Рішення № 81331921, 11.04.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2731/18

11 квітня 2019 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Мірінович У.А.

за участю:

секретаря судового засідання Хоменко Л.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання наказу відповідача № 842 від 03.12.2018 протиправним та зобов'язання відповідача надати позивачу безоплатну правову допомогу згідно звернення позивача від 28.11.2018, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання наказу відповідача № 842 від 03.12.2018 протиправним та зобов'язання відповідача надати позивачу безоплатну правову допомогу згідно звернення позивача від 28.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом відповідач відмовив позивачеві у наданні вторинної правової допомоги на підставі частини третьої статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 № 3460-VI (далі - Закон № 3460-VI), тобто, у зв'язку з отриманням позивачем шість разів протягом бюджетного року. Вважає, що таке рішення суперечить статті 22, 59 Конституції України.

Відповідач у відзиві позовних вимог не визнав та просить у задоволені їх відмовити. В обґрунтування посилається на абзац 3 п. 3.2. рішення Конституційного Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) Справа №1-23/2009 від 30 вересня 2009 року, абзац 1 п.4 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально - процесуального кодексу України, статті 268, 271 Кодексу України про адміністративне правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 справа №1-17/200 права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина, та на положення Закону № 3460-VI.

Ухвалою суду від 18.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

В судовому засіданні під час розгляду справи судом позивач позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2019 щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав наведених у відзиві. В судове засідання 05.04.2019 представник відповідача не прибув, подав клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку з участю представника відповідача у іншому судовому засіданні. Протокольною ухвалою суду від 11.04.2019 в задоволені клопотання відповідача відмовлено.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.04.2016 виданого управлінням персоналу штабу військової частини А1314, є особою яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. справи 8).

Як слідує з матеріалів справи, що позивач звернувся до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із заявою від 28.11.2018 про надання безоплатної вторинної правової допомоги, що передбачає представництво інтересів ОСОБА_1 у справі № 1940/1956/18 (адміністративне провадження). До заяви позивач надав наступні документи: копію паспорта; РНОКПП; копію посвідчення (арк. справи 6, 55).

Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги з супровідним листом від 04.12.2018 за вих. №1106 направив копію наказу від 03.12.2018 № 842 за підписом в.о. директора Ю.Б. Франків, згідно якого відмовлено в наданні безоплатної вторинної допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з частиною третьою статті 14 Закону № 3460-VI (арк. справи 57).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 3460-VI безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Частиною першою статті 6-1 Закону № 3460-VI визначено, що до системи надання безоплатної правової допомоги належать, зокрема, Координаційний центр з надання правової допомоги; суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (стаття 15 Закону № 3460-VI).

Відповідно до статті 16 Закону № 3460-VI Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону. Повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України.

Суд встановив, що Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги діє на підставі положення про Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженої наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 30.03.2015 № 96 (у редакції наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 10.12.2018 № 135 (далі - Положення № 96)).

Відповідно до пункту 2 Положення № 96 діяльність Місцевого центру поширюється, зокрема, на територію Козівського району Тернопільської області, на якій проживає позивач.

У своїй діяльності Місцевий центр керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства юстиції України та Координаційного центру, а також Положенням № 96 (пункт 5 Положенням № 96).

Статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 14 Закону № 3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають, зокрема, ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Таким чином, позивач має право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до Закону № 3460-VI, оскільки останній відноситься до ветеранів війни на якого поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", про що свідчить відповідне посвідчення (арк. справи 8).

Частиною першою статті 17 Закону № 3460-VI визначено, що центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону № 3460-VI суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.

Як слідує з наказу від 03.12.2018 № 842, що позивачу відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги на підставі частини третьої статті 14 Закону № 3460-VI, так як відповідач вважає, що позивачу вже шість разів надавалася безоплатна вторинна правова допомога протягом бюджетного року, тобто за 2018 р. (арк. справи 57).

Однак, на вимогу суду та на підтвердження того, що позивачу шість разів надавалася безоплатна вторинна правова допомога прийнятих протягом бюджетного року, тобто за 2018 рік, відповідач надав лише п'ять належним чином засвідчених копій заяв та наказів (43-54, 58-60)).

Таким чином, на вимогу суду, відповідач не надав належні та допустимі докази, в тому числі відповідні накази, які би підтверджували те, що відповідач надав позивачу шість разів безоплатної вторинної правової допомоги протягом бюджетного року, тобто за 2018 рік.

Щодо тверджень позивача про порушення вимог статті 22, 59 Конституції України, суд зазначає.

Статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 року, N 13- рп/2000 не скасовано. У цьому рішенні Конституційний суд вирішив, що Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Європейський підхід в питанні надання безоплатної правничої допомоги залишається незмінним і полягає у невід'ємності реального права на правничу допомогу від права на реальний доступ до суду, яке в свою чергу, є складовою права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, у випадках спору щодо цивільних прав чи обов'язків або при пред'явленні будь - якого кримінального обвинувачення, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) в інтерпретації тлумачної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ). Практикою даного Суду в ході тлумачення вказаної норми Конвенції напрацьовано та сформульовано стандарти такої допомоги.

З метою імплементації європейських стандартів у сфері справедливого суду та захисту прав людини українським законодавцем прийнято Закон України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 № 3460-VI (надалі Закон № 3460-VI).

Згідно Статті 6 § 3 (с) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину має право використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір. Так, згідно пункту 5 Резолюції (78) 8 Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу та консультації особа, якій надано допомогу, має бути, за можливості, вільною у виборі кваліфікованого захисника. Крім того, юридична допомога завжди повинна здійснюватися особою, яка має право практикувати в якості адвоката у відповідності з юридичними нормами даної держави, як у випадках, коли система юридичної допомоги передбачає участь захисника, так і у випадках, коли: a) сторони повинні бути представлені такою особою в судовому органі даної держави відповідно до закону цієї держави; b) орган, правомочний розглядати прохання про надання юридичної допомоги, констатує, що послуги адвоката необхідні з огляду до конкретних обставин справи, що розглядається .

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях розглядає право вибору адвоката як неабсолютне, тобто як таке що може зазнавати обмежень з метою належного відправлення справедливого правосуддя. Європейський суд з прав людини залишає державі широкі межі розсуду у цій сфері, зводячи свій вплив, здебільшого, до оцінки того, наскільки надані державою гарантії вказаного права відповідають вимогам справедливого судового розгляду.

Аналіз рішень ЄСПЛ дозволяє встановити випадки та умови обмеження конвенційного права особи обирати адвоката на свій власний розсуд. Страсбурзький суд у низці рішень обґрунтовує застосування обмежень права вибору захисника, перш за все, при наданні безоплатної правової допомоги. У цьому випадку основним критерієм є інтерес правосуддя. Так у справі «Круасан проти Німеччини» ЄСПЛ відзначив, що уникнення пауз або перерв відповідає інтересам правосуддя і цілком може виправдати призначення адвоката всупереч побажанням обвинуваченого (ECtHR 25 September 1992, Croissant v. Germany, No. 13611/88, para. 28). У цьому ж рішенні Суд наголошує, що стаття 6 п. 3 (с) Конвенції визнає право будь-якого обвинуваченого на допомогу захисника на свій вибір. Проте, і, незважаючи на значення довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, не слід надавати цьому праву абсолютний характер. Воно неминуче піддається певним обмеженням в питанні безоплатної

юридичної допомоги, коли судам належить право вирішувати, чи вимагають інтереси правосуддя надання обвинуваченому захисника, призначеного безкоштовно. Призначаючи такого адвоката, національні суди повинні, безумовно, враховувати побажання обвинуваченого. Однак вони можуть це обійти, якщо існують достатні підстави вважати, що

інтереси правосуддя цього вимагають (ECtHR 25 September 1992, Croissant v. Germany, No. 13611/88, para. 29).

Слід відмітити, що оскаржуваний наказ прийнятий за результатами розгляду заяви про надання безоплатної вторинної правової допомоги, що передбачає представлення його інтересів підчас розгляду адміністративної справ №1940/1956/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

В свою чергу, у відповідності до ст. 55 КАС України, визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи те, що позивач має право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до Закону № 3460-VI, а також те, що відповідачем надано докази лише п'яти випадків за 2018 рік надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, що підтверджується відповідними наказами, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні такої допомоги на підставі частини третьої статті 14 Закону № 3460-VI.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (місцезнаходження: вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ: 399773435) про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії, -задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 842 від 03.12.2018 "Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1".

Зобов'язати Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийняти рішення про надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги згідно звернення від 28 листопада 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2019 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.