Ухвала суду № 81331934, 22.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2219/19

УХВАЛА

22 квітня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» до Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення павільйону (буфету) «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11.10.2002, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є., зареєстрованого у реєстрі за № 8924, який укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - з іншого.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за адміністративним позовом слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Головне завдання адміністративної юстиції - утвердження верховенства права над адміністративним свавіллям, захист прав і законних інтересів громадян від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і, врешті-решт, забезпечення законності у сфері публічного управління.

Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

Як зазначено у п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12 липня 2011 року N 9-рп/2011 476 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.

З огляду на матеріали справи, заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16.11.2009 по справі № 2-923/2009, яке набрало законної сили 27.11.2009, договір дарування від 11.10.2002, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є., зареєстрованого у реєстрі за № 8924, який укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - з іншого визнано недійсним; зобов'язано зазначених осіб не чинити перешкод ТОВ «Модуль» в користуванні власністю - майданчиком павільйоном (буфетом) площею 46,80 кв. м. з комунікаціями, розташованими по АДРЕСА_1 шляхом знесення тимчасового павільйону (буфету) «ІНФОРМАЦІЯ_1».

11.12.2018 ТОВ «Модуль» звернулось до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради з листом № 03-12/2018 щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення павільйону (буфету) «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого по АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 16.11.2009 по справі № 2-923/2009.

Листом від 26.12.2018 № з-803-18 Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради надав відповідь, згідно якої для вирішення зазначеного питання та подальшої державної реєстрації скасування запису про право власності необхідно звернутися до суду з метою визначення наслідків недійсності договору дарування від 11.10.2002.

На переконання позивача, будь-які додаткові роз'яснення рішення суду не потребуються, оскільки скасована підстава виникнення та реєстрації права власності на об'єкт як такий, що насправді є лише тимчасовою спорудою, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Зазначені позивачем обставини підтверджують, що в основі спору лежить юридичний конфлікт стосовно належності майна.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Оскільки позивач звернулася до суду за захистом свого цивільного права, а саме права власності на майно, як титульний власник майданчику павільйону площею 46,80 кв.м., при цьому просить зобов'язати відповідача внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення павільйону (буфету) «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11.10.2002, що матиме наслідком позбавлення певних осіб відповідного зареєстрованого права власності, то цей спір підвідомчий судам цивільної юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справа № 815/5193/14 (провадження № 11-176апп18) та який в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Із системного аналізу зазначених положень убачається, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не сама по собі бездіяльність органу реєстрації, а результат таких послуг - державна реєстрація скасування права приватної власності на об'єкт нерухомого майна, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зазначений спір належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки спір у ній не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року № 826/12559/16 (провадження № 11-511апп18) та який в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

При зазначених вище обставинах, враховуючи, що спір стосується приватноправових відносин, - Одеський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження по справі.

Суд також звертає увагу позивача на позицію Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), згідно якої рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

На підставі викладеного та керуючись п.2 ч.1 ст.170 КАС України,

У Х В А Л И В :

Відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» у відкритті провадження по справі за його позовом до Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації про зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Завальнюк