Рішення № 81332499, 15.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2019 року № 826/5702/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Спецсервіс»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування наказу № 1040 від 22.01.2018, податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147

Суд прийняв до уваги таке:

06.04.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Спецсервіс» (далі також - позивач, ТОВ НВП «Спецсервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147; про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у м. Києві № 1040 від 22.01.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВП «Спецсервіс».

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваний наказ прийнятий без наявності на те правових підстав, з порушенням порядку, встановленого ПК України, також вказав, про протиправність податкових повідомлень-рішень прийнятих відповідачем на підставі висновків акта від 51/26-15-14-07-01-10/3867439 від 02.03.2018, в якому зафіксовані результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по проведеним фінансово-господарським операціям щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Люкс Консоріс» за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

Вказана перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві №1040 від 22.01.2018, який виданий на виконання ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 10.08.2017 у справі № 756/10077/17.

Позивач зазначає, що вказана ухвала не могла слугувати підставою для прийняття наказу про проведення перевірки, а тому перевірка ТОВ «НВП «Спецсервіс» є незаконною, безпідставною та вказує на протиправність наказу про її проведення № 1040 від 22.01.2018 та податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147, які прийняті на підставі висновків такої перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Під час розгляду справи, Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначив, що твердження позивача про незаконність ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 є необґрунтованими, оскільки вказана ухвала не є предметом розгляду даної. До компетенції контролюючого органу не належить перевірка наявності підстав для прийняття ухвал та оцінка законності останніх.

Також відповідач наголошує на тому, що позивач допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, що нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обґрунтування які наведені у відзиві на позовну заяву.

В свою чергу суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

22.01.2018 ГУ ДФС у м. Києві винесено наказ №1040 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВП «Спецсервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по проведеним фінансово-господарських операціях за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс Консоріс», тривалістю 5 робочих днів.

В період з 24.01.2018 по 26.01.2018 ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ НВП «Спецсервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по проведеним фінансово-господарських операціях щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Люкс Консоріс» за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт №51/26-15-14-07-01-10/38674939 від 02.03.2018, яким встановлено порушення ТОВ «НВП «Спецсервіс» пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого:

- завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 268 11900 грн. у тому числі за квітень 2016 в сумі 380 381,00 грн.;

- занижено податок на прибуток в періоді що перевірявся на загальну суму 58 650,00 грн. у тому числі за 2016 ріку сумі 583 650,00 грн.;

- завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду ряд.19 декларації у загальній сумі 380 381,00 грн., у тому числі за червень 2017 року на суму 380 381,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення.

30.03.2018 позивач отримав лист ГУ ДФС у м. Києві від 27.03.2018, яким повідомлено позивача про залишення заперечень без задоволення, а рішень податкового органу без змін.

30.03.2018 на підставі складеного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147.

Позивач не погодився із висновками відповідача щодо допущення виявлених в ході перевірки порушень вимог ПК України, а тому звернувся до суду із позовом про визнання протиправними та скасування наказу № 1040 від 22.01.20189 року та податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615177.

Як свідчить зміст наказу № 1040 від 22.01.2018, в якості підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача зазначено, в т.ч. пп.78.1.11 Податкового кодексу України.

Згідно із пп.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, посилання на який міститься в наказі, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесене ними відповідно до закону.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що документальна позапланова виїзна перевірка призначається на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення.

У свою чергу можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України виникає за наявності двох умов: 1) отримання ухвали слідчого судді (суду) саме податковим органом; 2) відповідності ухвали слідчого судді (суду) закону.

Як вбачається з резолютивної частини ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 10.08.2017 у справі №756/10077/17:

«Клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 Батрина Ю.М. - задовольнити.

Надати прокурорам Київської місцевої прокуратури №5 Батрину Ю.М. та Яковчуку М.Ю. та слідчим слідчої групи СУ ФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві у кримінальному провадженні №32017100050000026, а саме: старшому слідчому другого відділу розслідування кримінальних проваджень СУФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Сауляк Людмилі Віталіївні, старшому слідчому першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Двигуну Руслану Васильовичудозвіл на: -призначення документальної позапланової перевірки ТОВ «НВП «Спецсервіс» (код ЄДРПОУ 38674939) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Люкс Консорінс» (код ЄДРПОУ 40207026) за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, проведення якої доручити ГУ ДФС у м. Києві.»

Зазначений в ухвалі слідчого судді порядок оскарження даної ухвали фактично передбачає, що ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення. Строк пред'явлення ухвали до виконання не зазначено.

Поряд з цим, ухвала слідчого судді по справі № №756/10077/177 про призначення позапланової перевірки, постановлена 10.08.2017 року, натомість оскаржуваний наказ № 1040 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки" прийнятий відповідачем - від 22.01.2018 року, тобто, зі спливом майже 5 місяців.

Згідно змісту ухвали слідчого судді надано дозвіл на призначення перевірки конкретно визначеним особам, а саме: старшому слідчому другого відділу розслідування кримінальних проваджень СУФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Сауляк Людмилі Віталіївні, старшому слідчому першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві Двигуну Руслану Васильовичу, тобто - не податковому органу. Однак як вбачається з оскаржуваного наказу № 1040 від 22.01.2018, в супереч приписам даної ухвали, податкова перевірка призначена начальником ГУ ДФС у м. Києві Демченко Л.Д., що додатково свідчить про її протиправність.

Між тим, приписами п. 56.21 ст. 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Положення Кримінально процесуального кодексу України не містять безпосередньої норми, якою визначено компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки, та не передбачають порядок розгляду питання призначення позапланової перевірки слідчим суддею.

Отже, з аналізу норм Податкового кодексу України та положень Кримінального процесуального кодексу України вбачається певна неузгодженість. Визначена в Податковому кодексі України процедура проведення позапланової перевірки за рішенням слідчого судді (суду) не узгоджується з приписами кримінального процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження та, крім того, взагалі відсутня процедура розгляду такого клопотання.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище положень нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків контролюючого органу у спірному випадку, а саме у правомірності прийняття рішення, оформленого наказом, про проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в рамках кримінального провадження.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин приписів п.56.21. ст. 56 ПК України та ухвалення рішення на користь позивача.

Більш того, як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2018 №243/6674/17-к:

" 37. Частина друга статті 93 КПК передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

38. Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу "витребування та отримання" передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження "витребувати" повноваження "призначити" перевірку.

39. Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження "призначати ревізії та перевірки" означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

40. Пункт 18 частини першої статті 3 КПК визначає:

"слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…".

41. Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

42. Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК, коли законодавство зобов'язує слідчого суддю "вжити необхідних заходів", не визначаючи перелік цих заходів.

43. Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

44. У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

50. Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

51. Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством."

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 27.02.2019 справа № 11-сс/824/325/2019 апеляційну скаргу адвоката Гайдака О.В. в інтересах ПП «Науково-технічне підприємство «Український центр нерухомого майна», адвоката Білицького Р.Б. в інтересах ТОВ НВП «Спецсервіс» , адвоката Дем’яненка М.В. в інтересах ТОВ «Фірма «Контакт» задоволено частково та скасовано ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017.

Одночасно Київським апеляційним судом постановлено нову ухвалу, якою клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 Батрина Ю.М про призначення документальної позапланової перевірки ТОВ НВП «Спецсервіс» за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, повернуто особі, яка його подала.

З огляду на викладене, враховуючи зазначену вище правову позицію Верховного Суду, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини, з якими положення пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов'язують можливість призначення та проведення перевірки. Таким чином наказ від 22.01.2018 №1040 є неправомірним.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено та визнається учасниками справи, що на підставі вказаного наказу, за наслідками проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №51/26-15-14-07-01-10/38674939 від 02.03.2018.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Тобто наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 22.01.2018 № 1040 є реалізованим і вичерпав свою дію, а тому не може бути скасований. Однак, враховуючи те, що оскаржуваний наказ прийнятий без наявності на те правових підстав, про що свідчить і скасована ухвала слідчого судді, суд вважає за необхідне визнати наказ від 22.01.2018 № 1040 неправомірним.

В контексті наведеного, суд зазначає, що у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки акту перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності наказу, податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача з проведення перевірки ТОВ НВП «Спецсервіс» не узгоджуються із нормами Податкового кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України, вчинені не на підставі не у межах повноважень, що ним передбачені, а тому є протиправними.

Отже, проведена відповідачем перевірка позивача не створює правових наслідків, зокрема у вигляді прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Разом з тим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин по справі суд вважає за необхідне надати оцінку висновкам викладеним в акті перевірки та оскаржуваним повідомленням - рішенням по суті.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань. Внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок ного вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПОК України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, зазначене в акті перевірки порушення п. 44.1 п. 44.2 ст.44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України само по собі не може призвести до донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Пункти. 44.1 та 44.2 Податкового кодексу України регулюють порядок збереження та надання звітності податковому органу та безпосередньо на впливають на обчислення податку.

Порядок обчислення податку на прибуток передбачений п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України але має відсилочну норму до національних положень, стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за якими складається фінансова звітність підприємства.

Таким чином, посилання в акті перевірки на нібито виявлені порушення Податкового кодексу України не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з встановленим заниженням податку на прибуток в сумі 583650,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 380381,00 грн. Без обґрунтування порушень національних положень, стандартів бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та виявлення помилок у фінансовій звітності підприємства рішення про донарахування податку на прибуток є помилковими та такими, що не відповідають нормам податкового та бухгалтерського законодавства України та документально не підтверджуються. А тому відповідно податкові повідомлення-рішення від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147 не відповідають вимогам Податкового законодавства та підлягають скасуванню.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє суду дійти висновку, що право на формування витрат для цілей оподаткування податком на прибуток виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів:

1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ГІДВ);

2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця;

3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності;

4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання;

5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, слід зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-X1V "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-X1V господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, бухгалтерський облік є обов'язковими видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Відповідно до статті 8 Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-X1V підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено також підпунктом 1.2 пункту 1 та підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення).

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи. Від імені яких складений документи, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Оформлення договірних відносин між суб'єктами господарювання регламентується Цивільний кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі - ЦК).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, єдиною підставою для висновку, що між Товариством та контрагентами (ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» та ТОВ «Люкс Консоріс») правовідносини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, є протокол допиту свідка гр. ОСОБА_10 від 02.10.2017р., де він зазначає, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Люкс Консоріс». Проте взагалі відсутні відомості в якому саме кримінальному провадженні надавались покази. Більш того, відсутня будь-яка інформація щодо наявного обвинувального вироку відносно посадових осіб ТОВ «Люкс Консоріс».

Відповідно до п.85.4 ст.85 ПКУ: «При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В порушення вказаних норм органи ДФС, при проведенні перевірки ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» використали протокол допиту свідка який не є первинним документом або іншим документом, пов'язаним з обчисленням і сплатою податків в розумінні законодавства.

Окрім того, суд дійшов висновку, що первинні документи, які були надані Товариством було проігноровано оскільки в Акті перевірки жодним чином не знайшли свою оцінку.

Проте, а ні протоколи допиту свідків, а ні відомості баз даних податкових органів, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку Товариства, які могли б підтвердити факт порушення вказаного в Акті перевірки.

Акт по своїй суті є носієм доказової інформації про виявлені під час перевірки порушення вимог податкового законодавства, тому обставини та докази викладені в ньому повинні бути обґрунтовані, вичерпні та доведені

Отже, при проведенні перевірки податковим органом було використано тільки ті документи (протоколи, дані автоматизованої системи), які не можуть по своїй суті підтверджувати або спростовувати реальність здійснення господарських операцій.

Суд відхиляє посилання органів податкової служби на відомості щодо, відсутності у контрагентів майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій, відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень як на підставу відсутності реальності правочинів є неправомірним, оскільки при проведенні перевірки не з'ясовувалось питання яким чином виконувались зобов'язання по договірним відносинам між сторонами, адже товариству законом надано право на укладання договорів щодо оренди складських приміщень, користування послугами, використання в своїй діяльності матеріальних ресурсів, які не належать сторонам на праві власності, а використовуються на підставі права користування. Отже, суд дійшов висновку, зазначений висновок податкового органу був зроблений на підставі припущень та неперевірених даних.

При проведенні перевірки не було виконано її мету, а саме встановлення та виявлення фактів порушення чи перевірки дотримання податкового законодавства, способами та у порядок визначений Податковим кодексом.

Слід зазначити, що позивачем додано до матеріалів справи, докази настання правових наслідків господарських операцій ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» з ТОВ «Люкс Консоріс».

Так, на підставі Договору поставки №03/16-04 від 10 березня 2016 року, укладеним між ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» та ТОВ «Люкс Консоріс», Продавець зобов'язується поставити Покупцю товари, а Покупець зобов'язується оплатити їх на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

Загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, а також ціна товару визначається у специфікації (п. 2.1. Договору).

Згідно видаткових накладних, у ТОВ «Люкс Консоріс» було придбано товар на загальну суму в 3 891 000,00 грн. (копії податкових та видаткових накладних містяться в матеріалах справи).

В подальшому, реалізуючи мету господарської операції, яка полягає в отриманні прибутку, ТОВ «НВП «СПЕІДСЕРВІС» здійснило поставку придбаного товару ПАТ «МОТОР СІЧ» на підставі договору поставки №26/10 від 07 жовтня 2015 року на загальну суму 4 095 840,01 гривень, чим отримало прибуток в 204 840,01 гривень. (Вказані договори наявні і матеріалах справи).

Згідно наявного у матеріалах справи копії договору оренди складського приміщення Товар приймався на склад ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» та передавався в подальшому ПАТ «МОТОР СІЧ» за товарно-транспортними накладними та довіреностями на склад Покупця.

Отже, операції Товариства мають всі необхідні ознаки для визнання господарських операцій реальними, а саме:

1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (обидві сторони на момент здійснення операцій були зареєстровані як платники ПДВ);

2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця (факт подальшої поставки ПА'Г «МОТОР СІЧ»);

3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності (отримання прибутку від операції в розмірі 204 840,01 гривень),

4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання (наявна первинна бухгалтерська документація, яка оформлена належним чином);

5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (наявні).

Як вбачається з Акту перевірки, Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві відбувалось розслідування кримінального провадження №32016100000000072 від 24.05.2016р. за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» за ознаками ч. З ст. 212 КК України.

Серед іншого в кримінальному провадженні фігурували відносини Товариства з ТОВ «Люкс Консоріс».

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, 29 червня 2017 року Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві винесено постанову, якою кримінальне провадження №32016100000000072 закрито у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб складу кримінального правопорушення.

В цьому ж провадженні було призначено експертизу (копія висновку експерта міститься в матеріалах справи).

Відповідно до Висновку Експерта №592/17-23 від 23.06.2017р. за результатами проведення судово-економічної експертизи було досліджено, зокрема, операції ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» з ТОВ «Люкс Консоріс» у квітні 2016 року.

Експертизою встановлено:

«Дослідженням видаткових накладних встановлено, що за формою та змістом вони відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV та п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 мають обов'язкові реквізити, передбачені законодавством.

Арифметичним підрахункам підсумків, зазначених у видаткових накладних, невідповідностей не встановлено.

Саме тому, документально підтверджується відвантаження ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС» товарів на суму З 891 000,00 грн. утому числі ПДВ 630 666,67 грн.»

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/1 1 від 21 січня 201 І року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Товариством вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи вищезазначене, та як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів, на підставі яких можна було стверджувати, що укладені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, при проведенні перевірки не було встановлено (виявлено). Крім того, на момент укладення господарських договорів сторони були зареєстровані у встановленому законом порядку, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення, що в свою чергу свідчить про настання певних правових наслідків.

Щодо порушення п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового Кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПКУ).

Отже, Товариство правомірно використало своє право та зменшило свої податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму відповідних витрат, які пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

Щодо п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПКУ).

В реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, які подавались разом з податковими деклараціями до податкових органів були вказані податкові накладні, які були видані контрагентами ТОВ «НВП «СПЕЦСЕРВІС», містили всі необхідні обов'язкові реквізити та підписані уповноваженими особами, скріплені печатками підприємств.

При співпраці із зазначеним товариством було враховано наявність у нього інформації про реєстрацію, статус платника податку на додану вартість, які на час укладення договорів, були офіційно підтверджені відповідними державними органами і достовірність відомостей не викликала сумнівів.

Суд звертає увагу, що Товариство не може нести відповідальність ні за несплату контрагентом (зазначеним в Акті товариством) податків, ні за неподання ним звітності.

Відповідальність за правильність виписування податкової накладної законодавством покладена саме на продавця товарів

ТОВ «Люкс Консоріс» під час здійснення вказаних у акті перевірки операцій, відповідно до вимог статей 18, 182, 183 ГІК України було зареєстровано органами державної податкової служби як платник податку на додану вартість та відповідно мав право видавати податкові накладні.

Відповідно до п. 6 Розділу III Наказу Мінфіну № 21 від 28.01.2016р. «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість»: «Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника».

Отже, матеріалами справи підтверджується що Товариство дотрималось вимог ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПКУ і використало своє право на формування податкового кредиту на підставі виданих контрагентами первинних документів - податкових накладних.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що висновок ГУ ДФС м. Києва не відповідає законодавству України, ґрунтується на припущеннях та недоведених доказах, а тому не може бути правомірним, а прийняті на його підставі оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Враховуючи, що задоволення даного позову в частині скасування наказу не може призвести до відновлення порушених прав платника податків та те, що після проведення перевірки права платника податків порушують лише прийняті за її наслідками податкові повідомлення-рішення, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу. Однак, як зазначено вище, враховуючи те, що у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття такого наказу, суд вважає за необхідне визнати наказ №1040 від 22.01.2018 протиправним.

Таким чином враховуючи, що вимоги ТОВ «НВП «Спецсервіс» є обґрунтованими, та знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли ГУ ДФС у м. Києві належним чином наведені позивачем посилання не спростовано, суд доходить висновку про необхідність захисту прав позивача в судовому порядку та задоволення позову, шляхом скасування прийнятих податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147 та визнання наказу № 1040 від 22.01.2018 протиправним.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного у матеріалах справи платіжних доручень №138,139,140 від 06.04.2018, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 25 200,39 грн., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «науково-виробниче підприємство «Спецсервіс» задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправовірним наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 22.01.2018 № 1040.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 30.03.2018 № 1692615147, № 1702615147, № 1712615147 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «науково-виробниче підприємство «Спецсервіс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 25 200,39 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «науково-виробниче підприємство «Спецсервіс», 03048, м. Київ, вул. Івана Пулюя, 1 а, кв. 62, код ЄДРПОУ: 38674939.

ВІДПОВІДАЧ: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ: 39439980.

Суддя Р.О. Арсірій