухоме майно, але із врахуванням допущеного нотаріусом порушення при посвідченні даного договору, такий факт не впливає на дійсність вчинення даного правочину, оскільки кошти були передані. Оспорюваний договір позивач підписала добровільно та без примусу. Просив задоволити позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав повністю. Підтримав позицію викладену у відзиві (т.1 а.с.113-115). Вказав, що відповідачем заперечуються стверджувані позивачем обставини того, що між ОСОБА_4 та нею було досягнуто згоди про продаж квартири за 2500 доларів США та 2500 карбованців, скільки ці правовідносини та обставини встановлені рішенням суду від 16.02.2016 року у цивільній справі №152/1222/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, виконкому Шаргородської міської ради, за участі третіх осіб – Житлово-будівельного кооперативу №4 та Реєстраційної служби Шаргородського районного управління юстиції. Так, Шаргородський районний суд відмовив у зустрічному позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу укладеним, з посиланням на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна вважається укладеним лише у випадку, якщо сторони у письмовому нотаріально посвідченому договорі досягли згоди по усіх істотних умовах, зокрема таких як: предмет договору, ціна, тощо. Жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зустрічалися 15.08.1991 року та що цього дня між ними був укладений договір купівлі-продажу квартири не подано. А тому суд не виключає, що кошти, які, як стверджує ОСОБА_3, вона передала ОСОБА_4, сплачені за найм квартири. Також суд зауважив, що обставини, зазначені у зустрічній позовній заяві та пояснення, надані нею у судовому засіданні, суттєво відрізняються за змістом. Так, у позові зазначено, що договір купівлі-продажу квартири начебто був укладений 15.08.1991 року, тоді як у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вона з ОСОБА_4 домовилася про те, що договір купівлі-продажу буде укладено після того, як ОСОБА_4 повернеться з Ізраїлю, що свідчить про те, що договір не мав укладатися 15.08.1991 року. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03.08.2016 року вказав, що відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, на підтвердження того, що у 1991 році у неї була домовленість із ОСОБА_4 щодо продажу спірної квартири, оскільки між сторонами існувала домовленість лише про житловий найм квартири, що підтверджується укладеним ними договором найму, посвідченим державним нотаріусом за реєстровим №1065. Отже, позивач, не надаючи доказів домовленості про ціну та істотні умови договору купівлі-продажу квартири, передачі коштів за квартиру тощо, стверджує ці обставини і обґрунтовує цим свій позов, стверджуючи, що договір оренди від 15.08.1991 року укладено із помилкою у прізвищі ОСОБА_3 та робить висновок, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, який приховано за укладеним договором найму квартири. Вважає такий висновок необґрунтованим і непідтвердженим доданими до позовної заяви доказами. З допущеної у прізвищі позивача помилки не можна робити висновок про удаваність правочину. Шаргородським районним судом у рішенні від 16.02.2016 року дана обставина була з’ясована та встановлено, що 15.08.1991 року державним нотаріусом Томашпільської нотаріальної контори був посвідчений договір найму, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка у договорі помилково зазначена як "Фаменська". Також зауважив, що за змістом позовної заяви позивач стверджує, що 15.08.1991 року в присутності свідків, особа, яку ОСОБА_4 відрекомендував як нотаріуса, склала договір оренди квартири, на що ОСОБА_3 обурилася, адже мав бути укладений договір купівлі-продажу. На що ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_3 про те, що немає всіх необхідних документів на квартиру і йому терміново необхідно їхати до Ізраїлю, а після повернення обіцяв укласти договір купівлі-продажу квартири. ОСОБА_3 погодилася укласти договір оренди. Тобто, позивач фактично підтверджує, що вона розуміла, що укладає договір найму квартири і укладення договору купівлі-продажу квартири можливе в майбутньому. Окрім того, ОСОБА_3 05.09.2017 року звернулася до суду із даним позовом. Натомість про начебто порушене її право позивач знала як у 1991 році, коли укладався договір, так і у 1996 році, коли закінчився строк дії договору найму, а також у 2011 році, отримуючи свідоцтво про право власності на житло, яке рішенням Шаргородського районного суду від 16.02.2016 року було скасовано. З цих підстав вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивачем відповідно до положень ст.199 ЦПК України подано відповідь на відзив (т.1 а.с.144-146), відповідно до якої вона не погоджується із міркуваннями, викладеними у відзиві на позовну заяву, з огляду на таке. Домовленість сторін про продаж відповідачем спірної квартири підтверджується листом, надісланим ОСОБА_4 їй 31.03.1996 року, у якому вказує її як ОСОБА_5 та зазначає про зміну домовленостей та свого попереднього наміру на відчуження квартири через її "балачки". Посилання представника відповідача на рішення Шаргородського районного суду вважає безпідставним, адже предметом даного позову є визнання договору удаваним, а не визнання укладеним договору купівлі-продажу. Вважає, що ОСОБА_4 під час укладення договору ввів її в оману щодо предмета договору, а після викриття його дій обіцяв, повернувшись до України, виправити ситуацію шляхом підписання договору купівлі-продажу квартири. Тому факт передачі всієї обумовленої суми вартості квартири та укладення договору був дійсно 15.08.1991 року. Саме після вимог позивача відповідач обіцяв підписати договір купівлі-продажу квартири за його поверненням до України. Через те, що ОСОБА_4 у 2001 році став інвалідом, не працює та має скрутне матеріальне становища, він вирішив повернути продану квартиру, що підтверджується його листом до Президента. Окрім того, Шаргородським відділом поліції розслудється кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12017020360000201, за фактом заволодіння шахрайським шляхом ОСОБА_4 грошовими коштами ОСОБА_3, які вона передала за придбану квартиру. Докази, зібрані у даному кримінальному провадженні підтверджують факт домовленості про купівлю-продаж квартири між сторонами та передачі коштів від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Помилка у прізвищі позивачки свідчить про повну її довіру ОСОБА_4, вона не перевіряла текст договору, а відповідач, користуючись послугами свого знайомого, начебто нотаріуса, який використовував відомості, надані виключно відповідачем. Вважає, що факт найму квартири спростовується тим, що вона через беззаперечну довіру ОСОБА_4 не читала самого договору, який підписала 15.08.1991 року, що підтверджується внесенням невірних анкетних даних, а тих, які вказав ОСОБА_4; нотаріус не була присутня під час укладення договору та не роз’яснювала їй права, передбачені Цивільним кодексом України щодо умов укладеного договору під час його підписання; підписання відбулося в приміщенні кафе в присутності особи чоловічої статі, а в договірі прізвище нотаріуса ОСОБА_7, тобто жінки; згода позивача на укладення договору найму та домовленості підписання договору купівлі-продажу в подальшому повністю узгоджується з нормами ст.58 ЦК України в редакції 1963 року, адже сторони приховали дійсні наміри укладення договору купівлі-продажу квартири за договором найму. Щодо застосування строку позовної давності зазначає, що рішенням суду від 16.02.2016 року було скасовано право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, позов подано до суду 05.09.2017 року, тобто строк позовної даності не сплив.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 бажала придбати квартиру, але не мала для того коштів, а тому звернулася до неї і вона позичила їй у вересні 1991 року 500 доларів США. Про ОСОБА_4 свідок знала, але із ним вона не спілкувалася. Позивач їй повідомила, що хоче купити квартиру у ОСОБА_4, який виїздить до Ізраїлю. Кошти згодом ОСОБА_3 їй повернула. Також зі слів ОСОБА_3 їй відомо, що позичені кошти та передала ОСОБА_4 за квартиру. Знає, що позивач робила у квартирі ремонт, а потім там проживала. Обставини укладення оспорюваного договору між сторонами їй не відомі. Саму квартиру вона не бачила. Позивач казала, що в договорі допущена помилка у її прізвищі та що власник через 5 років приїде і вони виправлять помилку.

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що чоловік позивача ОСОБА_3 є її рідним братом. У 1991 році брат зателефонував їй та попросив у борг 2500 карбованців, щоб сплатити за кооператив. Гроші вона їм позичила. Коли привезли для ОСОБА_3 гроші, їх там зустрів чоловік, який напевно був власником квартири, та він сказав, що необхідно їхати сплатити за кооператив, а потім оформити договір купівлі-продажу. Власника квартири вона не знає. Про намір оформити договір купівлі-продажу їй розповів її брат.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що позивач ОСОБА_3 є її рідною тіткою. Вона була присутня під час укладення в кафе в м.Томашполі договору та передачі грошей. Знає, що квартира належала ОСОБА_4, який працював у школі. Також знає, що ОСОБА_3 сплатила за квартиру 2500 доларів США та 2500 карбованців. Факт передачі грошей свідок бачила особисто, а чи перераховувалися ці кошти – ні. У її присутності ніякі розписки не писалися. Для оформлення договору їздили в м.Томашпіль до юриста. Коли приїхали туди, всі документи вже були готові, ОСОБА_3 їх підписала, а що у них було написано їй не відомо. Коли сіли в машину їхати додому ОСОБА_3 прочитала ті папери та почала плакати, а вже вдома розповіла, що вона не купила квартиру, а винайняла її. Позивач проживала в спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що ОСОБА_3 у неї позичила 500 доларів США на купівлю квартири. Кошти згодом повернула. Про те, що позивач придбала квартиру, свідок чула від самої ОСОБА_3 та від інших людей, але у квартирі вона не була.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши доводи позовної заяви, дослідивши представлені докази, суд доходить наступного.

Так, в судовому засіданні відповідно до матеріалів справи встановлено, що згідно нотаріально посвідченого договору від 15.08.1991 року ОСОБА_4 здав ОСОБА_5 в найм житлове приміщення розміром 76 кв.м на першому поверсі кооперативного будинку №4 в смт.Шаргород, належне йому на праві особистої власності, оскільки він повністю його викупив, за адресою: АДРЕСА_3. Житлове приміщення здається в найм строком на п’ять років, з першого вересня 1991 року по перше вересня 1996 року. Плата за використання переданого в найм житлового приміщення встановлена за згодою сторін в сумі 500 карбованців на рік. По закінченню строку найму ОСОБА_5 зобов’язана здати житлове приміщення у справному стані та повному порядку. Витрати по оформленню договору сплачує ОСОБА_4 Договір посвідчено державним нотаріусом Томашпільської нотаріальної контори ОСОБА_7, договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, особу сторні нотаріусом встановлено, отримано 125 карбованців державного мита, договір зареєстровано в реєстрі за №1065 (т.1 а.с.4).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16.02.2016 року первісний позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради №33 від 16.02.2011 року в частині оформлення за ОСОБА_3 права власності на квартиру №7 у житловому будинку №6 по вул. Будівельників в м.Шаргород Вінницької області; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 21.02.2011 року на квартиру №7 у житловому будинку №6 по вул. Будівельників в м.Шаргород Вінницької області на ім’я ОСОБА_3; скасовано рішення від 23.02.2011 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру №7 у житловому будинку №6 по вул. Будівельників у м.Шаргород Вінницької області за ОСОБА_3 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним відмолено. (т.1 а.с.127-133).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12.05.2016 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16.02.2016 року залишено без змін (т.1 а.с.119-125).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.08.2016 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16.02.2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12.05.2016 року залишено без змін (т.1 а.с.116-118).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22.03.2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_4 (т.1 а.с.134-136).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 05.06.2018 року рішення Барського районного суду від 22.03.2018 року залишено без змін (т. 1 а.с. 172-174)

Відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №80551374 від 16.02.2017 року (т.1 а.с.126) власником квартири АДРЕСА_2 зазначений ОСОБА_4

Згідно вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до положень ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

З огляду на предмет та підстави заявленого позову, зокрема щодо доводів позивача стосовно визначення оспорюваного договору найму удаваною угодою, яка є прихованим договором купівлі-продажу, а також визнання з цих підстав права власності за позивачем на відповідний об’єкт нерухомого майна згідно прихованого договору, до спірних правовідносин, що стосуються підстав, порядку і наслідків власне зміни вказаного правочину, незалежно від часу його укладення згідно вимог п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню правила цього Кодексу.

В ході судового розгляду встановлено, що сторонами 15.08.1991 року нотаріально оформлено оплатний договір найму житлового приміщення, згідно умов якого відповідач ОСОБА_4 надав належну йому квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_3 в користування для проживання строком на п’ять років.

Вказані обставини підтверджуються копію оспорюваного правочину (т.1 а.с.4), рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16.02.2016 року в частині обгрунтування відмови у задоволенні зустрічного позову (т.1 а.с.127-133), а також визнані представниками сторін в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до положень ст.234 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ч.1 ст.314 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ч.1,2 ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до ч.3 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно п.1 ч.1 ст.346 ЦК України право власності серед іншого припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до положень ч.1 ст.382, ч.1 ст.383 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; власник, зокрема квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до положень ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно вимог ч.1 ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу, зокрема житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ч.1 ст.695 ЦК України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Відповідно до змісту ст.705 ЦК України за договором найму-продажу до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару. Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Згідно ч.1 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до вимог ч.1 ст.820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Згідно ч.1 ст.821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.

В ході судового розгляду встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 безпосередньо у письмовій формі, а також із посвідченням його нотаріуса договір купівлі-продажу спірної квартири не укладався.

Натомість оспорюваний договір сторін від 15.08.1991 року має усі визначені законом умови договору найму житлового приміщення за знаками укладення його на обмежений п’ятирічний строк та визначення щорічної плати за користування орендованою квартирою в розмірі 500 карбованців на рік.

Отже, немає законних підстав вважати, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір найму-купівлі, а надто договір купівлі-продажу, у тому числі продажуу кредит квартири в розумінні вказаних вище положень нормативних актів, оскільки в оспорюваному правочині відсутня істотна умова таких договорів – ціна предмету продажу, тобто квартири.

Це безспосередньо вбачається також зі змісту представленого стороною позивача листа відповідача ОСОБА_4 від 31.03.1996 року, адресованого ОСОБА_3 в межах строку дії оспорюваного правочину (т.1 а.с.142), у якому ОСОБА_4 вказує, що між ними було укладено договір найму житла, наміру укладати договір купівлі-продажу зі сторони ОСОБА_12 не вбачається з даного листа. Натомість ОСОБА_4 вказує, що був намір продати ОСОБА_3 квартиру саме по закінченню п’ятирічного строку найму житла за вказаним договором, що вочевидь спростовує помилкове тлумачення вказаного листа, висловлене представником позивача ОСОБА_1 щодо наміру позивача та домовленості сторін здійснити продаж його квартири шляхом укладення оспорюваного договору.

Доводи представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про те, що позивач уклала із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, який було приховано за договором найму житла, на виконання якого ОСОБА_3 10.08.1991 року передала ОСОБА_4 2500 доларів США та 2500 карбованців, показання свідка ОСОБА_10 про те, що вона була присутня при передачі ОСОБА_3 2500 доларів США ОСОБА_4 та показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 про те, що вони позичали кошти ОСОБА_3 для придбання нею квартири не можуть вважатися належними доказами укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири, оскільки пояснення вказаними свідками щодо надання ними позивачу певних грошових коштів для її придбання не становлять безспірного підтвердження саме такого цільового використання, очевидцями якого ці свідки не були.

Суд також не приймає до уваги твердження свідка ОСОБА_10 про те, що у її присутності було підписано оспорюваний договір та передано грошові кошти за придбання квартирою, оскільки її не вказано у якості свідка, залученого до нотаріального посвідчення оспорюваного договору сторін від 15.08.1991 року. Окрім того, приналежність свідка ОСОБА_10 до числа родичів позивача ОСОБА_3 а свідка ОСОБА_9 до членів сім’ї її близького родича визначає вагомі підстави того, що їх показання не можуть сприйматись у повній мірі об’єктивними та неупередженими.

Судом зауважується, що для того, аби договір був удаваним, потрібні свідомі дії та прагнення обох сторін договору для приховання істинної волі учасників правочину. Для удаваного правочину необіхно, щоб обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії мають спрямовуватись на досягнення інших правових наслідків і приховувати іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Стороною позивача не представлено жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_4 здійснив волевиявлення щодо безпосереднього відчуження належної йому квартири на користь позивача ОСОБА_3 При цьому умовами оспорюваного правочину сторін від 15.08.1991 року, добровільність підписання ними якого не оспорюється ніким, застережено істостні обмеження як щодо строку використання, так й щодо порядку користування житловим приміщенням, що вочевидь не може відповідати волевиявленню ані продавця, ані набувача майна за договором саме купівлі-продажу житла, встановленню яким такі обмеження законом не передбачені. Натомість відчуження нерухомого майна прямо суперечить встановленим законом умовам договору найму житлового приміщення, які передбачають лише переважне право наймача на придбання об’єкту найму саме в разі його відчуження, що не могли не враховувати сторони, передусім позивач, підписуючи відповідний договір.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин суд доходить висновку про недоведеність позивачем та її представником позовних вимог щодо вчинення сторонами договору купівлі-продажу спірної квартири, який прихований удаваним правочином її найму, а також переходу до позивача з підстав цього права власності вказану квартиру в порядку її відчуження, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

У зв’язку з встановленням вказаної недоведеності позивачем по суті заявленх позовних вимог суд визначає безпідставним надання правової оцінки заяві сторони відповідача про застосування позовної давності щодо спірних правовідносин.

З огляду на неповідомлення стороною відповідача про понесені судові витрати питання їх розподілу судом також не вирішується.

Враховуючи викладене, керуючись п.9 Прикінцевих та перехідних положень, ст. 202, 203, 234, 314, 319, 321, 325, 328, 334, 346, 382, 383, 392, 626-628, 638, 640, 657, 655, 695, 705, 759, 773, 810, 820, 821 ЦК України, ст. 4, 5, 10, 13, 19, 23, 27, 76, 82, 89, 141, 223, 259, 263, 264, 274, 275, 279 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору від 15.08.1991 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Іцхаком (Ісааком) Соломоновичем, договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а також про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 – відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення строків його оскарження, якщо не було подано апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, Вінницькому апеляційному суду через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області.

Суддя Вернік В.М.