Рішення № 81331956, 22.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/188

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2019 року № 640/2504/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Київський міський військовий комісаріат

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.), адреса: АДРЕСА_1, до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), адреса: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський міський військовий комісаріат (надалі - третя особа), адреса: 04112, місто Київ, вулиця Тимофія Шамрило, будинок 19, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові передати заяву та документи ОСОБА_1 на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності 3-ї групи внаслідок поранення (контузії) і захворювання, так, пов'язані з виконання обов'язків військової служби при перебуваннях в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у зв'язку з тим, що відсутній документ, що свідчить про причини і обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження та повернення документів до Київського міського військового комісаріату на доопрацювання;

- зобов'язати Міністерство оборони України передати заяву та документи ОСОБА_1 до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянути їх та прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, проте, відповідачем вчинено дії, які порушили право позивача на призначення та отримання такої допомоги.

У своєму відзиві на адміністративний позов представник відповідача заперечуючи проти позову вказав, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, відповідно, у відповідача не виникло обов'язку щодо призначенні і виплати такої допомоги позивачу.

Представник третьої особи у письмових поясненнях зазначив, що у позивача не виникло права на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до наданої суду копії висновку спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи від 31 березня 2016 року №839/Ж, описані рубці в лобно - тім'яній ділянці зліва, в лобній ділянці справа, на передній поверхні правої гомілки в середній третині у позивача є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у період проходження служби в 1982 році (Т.1, арк. 17).

Відповідно до копії Витягу із протоколу №1439 засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 01 квітня 2016 року, комісія дійшла висновку про те, що вогнепальні осколкові поранення голови, правої ноги (контузія головного мозку - 1982 року), колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наслідком яких стали шкіряні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи №839/Ж від 31 березня 2016 року, виданим Київським міським клінічним бюро судово - медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких наслідків перенесеної ЗЧМТ у вигляді після травматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., з двобічною пірамідною недостатністю, ести було - атактичним порушеннями, з кризами симпатоадреналового характеру 1-2 рази на тиждень, гіпомнестичним синдромом, стійким цефалічним та астено-тривожно-невротичним синдромами. Після травматичного церебрального арахноїдиту з лікворо - динамічними кризами, центральною вестибуляторною дисфункцією ІІІ ст», що підтверджено медичними та військово - обліковими документами, тобто, поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії .(Т.1, арк. 18).

Згідно наданої суду копії Виписки з Акта огляду МСЕК до довідки серії АВ №0447736 від 21 червня 2016 року, ОСОБА_1 з 07 червня 2016 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (Т.1, арк. 16).

У відповідності до наданої суду копії довідки від 28 березня 2016 року №58, виданої Подільським районним у місті Києві військовим комісаріатом Міністерства оборони України, ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу з 31 березня 1982 року по 26 травня 1984 року та приймав участь у бойових діях на території Афганістану в період з 20 червня 1982 року по 10 березня 1983 року, в/ч польова пошта 53349 (Т.1, арк. 19).

На підставі звернення ОСОБА_1 до військового комісару Київського міського військового комісаріату з заявою щодо вирішення питання про призначення та виплату йому, як інваліду ІІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, одноразової грошової допомоги, Київським міським військовим комісаріатом 13 червня 2018 року за вих. №ВСЗ/1298 складено висновок. Відповідно до якого, за доводами Київського міського військового комісаріату, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року. Вказаний висновок разом із заявою ОСОБА_1 та наданим останнім пакетом документів направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (Т.1, арк. 21).

Листом від 08 жовтня 2018 року за вих. №248/3/6/1861 Міністерство оборони України повторно повернуло документи ОСОБА_1 для виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оскільки Київським міським військовим комісаріатом не надано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, що унеможливлює надання документів на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (Т.1, арк. 22).

В свою чергу, Київський міський військовий комісаріат повідомив про повернення документів Міністерством оборони України ОСОБА_1, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія відповідного листа від 22 жовтня 2018 року №ВСЗ/2595 (Т.1, арк. 23).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нерозгляду питання в частині призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З 07 червня 2016 року у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням в нього інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся до третьої особи із заявою та копіями необхідних документів, але відповідачем його документи були повернуті без розгляду на відповідній Комісії, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає, що у Міністерства оборони України відсутні підстави для прийняття рішення щодо призначення або відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки відповідачу не надіслано через уповноважений орган всього необхідного пакету документів відповідно до вимог законодавства.

Також, представник відповідача зазначив, що документи на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не подавалися та рішення (протокольне) Міністерством оборони України не приймалося.

При цьому, у відзиві на позовну заяву також зазначено, що фактично Центральною військово-лікарською комісією встановлений причинний зв'язок між пораненням (контузією), захворюванням з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, але документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження позивачем не надано.

Також, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що про наявність поранень зазначається в військовому квитку, проте, позивачем копію відповідної сторінки військового квитка суду не надав. Тому, за доводами представника відповідача, оскільки Міністерством оборони України не було відмовлено в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги до Міністерства оброни України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, представник відповідача наголосив й на тому, що позивач проходив службу у збройних силах СРСР, не будучи громадянином України.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил з 31 березня 1982 року по 26 травня 1984 року, в тому числі, приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан з 20 червня 1982 року по 10 березня 1983 року.

07 червня 2016 року позивачу вперше призначено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим 07 червня 2018 року останній звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.

13 червня 2018 року Київським міським військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України надіслано висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги.

Листом від 08 жовтня 2018 року Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив Київський міський військовий комісаріат про відсутність в документах ОСОБА_1 документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), також в листі зазначено про необхідність в найкоротші терміни усунути вказаний недолік і повторно надіслати документи до Департаменту.

За твердженням представника третьої особи, оскільки позивача звільнено з військової служби у 1984 році, а ІІІ групу інвалідності він отримав у 2016 році, тобто понад 30 років після звільнення, то підстави для виплати одноразової грошової допомоги позивачу відсутні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, дії Міністерства оборони України, які полягають у нерозгляді документів позивача та невирішенні питання щодо призначення й виплати останньому або відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності є протиправними.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 цього Закону передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.

Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі - Порядок №975 - в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Так, у абзаці 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІI групи.

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, у відповідності до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до підпункту «г» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, Постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій. Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період участі в бойових діях.

У відповідності до частини 1 статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ сфера дії цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24 серпня 1991 року.

Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року №1934-ХІІ, Збройні Сили України утворені лише 06 грудня 1991 року.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набрала чинності для України 14 лютого 1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

З огляду на наведені норми, та оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, прийняття рішення про виплату (призначення) чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є компетенцією комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, що діє у складі Міністерства оборони України.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, зважаючи на наведені вище норми, позивач отримав з 07 червня 2016 року, а з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся 07 червня 2018 року, тобто у встановлені законодавством строки.

Наведене свідчить, що звертаючись вперше 07 червня 2018 року до Київського обласного військового комісаріату ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.

За результатами розгляду документів ОСОБА_1 на засіданні Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, 01 квітня 2016 року Комісія дійшла висновку про наявність у ОСОБА_1 травми (контузії), поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією Витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 квітня 2016 року №1439.

Вказані обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що причинно-наслідковий зв'язок між отриманими позивачем пораненнями та наслідками що настали, підтвердило відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії), а Витяг з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 квітня 2016 року № 1439 є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання, а тому суд не погоджується з твердженням відповідача в частині неподання до Київського обласного військового комісаріату копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки такі твердження не відповідають дійсним обставинами справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача щодо того, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР, не будучи громадянином України з тих підстав, що станом на момент проходження строкової військової служби позивача, Україна не проголосила своєї незалежності, відповідно, громадяни, які проживали на її території не набули статусу громадян України.

Крім того, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР та приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан.

Наведене свідчить, що позивач об'єктивно позбавлений можливості надати суду документ, що він проходив строкову військову службу саме у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.

Аналіз вище викладених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що ОСОБА_1, як військовослужбовець, отримав поранення під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року.

Проте, судом встановлено, що згідно Порядку № 975 Міністерство оборони України, як головний розпорядник коштів не прийняв у місячний строк після надходження документів для призначення одноразової грошової допомоги рішення про призначення такої допомоги, або відмову у її призначенні.

Водночас, лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України за результатами розгляду звернення позивача.

Разом з цим, прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України в особі його Міністра, а на Департамент фінансів Міністерства оборони України покладено обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (Міністерства оборони) розпорядниками нижчої ланки.

У Міністерстві оборони України рішення щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, проте дій, спрямованих на прийняття відповідного рішення уповноваженим органом (комісією), вжито не було.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

В той же час, щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України, які полягають у відмові передати заяву та документи ОСОБА_1 на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності 3-ї групи внаслідок поранення (контузії) і захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуваннях в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у зв'язку з тим, що відсутній документ, що свідчить про причини і обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження та повернення документів до Київського міського військового комісаріату на доопрацювання та зобов'язання Міністерства оборони України передати заяву та документи ОСОБА_1 до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянути їх та прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року,

суд, з метою найбільш ефективного захисту порушених прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх в наступній редакції:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо невирішення питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ;

- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню, зокрема, з урахуванням положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо надання суду права на вихід за межі позовних вимог з метою найбільш ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не вирішення питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ.

3. Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ, із врахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова