Ухвала суду № 81331792, 22.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про заміну первинного позивача належним позивачем

22 квітня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/855/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у письмовому провадженні клопотання позивача про заміну первинного позивача належним позивачем у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (далі - відповідач, УПСЗН Сєвєродонецької МР) з вимогою про зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_2 щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11 жовтня 2018 року, у відповідності до поданої заяви уповноваженою особою сім'ї ОСОБА_1 про призначення щомісячної адресної грошової допомоги з 11 жовтня 2018 року.

Від позивача через відділ діловодства, обліку та звернень громадян (канцелярію) суду 19 квітня 2019 року за вх. № 22526/2019 надійшло клопотання про заміну первинного позивача належним позивачем, а саме ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (арк. спр. 131).

Також через відділ діловодства, обліку та звернень громадян (канцелярію) суду 19 квітня 2019 року за вх. № 22527/2019 надійшла письмова згода ОСОБА_2 на заміну первинного позивача по справі належним позивачем (арк. спр. 130).

Вирішуючи клопотання про заміну первинного позивача належним позивачем, суд виходить з такого.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, як уповноважена особа сім'ї, 11 жовтня 2018 року звернулася до УПСЗН Сєвєродонецької МР із заявою про продовження виплат грошової допомоги на сім'ю на наступний період, до заяви додано згоду ОСОБА_2 на виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_1 (арк. спр. 121).

Рішенням відповідача від 31 жовтня 2018 року відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги ОСОБА_2 (арк. спр. 128).

За частиною першою статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, суд дійшов висновку, що право на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень мають лише особи, чиї права, свободи та інтереси порушуються оскаржуваним рішенням. Особи, чиї права, свободи та інтереси не порушуються таким рішенням суб'єкта владних повноважень, права оскаржувати такі рішення не мають.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням УПСЗН Сєвєродонецької МР від 30.10.2018, зокрема, відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги саме ОСОБА_2. Відповідно, таке рішення про відмову у призначенні допомоги є актом індивідуальної дії, що стосуються виключно особи щодо якої його прийнято.

Таким чином, рішення УПСЗН Сєвєродонецької МР від 30.10.2018 про відмову у призначенні адресної допомоги ОСОБА_2 жодним чином не порушує права позивача - ОСОБА_1.

Як наслідок, ОСОБА_1 не належить й право вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_2 щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11 жовтня 2018 року.

Частинами першою та другою статті 48 КАС України визначено, що суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач згоден на його заміну іншою особою, але така особа не згодна на участь у справі, суд залишає позовну заяву без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи, що й позивач й інша особа, якій належить право вимоги, згодні на заміну первинного позивача належним позивачем, суд вважає за необхідне допустити заміну первинного позивача - ОСОБА_1, належним позивачем - ОСОБА_2.

Керуючись статтями 48, 173-182, 195, 236, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання позивача про заміну первинного позивача належним позивачем у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Допустити заміну первинного позивача ОСОБА_1, належним позивачем - ОСОБА_2.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя К.О. Пляшкова