Рішення № 81331893, 08.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Одеса Справа № 420/706/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі: судді Іванова Е.А.

за участі : секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Мельніченко Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді головного спеціаліста, стягнення середнього заробітка за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3. позивач) працював на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (далі -Укртрансбезпека). 08.11.2018 року ОСОБА_3 отримав попередження за підписом Голови Укртрансбезпеки ОСОБА_4, відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.іч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням (далі - попередження про звільнення). В якості підстави для звільнення в попередженні було вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року було створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» №805 від 05.10.2018 року було виключено посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртранспебзпеки в Одеській області. Незважаючи на наявність вакансій для переведення ОСОБА_1 на іншу посаду, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №142-к від 29.01.2019 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за .безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області 31 січня 2019 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (далі - наказ про звільнення). ОСОБА_1 вважає своє звільнення з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області незаконним, необґрунтованим, наказ про звільнення таким, що підлягає визнанню нечинним та скасуванню.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим що, 08.11.2018 ОСОБА_1 отримав попередження за підписом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_4 відповідно до якого, його повідомили про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням. Одночасно у вищезазначеному попередженні, Відповідач належним чином обґрунтував причини скорочення чисельності штату працівників та зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорті України» № 1095 від 06.09.2017 року було утворено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті за 2018 рік № 805 від 05.10.2018 було виключено посаду старшого державного інспектора відділу державного нагляду та контролю за безпекою на залізничному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області. 29.01.2019 згідно із наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 142-к головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідач вважає, що вищезазначений наказ, було винесено правомірно та який, жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів позивача.

Ухвалою суду від 11.02.2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.02.2019 року зобов'язано ОСОБА_3 надати до Одеського окружного адміністративного суду в строк до 04.03.2018 року: інформацію про те, чи працевлаштувався позивач після його звільнення, якщо так, то надати належним чином засвідчені докази цього; інформацію про те, чи ставав позивач на облік до Центру зайнятості в якості безробітного; засвідчену належним чином копію трудової книжки ОСОБА_3.

Зобов'язано Державну службу України з безпеки на транспорті надати до Одеського окружного адміністративного суду в строк до 04.03.2019 року: засвідчену належним чином та пронумеровану копію особової справи ОСОБА_3; засвідчену належним чином копію листа Первинної Профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.01.2019 року №01; засвідчену належним чином копію наказу Укртрансбезпеки від 05.10.2018 року №805 "Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік"; засвідчену належним чином копію наказу Укртрансбезпеки від 08.10.2018 року №2192-к "Про попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті"; довідку про заробітну плату ОСОБА_3 за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню із зазначенням середньоденної заробітної плати; перелік всіх вакантних посад, наявних в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області за період 08.11.2018 року по 31.01.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3. позивач) працював на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (далі -Укртрансбезпека).

08.11.2018 року ОСОБА_3 отримав попередження за підписом Голови Укртрансбезпеки ОСОБА_4, відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.іч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпІІ України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням (далі - попередження про звільнення).

В якості підстави для звільнення в попередженні вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.

Також в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» №805 від 05.10.2018 року виключено посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртранспебзпеки в Одеській області.

В зв'язку з чим наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №142-к від 29.01.2019 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області 31 січня 2019 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (далі - наказ про звільнення).

Виходячи з приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних; повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженості, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної, служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу».

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пункт 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» визначає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі,; коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення; державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі п.1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть, бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник; на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Втім, в порушення п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40, 4.2 ст.49-2 КЗпП України, ані під час вручення попередження про звільнення у зв'язку з скороченням чисельності штату, ані під час звільнення ОСОБА_1 не було запропоновано іншої рівноцінної посади в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області відповідно до його кваліфікації, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади) у цьому державному органі.

Судом встановлено, що після отримання попередження про звільнення ОСОБА_3, звертався до Голови Укртрансбезпеки зі скаргою від 19.11.2018 року, в якій були викладені вищенаведені обставини та в якій ОСОБА_1 просив відповідно до повноважень та компетенції здійснити заходи реагування з метою недопущення порушення Головою Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_4 законодавчо закріпленої процедури щодо звільнення ОСОБА_1 зі своєї посади.

На зазначену скаргу ОСОБА_1 від Укртрансбезпеки була отримана відповідь за №10385/09/15-18 від 06.12.2018 року, відповідно до якої було зазначено, що: «всі заходи, які проводяться в Укртрансбезпеці у зв'язку зі зменшенням граничної чисельності та скороченням штату здійснюються відповідно до законодавства».

Проте судом встановлено, що в грудні 2018 року в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області були наявними вільні вакантні посади старших, державних інспекторів Відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, що свідчило про наявність відповідних можливостей переведення ОСОБА_1 на іншу посаду, навіть якщо вона і була нижчою від тієї посади, яку займав ОСОБА_1

У зв'язку з зазначеним, ОСОБА_1 повторно звернувся до Голови Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_4 зі скаргою від 27.12.2018 року, в якій повторно просив здійснити дотримання вимог чинного трудового законодавства та запропонувати йому, ОСОБА_1, зайняти вільну вакантну посаду старшого державного інспектора Відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

На зазначену скаргу ОСОБА_1 від Укртрансбезпеки була отримана відповідь за №288/09/15-19 від 11.01.2019 року, відповідно до якої повторна скарга ОСОБА_1 була проігнорована та було зазначено, що: «листом за №10385/09/15-18 від 06.12.2018 року йому вже надавалася обґрунтована відповідь з питань, викладених у скарзі».

Зазначені обставини підтверджують невиконання Укртрансбезпекою вимог чинного законодавства в частині надання ОСОБА_1 одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці пропозицій щодо зайняття інших вакантних посад в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області.

Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках: змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві^ в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку; при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Втім, під час звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, Укртрансбезпекою в порушення ст.42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України не з'ясовувалося, чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не перевірялася кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан ОСОБА_1, чи інші.

У відзиві на позовну заяву Укртрансбезпека визнала обставини того, що ОСОБА_1 не пропонувалося пропозицій щодо зайняття інших посад в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області, такі пропозиції вручались іншим працівникам, які на думку Укртрансбезпеки мали переважне право на залишення на роботі у зв'язку зі змінами в організації, виробництва і праці (абз.2 арк.4 відзиву, а.с. 200).

Втім, чинне трудове законодавство (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40, ч.2 ст.49-2 КЗпП) зобов'язує роботодавця здійснити пропозицію щодо зайняття іншої рівноцінної посади на підприємстві відповідно до кваліфікації, а разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи на цьому підприємстві - абсолютно усім працівникам, і тільки в подальшому при наявності працівників з переважним правом на залишення на роботі - надати перевагу останнім.

Надання Укртрансбезпекою до свого відзиву копій вибіркових пропозицій щодо залишення на роботі іншим працівникам додатково підтверджує порушення при звільненні ОСОБА_1 вимог чинного законодавства України.

Посилання Укртрансбезпеки у відзиві на те, що при вивільненні здійснювався нібито детальний аналіз професійної трудової діяльності щодо відповідності усіх працівників та, зокрема, ОСОБА_1, критеріям, зазначеним у ст.42 КЗпП України (кваліфікація досвід трудової діяльності, сімейний стан), не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, ч.ч.1-3 ст.43 КЗпП України визначає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), ч.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попереднього згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця встановлені і в Законі України «Про професійні, спілки, їх права та гарантії діяльності».

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у чому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Так, з оскарженого наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників вбачається, що підставою для звільнення послугував, зокрема, лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті №01 від 10.01.2019 року.

Втім, жодних запрошень на засідання Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, па якій розглядалося питання про звільнення ОСОБА_3 з посади; головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на: автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, останній не отримував, на засіданні Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті присутній не був, жодних заяв щодо розгляду питання про звільнення за своєї відсутності ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті не подавав, зокрема доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

Відтак, прийняття Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті відповідного рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області без його присутності чи участі в засіданні представника ОСОБА_1 та за відсутності письмової згоди ОСОБА_3 на розгляд даного питання без нього, був порушений не тільки закон, на підставі якого діє орган первинної профспілкової організації, а й чіткі та обов'язкові вимоги ч.ч.1-3 ст.43 КЗпП України, що фактично спричиняє втрату юридичного значення самого рішення Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, як такого, що прийняте в порядку та у спосіб, не передбачений законодавством України.

Відповідно до п.п.18-19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи* організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм; законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій.

Крім того, як на час звільнення, так й до цього часу вакантна посада начальника відділу надання адміністративних послуг та як вбачається з положення про відділ надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, позивач відповідає вимогам, які в ньому висуваються до особи, яка може бути призначена на цю посаду та жодних пояснень, чому ця посада не була запропонована позивачу при звільненні суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що при попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення йому не було запропоновано жодної посади в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області, не з'ясовувалися питання щодо переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі, у зв'язку з прийняттям Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті відповідного рішення про звільнення ОСОБА_1 без його присутності чи участі в засіданні його представника та за відсутності письмової згоди ОСОБА_1 на розгляд даного питання без нього, наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №142-к від 29.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області є нечинним та підлягає скасуванню.

Відповідно до н.ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.7 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року визначає, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Враховуючи той факт, що власник одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний був запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити усіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу та забезпечити право рівного доступу громадянина до державної служби, що базується на його особистих якостях та досягненнях, ОСОБА_1 повинен бути поновлений на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, з одночасним стягненням з Державної служби України з безпеки на транспорті на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2019 року по день винесення судового рішення.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_3 (а.с. 89) сума нарахованої заробітної плати останнього за листопад 2018 року складає 13983,64 грн., за грудень 2018 року складає 6568,67 грн.. Усього за останні 2 календарні місяці роботи позивач отримав - 20552,31 грн.

Кількість відпрацьованих робочих днів у листопаді - 22, у грудні - 16. Усього 38 днів.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 540,85 грн. (20552,31/38).

Кількість днів вимушеного прогулу позивача складає 44 робочих днів.

Таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 23797,40 грн. (540,85х44), який суд вважає необхідним стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.9, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №142 від 29.01.2019року.

Поновити ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному транспорті та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 31.01.2019 року.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (01135 м.Кйїв, просп..Перемоги, 14 код 39816845) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23797,40грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_3 суми заробітної плати за місяць в розмірі 11898,70грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Іванов Е.А.

.