Рішення № 81331842, 22.04.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1032/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2018 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №89 від 20.07.2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей" підполковнику у відставці ОСОБА_1;

зобов'язати Адміністрацію Державну прикордонну службу України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімум, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), Інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначив, що з 07.04.2014 року по 10.10.2014 року він брав безпосередню участь в антитерористичній операції. Відповідно до наказу від 30.09.2014 року № 838-ос, 10.10.2014 року позивача було звільнено у відставку з військової служби за станом здоров'я. Відповідно до довідки Хмельницької МСЕК від 01.09 2014 року серії АВ № 0324554 позивачу було встановлено другу групу інвалідності з причинним зв'язком - захворювання, Так, пов'язані з проходженням військової служби до 01.09.2017 року. Довідкою Хмельницької МСЕК від 30.06.2017 року серії АВ №0942668 підтверджено групу інвалідності та причинний зв'язок - захворювання, Так, пов'язані з проходженням військової служби до 01.07.2020 року. 18.04.2018 року відповідно до рішення ЦВЛК Державної прикордонної служби України постанову ВЛК ЦКГ м. Київ ДПС України №338/258 від 23.07.2014 року було скасовано та встановлено, що оскільки позивач з 15.12.1992 року по 10.10.2014 року проходив дійсну військову службу, у тому числі в зоні АТО з 07.04.2014 року по 10.10.2014 року, в період служби в АТО стан здоров'я погіршився, то захворювання Цукровий діабет, II тип, важка форма, інсулінозалежний, стадія субкомпенсації, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок" Так, пов'язані із захистом Батьківщини. На підставі цього рішення позивач звернувся до Хмельницької МСЕК, якою згідно довідки від 21.05.2018 року підтверджено II групу інвалідності, захворювання Так, пов'язані із захистом Батьківщини.

01.06.2018 року позивач звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою про здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною причинного зв'язку настання інвалідності.

Листом Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 серпня 2018 року №11/6481 позивачу повідомлено, що рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.07.2018 року №89 йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки зміна причини інвалідності відбулася понад дворічний термін.

Позивач зазначав, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII були внесені зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Проте, позивач вважає, що в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Зважаючи на викладене, позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що підлягаю скасуванню, що ті стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову в якому зазначив, що підполковника ОСОБА_4 звільнено з військової служби у відставку наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 30.09.2014 року №838-ос. 01.09.2014 року Хмельницька обласна медико-соціальна експертна комісія згідно з довідкою від 01.09.2014 серії АВ №0324554, установила ОСОБА_1 II (другу) групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 28.11.2014 року №201 Луганським прикордонним загоном було виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 109620,00 грн. 21.05.2018 року Хмельницька обласна медико-соціальна експертна комісія згідно з довідкою від 21.052018 року серії АВ №1080366, установила ОСОБА_1 другу групу інвалідності, внаслідок захворювань пов'язаних із захистом Батьківщини.

Відповідач зазначає, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Також, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Комісія при прийнятті оскаржуваного рішення врахувала, що зміна причини інвалідності у позивача відбулася майже через 4 роки, тобто понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а тому правових підстав для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги позивачу у комісії не було.

Щодо вимог про зобов'язання вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, відповідач вважає, що задовольнивши вказану вимогу, суд перебере на себе дискреційні повноваження Адміністрації Держприкордонслужби.

Позивач, ознайомившись з відзивом проти позову, подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач на власний розсуд робить висновок про визнання позивачем факту спливу дворічного строку, тоді як позиція позивача полягає в тому, що норми Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII про сплив дворічного строку на спірні відносини не поширюються. Право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того, чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду ї встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок виконання обов'язків військової служби. Таке право гарантоване статтями 17, 22, 46 Конституції України і не може бути скасоване, звужене та обмежено.

Також позивач зазначив, що повноваження щодо призначення і виплати, перерахунку одноразової грошової допомоги не належить до дискреційних повноважень відповідача.

Відповідач, ознайомившись з відповіддю на відзив проти позову, подав до суду заперечення проти неї, в яких зазначив, що жодних доказів протиправності рішень, дій чи бездіяльності Адміністрації Держприкордонслужби в позові не доведено.

Ухвалою суду від 29.10.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 29.11.2018 року.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року виправлено описку, допущену в ухвалі Чернівецького окружного адміністративного суду про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі №824/1032/18-а від 29.10.2018 року, а саме читати по тексту ухвали найменування відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26).

Судове засідання призначене на 29.11.2018 року відкладено на 20.12.2018 року за клопотанням представника відповідача.

Судове засідання призначене на 20.12.2018 року відкладено на 24.01.2019 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

24.01.2019 року, за клопотання сторін, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 10.12.2013 року Хмельницьким МВ УДМС України в Хмельницькій області (а.с. 24).

Згідно з Свідоцтвом про хворобу №338/258 від 23.07.2014 року позивачу встановлено діагноз: Цукровий діабет, II тип, важка форма, інсулінозалежний, стадія субкомпенсації, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок. Хронічний вірусний гепатит "С", РНК НСV (РСR) позитивний, генотип 1в, з незначним порушенням функції. Гіпертонічна хвороба, І стадія. Спондильоз поперекового відділу хребта без порушення функції. Хронічний попереково-крижовий радикуліт, нестійка ремісія, з незначним порушенням функції. Застаріле часткове пошкодження ключично-акроміального з'єднання зліва з больовим синдромом без порушення функції. Короткозорість ст. 1,25 дптр обох очей при гостроті зору з корекцією 1,0 кожним оком. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. У зв'язку з вказаним, позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 11-12).

Відповідно до Довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертизної комісії від 01.09.2014 року серії АВ№0324554 позивачу вперше присвоєно другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Інвалідність встановлена до 01.09.2017 року (а.с. 15).

Відповідно до Довідки військової частин Луганського прикордонного загону від 30.10.2014 року №10/15, позивач в період з 07.04.2014 року по 10.10.2014 року брав участь в антитерористичної операції на ділянці відповідальності Луганського прикордонного загону на території Луганської області (а.с. 10).

Згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 28.11.2014 року №201 Луганським прикордонним загоном виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 10962,00 грн.

Відповідно до Довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертизної комісії від 30.06.2017 року серії АВ№0942668 позивачу в порядку зміни категорії підтверджено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Інвалідність встановлена до 01.07.2020 року (а.с. 14).

Згідно Протоколу №12 від 18.04.2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця, Комісією скасовано постанову ВЛК ЦКГ м. Київ ДПС України від 23.07.2014 року №338/258 в частині причинного зв'язку. Постановлено: захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, 1973 року народження, який згідно представленого розрахунку вислуги років проходив дійсну військову службу з 15.12.1992 року по 10.10.2014 року, в тому числі в зоні АТО з 07.04.2014 року по 10.10.2014 року, - "Цукровий діабет, II тип, важка форма, інсулінозалежиий, стадія субкомленсації, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок". ТАК. пов'язані із захистом Батьківщини. "Хронічний вірусний гепатит "С", РНК НСV (РСR) позитивний, генотип 1в, з незначним порушенням функції. Гіпертонічна хвороба, І стадія. Спондильо-поперекового відділу хребта без порушення функції. Хронічний поперековокрижовий радикуліт, нестійка ремісія, з незначним порушенням функції. Короткозорість ст. 1,25 дптр обох очей при гостроті зору з корекцією 1,0 кожним оком", Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. "Застаріле часткове пошкодження ключично-акроміального з'єднання зліва з больовим синдромом без порушення функції". Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби (а.с.18-20).

Відповідно до Довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертизної комісії від 21.05.2018 року, серії АВ№1080366 позивачу в порядку переогляду присвоєно другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена до 01.06.2020 року (а.с. 13).

Відповідно до Посвідчення серії Є№010872 від 21.05.2018 року позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни до 01.06.2020 року (а.с. 9).

01.06.2018 року позивач звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою про здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною причинного зв'язку настання інвалідності відповідно до Протоколу ЦВЛК від 18.04.2018 року №12. 11.06.2018 року начальником Луганського прикордонного загону надано Висновок про неможливість виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Підполковнику у відставці ОСОБА_1, оскільки зміна причини інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності (а.с. 42).

Рішенням №89 від 20.07.2018 року, затвердженим головою Державної прикордонної служби України, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з тим, що у разі зміни інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється (а.с. 17).

Листом від 13.08.2018 року №11/6481 Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу повідомлено про відмову у здійсненні перерахунку одноразово грошової допомоги та роз'яснено, що у разі зміни інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється (а.с. 16).

Вважаючи протиправним рішення №89 від 20.07.2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування та зобов'язання Державної прикордонної служби України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи необхідно керуватись нормами Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ст. 41 цього Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII

Згідно зі ст. 1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 16 Закону №2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, яка набрала чинності 24.01.2014 року.

Пунктом 1 частини 6 Порядку №975 (діючого на момент встановлення позивачу інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Згідно із пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак, зазначеними вище нормами Закону №2011-XII та Порядку № 975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що згідно з Свідоцтвом про хворобу №338/258 від 23.07.2014 року позивачу встановлено діагноз: Цукровий діабет, II тип, важка форма, інсулінозалежний, стадія субкомпенсації, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок. Хронічний вірусний гепатит "С", РНК НСV (РСR) позитивний, генотип 1в, з незначним порушенням функції. Гіпертонічна хвороба, І стадія. Спондильоз поперекового відділу хребта без порушення функції. Хронічний попереково-крижовий радикуліт, нестійка ремісія, з незначним порушенням функції. Застаріле часткове пошкодження ключично-акроміального з'єднання зліва з больовим синдромом без порушення функції. Короткозорість ст. 1,25 дптр обох очей при гостроті зору з корекцією 1,0 кожним оком. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. У зв'язку з вказаним, позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до Довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії від 01.09.2014 року серії АВ№0324554 позивачу присвоєно другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Інвалідність встановлена до 01.09.2017 року.

Відповідно до Довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії від 30.06.2017 року серії АВ№0942668 позивачу в порядку зміни категорії підтверджено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Інвалідність встановлена до 01.07.2020 року.

Згідно Протоколу 12 від 18.04.2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця, комісією скасовано постанову ВЛК ЦКГ м. Київ ДПС України від 23.07.2014 року №338/258 в частині причинного зв'язку.

Отже після спливу дворічного терміну, встановленого вищевказаним Законом, але в межах визначеної дати чергового переогляду, а саме 18 квітня 2018 року за наслідками повторного огляду позивачу змінено причин виникнення II групи інвалідності, а саме внаслідок травми, поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Втім, суд ураховує, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється", набрав чинності з 01 січня 2017 року.

В свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 335 пункт 8 Порядку №975 також доповнено абзацом другим, який застосовується з 01.01.2017 року, наступного змісту: «У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Справа №1-7/99 від 09.02.1999 року №I-рп/99 Конституційний Суду України прийшов до висновку про те, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Зважаючи на те, що другу групу інвалідності позивачу було встановлено 01.09.2014 року, а зміни до п. 4 ст. 16-3 Закону України №2011-XII та пункту 8 Порядку №975 набрали чинності 01.01.2017 року, суд приходить до висновку, що до даних спірних правовідносин дія норми, якою погіршується становище позивача, не застосовується.

Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та Постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 335, яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

У свою чергу, стаття 16-3 Закону № 2011-XII та пункт 8 Порядку №975 у редакції до 01.01.2017 не містили часових обмежень на зміну після двох років з часу первинного встановлення причин інвалідності, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, зміни причин, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу у більшому розмірі законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17.

Суд також зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 20.03.2002 року №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п. 21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " N 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

З огляду на викладене суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності та зміни її причин, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в рішенні Державної прикордонної служби України №89 від 20.07.2018 року не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення з 01.09.2014 року позивачу 2-ої групи інвалідності у зв'язку з травмою, пораненням та захворюванням, пов'язаними із захистом Батьківщини є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Державної прикордонної служби України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення Державної прикордонної служби України №89 від 20.07.2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII підполковнику у відставці ОСОБА_1, у зв'язку з чим задовольняє позовні вимоги у вказаній частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання щодо вирішення питання про призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на те, у спірних правовідносинах права позивача порушено рішенням Державної прикордонної служби України №89 від 20.07.2018 року, яке судом визнано протиправним та скасовано, то судовому захисту підлягають саме порушені таким протиправним рішенням права.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому суд зазначає, що виходячи з принципу поділу влад, суди, ухвалюючи рішення у конкретній справі, не вправі переймати повноваження органів виконавчої влади та надавати їм вказівки щодо розпорядження дискреційними повноваженнями. Вказана позиція узгоджується, зокрема, з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, згідно з якими під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. За загальним правилом, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року №21-87а13.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист, допустивши обмежене втручання в дискрецію суб'єкта владних повноважень, шляхом зобов'язання його до вчинення певних дій на реалізацію покладених на нього законом обов'язків, а саме, - зобов'язати Адміністрацію Державну прикордонну службу України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімум, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку № 975.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд не вирішує питання про відшкодування судових витрат позивача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №89 від 20.07.2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей" підполковнику у відставці ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Адміністрацію Державну прикордонну службу України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімум, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), Інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Відповідач - Державна прикордонна служба України (код ЄДРПОУ 00034039, вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601).

Суддя В.О. Григораш