Рішення № 81331267, 15.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2019 року (11 год. 49 хв.)Справа № 280/645/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Конишевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

представників сторін:

позивача –ОСОБА_2,

відповідача –ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (69121, м. Запоріжжя, вул. професора ТолокаАДРЕСА_1)

до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 12)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Запорізької митниці ДФС (далі – відповідач 1), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Запорізької митниці ДФС від 04.02.2019 №49-о про звільнення з посади головного державного інспектора митного поста «Запоріжжя центральний» Запорізької митниці ДФС та припинення державної служби – ОСОБА_1;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста «Запоріжжя центральний» Запорізької митниці ДФС;

стягнути з Запорізької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ про звільнення є протиправним, оскільки його було прийнято відповідачем під час перебування її у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, що суперечить вимогам ст. 184 КзпП України. Крім того, позивач зазначила, що дізнавшись про звільнення з займаної посади вона отримала стрес, який має згубний вплив на фізичний та психологічний стан здоров'я. Негативні наслідки звільнення відображаються також на її малолітній дитині. Погіршення здоров'я та необхідність змінити звичайний спосіб життя позивач зазначає як моральну шкоду, яку вона оцінює в 50000,00 грн.

15.04.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила додатково, що відповідачем не дотримано строк звільнення, передбачений ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу», оскільки позивача фактично було звільнено не протягом 3-х днів, як передбачається зазначеною нормою, а через 18 днів після настання обставин для звільнення, що також свідчить про неправомірність винесення оскаржуваного наказу. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві, який надійшов до суду 18.03.2019, зазначив, що позивач ОСОБА_4 є державним службовцем на яку розповсюджується вимоги Закону України « Про державну службу». Підставою для винесення наказу від 04.02.2019 № 49-о про звільнення позивача і припинення державної служби стало набранням 17.01.2019 законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов’язане з корупцією правопорушення. Відповідач не погоджується з посилання позивача на норми ст. 40, 184 КзпП України оскільки підстави про вступ, проходження та порядок припинення державної служби визначено Законом України “Про державну службу”, а норми законодавства про працю не застосовуються до спірних правовідносин. Просить у позові відмовити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 20.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 20.03.2019.

У зв'язку з тим, що суддя Запорізького окружного адміністративного суду Конишева О.В. перебувала у відрядженні в період часу з 18.03.2019 року по 20.03.2019 року включно, судове засідання відкладалося на 26.03.2019.

Протокольною ухвалою судді від 26.03.2019 відкладено судове засідання на 15.04.2019.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Запорізької митниці ДФС № 27-о від 21.01.2015 призначено ОСОБА_5 (прізвище змінено на ОСОБА_4) ОСОБА_6 з 21.01.2015 на посаду головного державного інспектора митного поста “Запоріжжя-центральний” Запорізької митниці ДФС.

Суду надано копію присяги державного службовця, яку ОСОБА_5 прийняла 02.08.2010.

Наказом Запорізької митниці ДФС № 77-0 від 20.02.2017 ОСОБА_5 присвоєно спеціальне звання “Радник податкової та митної справи ІІІ рангу”.

Наказом Запорізької митниці ДФС № 402-0 від 06.09.2017 внесено зміни в облікові документи Запорізької митниці ДФС: замінено “Коваленко Анна Миколаївна” на “Євтушенко Анна Миколаївна”.

Наказом Запорізької митниці ДФС № 298-ов від 20.11.2017 ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24.10.2017 по 18.08.2020.

30.11.2018 Ленінський районний суд м. Запоріжжя, розглянувши адміністративний матеріал, пов’язаний з корупцією, стосовно ОСОБА_1, ухвалив постанову по справі № 334/7995/18. Суд встановив, що 10.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, вартість якої перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01.01.2018. В зв'язку з цим за приписами ч. 2 ст. 52 Закону України “Про запобігання корупції” у ОСОБА_1 як у суб’єкта декларування виник обов'язок подати письмове повідомлення про суттєві зміни в майновому стані шляхом заповнення відповідної форми змін на веб-ресурсі: http://nazk.gov.ua. Цей обов'язок був виконаний ОСОБА_1 несвоєчасно, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вона вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення — несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. На ОСОБА_1 судом накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. Постанова Ленінського районного суду по справі № 334/7995/18 залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17.01.2019, а відтак з цієї дати вона набрала законної сили.

Суд, надаючи оцінку правовідносинам які виникли, виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України “Про державну службу”.

Частина 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За змістом ст. 5 Закону України “Про державну службу” правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У відповідності до ч.5 ст. 32 Закону України “Про державну службу”, на державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України “Про запобігання корупції.

Статтею 83 Закону України “Про державну службу” визначені підстави для припинення державної служби.

Так, згідно п.1 ч.1 Закону України “Про державну службу”, державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст. 84 цього Закону).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України “Про державну службу”, підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Таким чином, зазначеною нормою Закону України “Про державну службу” визначено особливу виключну підставу для припинення державної служби - набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

З аналізу зазначених норм суд вбачає, що наявність такої підстави, як втрата права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, не надає суб'єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає виключно звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону України “Про державну службу”.

Під час розгляду справи встановлено, що постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2018 у справі №334/7995/18 щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією, набрала законної сили.

Таким чином, враховуючи підстави для припинення державної служби, а також факт набрання законної сили рішенням суду про притягнення позивача, як державного службовця, до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, суд дійшов висновку про наявність встановлених законом підстав для звільнення позивача із служби.

Суд відхиляє доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного наказу як такого, що виданий в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку всупереч вимогам ст. 40, 184 КЗпП, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 40 КзпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КзпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, КзпП України містить гарантії заборони звільнення жінок, які мають дітей, що полягають у недопущенні звільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, у випадку звільнення саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Разом з тим, ч. 1 ст. 83 Закону України “Про державну службу” визначено самостійні підстави для припинення державної служби, та відповідно до пунктів 1, 4 державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження ( ст. 84 цього Закону); за ініціативою суб'єкта призначення ( ст. 87 цього Закону).

Відтак, оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб'єкта призначення, а у зв'язку із втратою права на державну службу, тому передбачені ч. 3 ст. 40, ч.3 ст. 184 КзпП України гарантії на позивача не поширюються та відповідачем не порушені.

Суд не погоджується і з доводами позивача про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49-2 КзпП України, згідно з якими про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, оскільки ця норма регулює відносини, пов'язані з звільненням працівників за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, і не застосовується при звільненні у зв'язку з втратою права на державну службу.

З приводу несвоєчасності винесення наказу від 04.02.2019 № 49-о про звільнення позивача і припинення державної служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону України “Про державну службу” у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2018 року, якою ОСОБА_4 визнана виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 КУпАП, набрала законної сили 17.01.2019.

31.01.2019 відповідачем отримано рішення суду, враховуючи, що третій день припадає на неділю, тому наказ про звільнення був прийнятий першим робочим днем, а саме 04.02.2019, що свідчить про дотримання відповідачем три денного строку звільнення відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону України “Про державну службу”.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо скасування наказу Запорізької митниці ДФС № 49-о від 04.02.2019. Натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи проти позову, довів правовірність звільнення позивача з посади. Таким чином, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з займаної посади є законним та скасуванню не підлягає.

Оскільки позовні вимоги з приводу поновлення на державній службі є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, то вони також не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.

Враховуючи, що наказ № 49-о від 04.02.2019 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, тобто факт протиправної поведінки відповідача відсутній, а також з огляду на те, що стягнення моральної шкоди є похідною вимогою, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 5 ст 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи, що матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для їх компенсації відсутні.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (69121, м. Запоріжжя, вул. професора ТолокаАДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Запорізької митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 12, код ЄДРПОУ 39477764) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 22.04.2019.

Суддя О.В. Конишева